ЯК НИЩИЛИ БОРИСПІЛЬСЬКУ «ПРОСВІТУ»
- 02 листопад 2016
- Відгуків: 0
- Переглядів: 679
-
Про бориспільську «Просвіту» і її діяльність мовчання тривало майже сто літ. Представники старшого покоління ніколи не згадували про неї, а молодші навіть не знали про її існування. У роки більшовицької влади сама згадка була небезпечною, бо «Просвіта» розцінювалася нею як контрреволюційна організація. Автору цих рядків вперше про діяльність бориспільської і вороньківської організацій «Просвіти» довелося прочитати лише на сторінках газети «Українське життя», яку видавала окупаційна влада в Борисполі 1941–42 рр.Сьогодні про трагічні сторінки «Просвіти» можна прочитати в книзі Валентини Стрілько-Тютюн «Янголи України», яка вже на шляху виходу до читача. Вона написана суціль на основі архівних матеріалів. В основному це кримінальні справи просвітян, які вели органи НКВД впродовж багатьох років. Книга присвячена 100-річчю Бориспільської «Просвіти». У слові до читача авторка пише: «Органи радянської влади спеціально приховували прізвища репресованих, розстріляних і замордованих в радянських концтаборах. Так поступово вони стирали з пам’яті українців наслідки своїх звірств. А кожен наш земляк був непересічною особистістю і кожен поплатився своїм життям лише за те, що безмежно любив Україну та боровся за її незалежність».
Бориспільська «Просвіта» заснована 3 квітня 1917 року. Вона нараховувала 125 членів. У звіті голови «Просвіти» Михайла Віссаріоновича Кириченка можна прочитати, що організація поділяється на три секції: бібліотечно-лекційну, театрально-концертну і дитячу. Переважно працювали перші дві секції. Їх члени читали реферати про автономію і федерацію, про необхідність для України національно-територіальної автономії, про боротьбу України за свої права в минулому і сучасному.
«Просвіта» знайомила людність із поточними подіями політичного життя, на своєму сході прийняла революцію, визнавши Українську Центральну Раду «правомочним органом українського народу». При цьому до постанови сходу (сходки) приєдналися і євреї Борисполя.
Театрально-концертна секція провела два вечори, присвячені пам’яті Т. Шевченка в Борисполі та Іванкові. Члени цієї секції поставили вистави «Нахмарило», «Дай серцю волю…», «Зілля Королеви», «На сіножаті». Окрім того, просвітяни наклали на себе «податок на рідну справу», збирали кошти на Національний Фонд і на будівництво пам’ятника — бюста Т. Г. Шевченкові в Борисполі. У планах було відкрити при бібліотеці читальню, організувати курси навчання грамоти та вивчення української історії і географії.
Найактивнішими і діяльними були «Просвіти» Бориспільська і Вороньківська. Напередодні жовтневого перевороту у вересні 1917 року вони звітували про свою роботу. До переліку проведеної роботи входили збори, крайові з’їзди, лекції, мітинги, збір коштів на придбання українських книг та часописів. Така діяльність «Просвіти» лякала царський уряд і напередодні революції вони були закриті. Відновили свою роботу після жовтневого перевороту.
Але не до снаги вони були і більшовикам, бо просвітяни були ідеологами та активними учасниками Бориспільського антибільшовицького повстання 1920 року. Воно було придушене регулярними військами. Розправа була негайною. Учасники були заарештовані і розстріляні. Бориспільцям відомі факти 1920 року, коли відразу після придушення повстання всіх чоловіків зігнали на Броварську дорогу і кожного четвертого чи п’ятого розстріляли на місці. Але ненаситність помсти продовжувалася карними органами і в наступні роки. Їх вишукували й арештовували через 10, 20 і З0 років після повстання. Про це засвідчують матеріали книги «Янголи України».
