Якби Бандера зійшов з небес
- 16 листопад 2016
- Відгуків: 0
- Переглядів: 585
-
«Бандера прийде — порядок наведе» — ця ностальгічна для багатьох фраза особливо актуальна зараз, коли українці, побачивши електронні декларації так званої еліти, всерйоз задумались: а чиї інтереси представляють ці «бариги»? Відтак у суспільстві знову активізувався дискурс про те, що Україні бракує сильних, принципових та національно орієнтованих лідерів, якими свого часу були Степан Бандера, Роман Шухевич, Ярослав Стецько та багато інших героїчних постатей.Так, політолог, директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала у коментарі «Вголосу» наголосив, що зараз в умовах війни та після оприлюднення електронних декларацій, суспільству стало зрозуміло, що політична верхівка не є патріотично налаштованою та працює задля власного збагачення, а тому виникає ностальгія за націоналістичними героями з минулого століття. «У цих людей була така важлива складова їхнього характеру, як патріотизм. За свою країну ці люди були готові жертвувати життям. І саме таких патріотів серед нинішнього політичного класу одиниці. Це було помітно з того, як з початку війни вони «побігли» воювати. Натомість звичайні люди й досі віддають на фронті своє життя. На жаль, у нинішнього політичного класу почуття такого патріотизму, як це було в Степана Бандери, відсутні, а з виходом електронних декларацій ми розуміємо, що вони день та ніч працюють для власного збагачення, а не для розбудови держави», — сказав політолог.
Такий запит на героїв минулого століття дисидент Степан Хмара у коментарі «Вголосу» пояснив тим, що зараз в Україні при владі знаходяться не патріоти, а олігархічні класи і нація це усвідомлює. «У Степана Бандери та Романа Шухевича потрібно вчитися патріотизму. Сьогодні наша влада не українська, а її верхівку можна розцінювати, як внутрішню окупацію. Адже влада в Україні належить не українцям , вона в руках клану олігархів — мафії. І ця мафія в Україні володіє повністю економічною та політичною владою. Нам так складно даються будь-які зрушення, бо політична верхівка не хоче міняти систему, яка є максимально монополізована ними ж самим. У таких, як Степан Бандера чи Роман Шухевич, було насамперед поняття честі, гідності та беззастережної відданості ідеї свободи, соборності та незалежності Української держави. І для них ці ідеї були понад усе і задля їх втілення націоналісти жертвували найдорожчим — життям. Їхній подвиг в ім’я України має стати дороговказом для наступних поколінь», — наголосив Степан Хмара.
Що було б, якби Степан Андрійович раптом спустився з небес і потрапив у сучасну Україну? Чи змогли б герої-націоналісти з минулого століття впоратись із сучасними українськими проблемами? Про це кореспондент «Вголосу» поспілкувався із директором центру «Українські студії стратегічних досліджень» Юрієм Сиротюком, істориком, автором книг про визвольний рух УОН-УПА Ярославом Сватком, політичним аналітиком Олександром Солоньком, генералом-полковником, екс-заступником міністра оборони України Анатолієм Лопатою та політиком, громадським діячем Дмитром Корчинським.
«Вони ніколи не думали про власне збагачення»
Чим відрізнялися провідники ОУН-УПА від сучасних наших політиків?Ярослав Сватко: Такі українські націоналісти, як Степан Бандера, Роман Шухевич чи Ярослав Стецько ніколи не думали про власне збагачення, їхньою метою було здобути державу і вони цим жили. Організація українських націоналістів мала свій устрій, він будувався за принципом місійних орденів, які в часи середньовіччя мали намір звільнити Святу землю від сарацинів. Автором цієї концепції ОУН був Ярослав Стецько, адже він був філософом. Варто згадати, що в ОУН не було постійних керівників: у них було так — хто працює, той керує. Вони були дуже дисципліновані. І про це свідчить той факт, що коли у Західну Україну у 1939 році прийшов Радянський союз, то провід ОУН сказав Степану Бандері їхати туди, знаючи, що той потрапить під репресії. І Бандера так і зробив.
Чи були у них якісь особливі методи боротьби?