Першими під сокиру помсти карних органів потрапили 8 бориспільців: учитель і бандурист Пінчук Дмитро Нестерович, Ситник Гордій Федорович, табельник господарства хутора Глибока Долина, працював по найму, Височин Андрій Михайлович, працівник кредитового і споживчого товариства, Тамара Дмитро Карпович (уродженець м. Лубни), студент, а потім касир Бориспільського споживчого товариства, Губар Грицько Іванович, працював у господарстві, Гудима Борис Федорович, голова кредитового товариства, Безбородько Василь Якович, помічник бухгалтера споживчого товариства. В арештованих зробили трус: у Ситника і Гудими вилучили наявну літературу, в числі якої були програма Української партії соціалістів-федералістів, твори М. Грушевського. «Оповідання про славне військо Запорізьке низове», «Переяславська умова України з Москвою», «Коротка історія українського письменства» С. Єфремова та ін. видання. Всі вони за намовою заляканих свідків звинувачені як учасники бориспільського повстання, як члени «Просвіти», як члени контрреволюційної організації. Вони засуджені до різних років заслання. Але звідти вони не повернулися.
Кожен з арештованих заслуговує на окрему розповідь. У книзі чітко помітно, як фабрикувалися звинувачення. У слідчих органів доказів не було, і вся «злочинна», «антирадянська діяльність» приписана за намовою свідків.
У книзі подано понад 20 кримінальних, сфабрикованих справ. Це протоколи допитів звинувачених «грішників» і «праведних» свідків, очних ставок, звинувачувальні вироки. Окрім згаданих, у протоколах фігурують прізвища Корніяки, Левченка, Варенухи, Онацької, Полонського, Безбородька, Гопкала, Логвинів, Марченка, Білоконів, Бахмата, Конопліча, Новосельського. Серед «контрреволюціонерів» і батько Героя Радянського Союзу Юрія Головатого — Максим Леонтійович Головатий.
Книга цікава тим, що в ній вперше подано і анкетні дані і протоколи справ слідства. На мою думку, багато бориспільських родин, діти і внуки арештованих і незаконно засуджених, дізнаються про долю своїх батьків і дідів. Адже дружини арештованих через кілька років зверталися до карних органів з метою дізнатися про долю своїх чоловіків. які давно вже були розстріляні, але дружинам вони повідомляли, що чоловіки померли в 1942–43 рр. від тої чи іншої хвороби. Навіть сказати правду про дату смерті, незаконно знищеного чоловіка, органи НКВС не могли. Вони просто брехали. Такою була брехлива і людиноненависна влада, що винищила патріотів, які любили Україну і боролися за її незалежність. Доходило до абсурду, що старовинні українські народні пісні, які звучали в репертуарі хору Старинського цукрозаводу, вважалися шкідливими, націоналістичними, а керівник хору Юрій Новосельський був засуджений до розстрілу.
Книга широко ілюстрована. У ній багато фотодокументів різних довідок, протоколів, вироків, актів і постанов. Тут також вміщені світлини хору Бориспільської «Просвіти» 1918 року. При цьому багатьох його учасників ідентифіковано і про них подано відповідну інформацію. Мені здається, що подібна світлина опублікована вперше. Не менш привабливі світлини Бориспільського хору Б. Левицького за 1920 рік, хору «Просвіти» за 1927 рік. Чіткі виразні обличчя і сьогодні можуть розпізнати родичі тих, хто в ті роки був активним членом «Просвіти». На жаль, багато чоловіків «Просвіти» поклали свої голови від сокири деспотичної ї більшовицької влади, яка нещадно «вирубувала» кращі інтелектуальні сили вірних патріотів України.
Книга В. Стрілько-Тютюн «Янголи України» — це перший наглядний посібник для уроків історії 20–30 років ХХ століття у школах міста і району. На її основі можна організовувати нові стенди і вітрини музеїв та виставкових залів, присвячених 100-річчю Бориспільської «Просвіти», до ювілейної дати якої ми наближаємося.
Андрій ЗИЛЬ,
краєзнавець