Ярослав Сватко: Зараз усі думають, що ОУН хотіла тільки воювати, але насправді 90% роботи Організації Українських Націоналістів — це була пропаганда. Там вважали, що вирішує не гвинтівка, а вирішує людина, яка цю гвинтівку тримає . І якщо ця людина не буде готова стріляти, то вона не вистрілить і гвинтівка їй ні до чого, або ця гвинтівка взагалі може вистрілити в іншу сторону. Бандера ж склав структуру, як організація має функціонувати, де вона має працювати, через що і кого. Про це свідчать його дії у 1932 році, в час, коли стався провал операції на пошті в Городку, внаслідок чого поляки судили членів ОУН Василя Біласа та Дмитра Данилишина. Бандера на той момент був заступником керівника Проводу та займався в основному пропагандою. І от в той момент, коли Данилишина і Біласа мали стратити, а це було 22 грудня о 6 ранку, то саме Бандера організував (зараз би це назвали «флешмобом») акцію, коли в усіх церквах Галичини в момент страти націоналістів били дзвони. Наголошую, що це було не лише у Львові, а в усіх селах та містах Галичини. І це було зроблено без радіо, без телебачення, без телефонного зв’язку. А це означає, що в кожному селі була людина від організації, яка пішла до священика і сказала: я замовляю службу Божу за упокій, бо там вішають моїх друзів, а оскільки їх вішають — значить треба, щоб били в дзвони.
І уявіть ситуацію: ніхто з людей достеменно не знав, чому зранку б’ють дзвони. І всі почали цікавитися ти, що ж сталося. Саме так усі в Галичині дізналися про боротьбу і жертви ОУН. І це при тому, що сама ОУН ніколи не була багаточисельною. На найбільшому підйомі кількість членів ОУН, а це у 1939-1941році, коли на територію Західної України прийшли «совєти» , становила 20 тисяч людей. Тоді як на території Західної України проживало приблизно 5 мільйонів українців.
«Шухевич був не просто командиром, він був першим солдатом у своїй армії»
Чи актуальні методи боротьби ОУН зараз?Ярослав Сватко: Так, але ми знову не врахували їхній досвід і знову промахнулись. Ми всі пам’ятаємо, що було на першій стадії нашої війни з Росією. Була армія, вони мали автомати, але не були вмотивовані , щоб стріляти. І тільки тоді, коли наших воїнів накрили «Градами», вони усвідомили, що потрібно стріляти, щоб вижити. В ОУН ж вважалося, що визвольні змагання 1917-1918 років були програні тому, що у людей не було мотивації, щоб боротися за визволення України. І вони робили так, щоб людей з проукраїнськими ідеями було більше. Разом з тим, усі громадські структури, які були збудовані «бандерівцями», вони усі працюють закордоном. З початку війни нас активно підтримує Канада та США, бо українська еміграція спілкується із владою цих країн та робить усе можливе, щоб вони нам допомагали. А цю концепцію збудував Бандера ще у 30-х роках минулого століття. Разом з тим ОУН ніколи не заявляла про свій саморозпуск, вона працює, але, знову ж таки, не є політичною партією. Бо ідеологія ОУН — це зовсім інший підхід до питань патріотизму, ніж мають теперішні політичні партії.
Юрій Сиротюк: З одного боку Україна ніби і незалежна, але з постколоніальними та неоколоніальними ознаками. Для більшості українців ця держава є чужою. А тому ключове завдання українських націоналістів не вирішене ще з тих часів початку ХХ століття, а революція триває і буде тривати. Досвід ОУН-УПА треба вивчати, бо в Україні в будь-який час історії найкраще працювали військово-політичні режими. Натомість зараз ми відновлюємо радянську армію, а не створюємо сучасну. Хоча ми повинні мати свою національну армію на зразок УПА з національною державою.
Але як писав Шевченко: «Якби ми вчились так, як треба», то те, що розробив Степан Бандера десятки років тому, а саме — якою має бути революція, то ми б не зробили помилки в часи Революції Гідності. Якби читали Бандеру про те, що треба зробити з Росією, яка має бути політика з цією країною, то не робили б цих безглуздих помилок, як Мінські домовленості . Якби ми знали, яким був статут УПА і як Роман Шухевич ставився до своїх солдатів та до дисципліни, то не робили б тих помилок, які є зараз у ЗСУ, бо у бездержавної армії УПА був порядок, а над командиром, який допустив загибель солдатів, завжди чинився трибунал. Там командири показували приклад, а сам Шухевич був не просто командиром, він був першим солдатом у своїй армії та останнім, хто відступав. І цю їхню спадщину, їхні ідеї ми маємо використовувати і зараз. Бо спочатку влада має бути націоналістична, а вже потім буде і економічне зростання.
«Не може бути політичної реклами, якщо ви погоджуєтесь працювати за принципами українськи націоналістів»
А чим відрізняється теперішня ситуація в Україні від тієї, яка була на початку ХХ століття?Ярослав Сватко: Навіть в славні націоналістів звучить: «Не хочемо ні слави, ні заплати», а українському політику потрібна слава, бо якщо не буде політичної реклами, популізму — його не оберуть. Через те багато українських націоналістів з початку Майдану пішли проливати кров за Україну і зараз вмирають в АТО. Патріоти є, але суспільство хоче популізму, а такі, як Бандера чи Стецько, цього їм не можуть дати. Не може бути політичної реклами, якщо ви погоджуєтесь працювати за принципами українських націоналістів, а вони, як писав ще Франко, полягають у тому, що «потрібно робити свій писячий обов’язок». Підхід ОУН такий: є обов’язок — виконуй. А принцип сучасних політиків звучить так: я мушу показатися всім, що я не зробивши нічого, дуже багато зробив. Те, що між ОУН і теперішніми політичними партіями є величезна прірва свідчить й те, що в той час вступити в дану організацію було важко: там розбиралися, чи це людина дійсно є патріотом та тільки після того, як з’ясували все, казали: «Ми тебе можемо прийняти, але ти мусиш скласти присягу». І присяга складалася на Тризубі та Святому Письмі, а ті, які йшли у військо, присягали ще і на зброї. І ця присяга передбачала: якщо потрібно кудись йти і так вирішить керівництво, то ця людина і хвилини не думаючи, йде куди потрібно. Натомість зараз все просто: йдеш у партію, пишеш заяву, вносиш партійний внесок і все.
Юрій Сиротюк: На початку ХХ століття за відсутності держави нація створила цю державу, в якій ОУН була владою, а Бандера, умовно кажучи, в сьогоднішніх реаліях був би президентом цієї країни. Зараз можна казати, що йде внутрішня боротьба нації в умовах існування постколоніальної держави.
«Шухевич, якби зараз жив, то напевне керував би спочатку якимись добровольчим батальйоном, а потім потрапив би під каральну
операцію»
Дмитро Корчинський: Бандера не зміг би стати президентом України, бо він був принциповою людиною. А принципова людина — це безгрошова людина. А в Україні вже на початку політичної кар’єри потрібно поступитись половиною своїх принципів, а для того, щоб просунутись на цьому шляху — треба поступитись і рештою ідей. А тому демократично в Україні принципова людина не може стати президентом, вона може стати хіба що диктатором та прийти до влади в позаекономічний спосіб.
Ярослав Сватко: Бандері б не дали стати президентом сучасної України. І це доводять настрої нашого суспільства. Умовно кажучи, десь 50% населення взагалі нічого не турбує — ні війна, ні Україна. То чому вони повинні підтримувати Бандеру?
Юрій Сиротюк: В умовах нинішнього політичного режиму, вже очевидно, що на виборах в олігархічній державі Степан Бандера набрав би так само, як, наприклад, Олег Тягнибок на останніх президентських виборах. А Шухевич, якби зараз жив, то напевне керував би спочатку якимись добровольчим батальйоном , а потім потрапив би під каральну операцію і загинув би на фронті, або ж сидів у тюрмі під вигаданим приводом. Чому? Бо в Україні і досі не вирішене питання корінного українського націоналізму — українці фактично ще не здобули своєї держави. А тому сьогодні Бандера та Шухевич були б в опозиції до нинішнього режиму в Україні. І вони піднімали людей не на бунт чи повстання, а на те, про що писав Бандера ще 50 років тому — на національну революцію. Бо тільки так можна добитись докорінних змін в державі та здобути право нації на владу та власність.
Олександр Солонько: В теперішніх умовах Степан Бандера просто не міг би стати президентом. Бо, враховуючи цінності населення, його мислення, коли на виборах обирають Ківалових, Партію регіонів та комуністів, то зрозуміло, що така людина, як Степан Бандера, Роман Шухевич чи Євген Коновалець у сьогоднішніх умовах не має шансів стати президентом України. Єдиний раз, коли у них ці шанси були — це у 2014 році під час Революції Гідності у разі, якби вони очолили праві рухи. Але, як ми бачимо, результатами революції скористались абсолютно інші люди з цілком протилежними поглядами.
Анатолій Лопата: Такі ідеологічні та принципові люди, як Степан Бандера чи Роман Шухевич сьогодні та у найближчому майбутньому б не змогли стати президентом України. Адже Україна та її народ не перестали бути тією Україною, про яку писав ще Григорій Сковорода: мовляв, 50 відсотків населення цієї країни — це розумні та талановиті люди, а 50 % — зрадники. І ось ці зрадники продають Україну і сьогодні. Те, що відбувається в Україні — це діяльність зрадників, а тому не варто тішити себе думками, що ми можемо мати такого президента, як Бандера. Звичайно потрібно мати такого лідера, але його потрібно вибрати, а вибирає народ, який продається за гречку і обирає найгірше, що може бути. І нічого не зробиш, якщо більшість так вважає. А тому мати на посаді очільника держави патріотичну, ідеологічну людину — це дуже потрібно, але наразі нам це не судилося.
«Народ хоче Бандеру, але він хоче, щоб Бандера приніс гречку»
І все ж, давайте змоделюємо: яким президентом був би Степан Бандера в сучасній Україні, якби йому все ж вдалося стати біля державного керма?Олександр Солонько: Якщо ж змоделювати ситуацію, що Степан Бандера став президентом України, то я думаю, що Україна розвивалась б за такою ж моделлю, як Польща. Така людина, як Степан Бандера відстоювала б національні інтереси, не зважаючи на жодні зовнішні фактори. Бо якщо подивитись на історію Польщі, то цей народ завжди захищав передусім свої національні інтереси. До речі, тут варто згадати і їхні амбіції щодо України у ХХ столітті.
Ярослав Сватко: Єдиний випадок, коли б наше населення змогло проголосувати за Степана Бандеру, як президента — це момент, коли нації приставлять ніж до горла. І розуміючи, що завтра держава впаде, а нас почнуть різати, як баранів — тоді усі погодяться на такого провідника, який буде вести націю хай і на смертний бій. Але як тільки все заспокоїться, їм цей провідник знову не буде потрібен. Це гірша сторона історії нашого народу, але вона є такою. Наш народ хоче Бандеру, але з іншого боку, він хоче, щоб Бандера приніс гречку. А це абсолютно несумісні речі. Бо якщо Степан Бандера прийде — він запитає: «А що ти зробив для України? А ти завтра підеш захищати Україну під Донецьк? Ні? То для чого я тобі? Бери гречку!».
Анатолій Лопата: Якщо така ідеологічна та принципова людина, як Бандера стала б президентом, то безумовно цей лідер зміг би впоратись із нинішньою політичною системою, але для цього йому потрібно було б дати повноваження. І ці повноваження будуть не демократичного характеру. Бо за таких умов — це повинна бути президентська республіка з абсолютною владою президента, якою його наділив народ. Чому? Бо вся демократія, яка на сьогоднішній день є у світі, в Україні вона не є прийнятною, бо демократичні країни уже чогось досягнули, а у нас ще немає тих умов, щоб жити так, як живуть цивілізовані держави. Україна і досі живе в середньовіччі. Через що нам потрібна сильна націоналістична влада. Нам потрібна більш жорстка модель правління та чіткі правила гри, за порушення яких має бути невідворотна кара, що власне і було в ОУН.
«За Бандери Україна територіально була б від Карпатських гір до Тихого океану»
А якою була б держава Україна, якщо б нею керували українські націоналісти?Ярослав Сватко: Якби ОУН будували свою державу, то вона була б цілком нормальною та демократичною. Є дуже багато спекуляцій з того приводу, що вона була б тоталітарна чи ще якась, але це неправда. Ми маємо багато документів про те, яким було державне управління Ярослава Стецька від 30 червня 1941 року. І там половина людей, яких вони хотіли долучити до управління Українською державою, була взагалі не з ОУН. Стояло питання про те, що державою потрібно керувати, потрібно виконувати певні функції. І ОУН знайшла таких людей, яким вірила і вважала, що вони є патріотичними в певній мірі. Так, вони не підуть на амбразури, але вони розуміють цінність держави і готові для цієї держави попрацювати. Далі — під час завершальної стадії війни під німецькою окупацією було створено Українську Головну Визвольну Раду, де не всі були членами ОУН. Це мало значний вплив на суспільство, бо всі розуміли, що Бандера — фанатик, який готовий загинути в бою за Україну, а цей Іван — трохи боягуз, кашоїд, але він непоганий професіонал і може бути чимось корисним своїй країні. Ніде в програмних документах ОУН, ми не бачимо принципів побудови авторитарної держави. А ці міфи про тоталітаризм просто свого часу придумало КДБ.
Олександр Солонько: Якби така людина, як Бандера був президентом України, то у нас би не стояло питання двомовності чи проблема квот на радіо, коли депутатів доводилось буквально за горлянку тримати, щоб вони цей закон прийняли, а зараз Нацрада шукає можливості, як можна уникнути цих квот. За Бандери українська мова б була 100% всюди на державному рівні. У Криму не було б такої українофобії, націоналісти б вирішили ці питання. Також, я думаю, у нас би не голосували ті, які ходили з портретом Сталіна та кликали війська Путіна в Україну, бо швидше за все було б так, як зробили в Прибалтиці. Очевидно, що опір був би з боку росіян та проросійської спільноти, але ми б точно жили в іншій Україні.
Дмитро Корчинський: Важко сказати, якою за ментальністю, але я думаю, що територіально це була б країна від Карпатських гір до Тихого океану.
Марія Чижевська
www.vgolos.com.ua/articles/yakby_bandera_ziyshov_z_nebes_235494.html