ВІЙНА З ОРДОЮ, АБО ХИЖАК ГУМАННИМ НЕ БУВАЄ
- 15 грудня 2016
- Відгуків: 0
- Переглядів: 554
-
Свого часу, вивчаючи історію, політику та економіку Росії, К. Маркс помітив одну важливу деталь, яка виражається в таких словах: «Незмінною залишається політика Росії. Її методи, її прийоми можуть змінюватися, але провідною метою цієї політики — світове панування залишається незмінним».
Передбачення теоретика комунізму сьогодні збуваються у політиці московської кліки на чолі з Путіним, яка нагадує хижака, ненаситного у заволодінні чужими територіями, у підкоренні й розтерзанні нових і нових жертв. Чи варто нагадувати, як Москва розправилася з гордою і волелюбною Чечнею, як на багнетах принесла «волю» Придністров’ю, відірвавши його від живого «тіла» Молдови, як підкорила Абхазію, окупувала Крим і розв’язала війну на сході України. Нацизмом називали фашизм гітлерівської Німеччини, а фашизму притаманні культ сильної особистості, граничний шовінізм, расизм, знищення демократичних свобод, розв’язання загарбницьких війн. Саме ці ознаки в унісон політиці Кремля.
Впродовж століть ординська Москва заселяла території, звільнені від автохтонів, яких винищували голодоморами та масовими переселеннями до Сибіру тих, хто не сприймав колективізації, хто чинив опір більшовицькому режиму Леніна, Сталіна, Хрущова, Брежнєва. Хто служив у радянській армії з українців, вони й сьогодні можуть підтвердити, що переважна більшість відбувала строкову не на території України, а далеко за її межами — Калінінграді, Хабаровську, Сєвєроморську, на флотах Балтики, Півночі. Тихому океані, на територіях від хутора Михайлівського до Півночі і Далекого Сходу… Зате росіяни наповняли військові частини і гарнізони, дивізії та армії, дислоковані на території України, Прибалтики, Молдови, Білорусії, творячи єдину спільність людей «радянський народ».
Політика більшовицького уряду перетворила росіян у наднацію. Їх всюди було багато, як ненажерливих колорадських жуків на картоплі. Окрім того, офіцери-росіяни, що відслужили належний строк, мали право селитися в будь-якому реґіоні «нерушимого и необозримого» з правом одержання квартири. Найблагодатнішим краєм для них була Україна з помірним кліматом, працьовитими людьми і достатком продуктів харчування. Таким чином, населилось їх не сотні і тисячі, а мільйони. При цьому ніхто з них не сприймав мову і культуру корінного населення України. Всі говорили на «общепонятном». Так творився «русский мир» задовго до Кирила-Гундяєва і до Путіна. А останній з азійським апетитом почав похід, як і Гітлер, за «мировое господство», затіявши небезпечну смертоносну гру, використовуючи своїх кровних братів, як п’яту колону в Україні під виглядом захисту від переслідування й ущемлення їхніх прав.
Насправді все навпаки. Згадаємо, як орда полковника Муравйова у 1918 році розстрілювала тих, хто розмовляв українською або потрапляв на очі у вишиванці. А свіжі події в Донецьку і Луганську: яким тортурам піддавали тих, хто вимовляв українське слово, не кажучи про вітання «Слава Україні!»?! То як назвати такі дії? Звичайний фашизм російського зразка!
У моєму розпорядженні — свідчення сорокадворічного Ярослава Маланчука, котрий 67 днів провів у полоні. Він був першим «свободівцем», якого на сході захопили бойовики. Родом з однієї із західних областей України, колишній військовий, батько трьох дітей, житель Костянтинівки Донецької області. Після повернення з полону він зізнавався: «Ударили кілька разів прикладами автоматів по голові й по спині, коли впав — били ногами, змусили повзти на колінах до багажника машини… Звісно, руки сигаретами палили, проколювали ноги шилом, але у деяких полонених було й гірше» (День, 2014. — 25, 26 липня).
Словом, катування застосували таке ж, як і в німецькому гестапо. Путін же лицемірно просторікує про кровну спорідненість наших народів, а під час «Прямої лінії» вкотре збрехав своєму народові і всьому світові про те, що на Донбасі російських військ немає і навздогін повторив стару мантру про те, що «українці і росіяни — один народ», маскуючись під одну балаклаву, під якою важко розпізнати азійця-ординця і європейця слов’янської крові.
Почувши путінську фразу, легковіри сприймають її за істину, не задумуючись про своє далеко не слов’янське коріння. Російська пропагандистська машина потужно нагнітає страх своїм громадянам про жорстокість і немилосердність українців, називаючи їх «бандерівцями», «укропами», «фашистами», націоналістами тих, хто захищає рідну землю від російських окупантів, котрі, зрідні фашистам, руйнують міста і села Донбасу, вбивають мирних жителів, перетворюють все у руїни. Вони повторюють дії нацистів, які відступаючи з нашої землі понад сімдесят років тому, палили міста і села, вбиваючи мирних жителів. Хіба не те твориться на Донбасі, з тою різницею, що замість факелів використовують танки, гармати, міномети та «Гради», які перетворюють на руїни житлові будинки, школи, лікарні, дитячі садочки, промислові підприємства. Від обстрілів гинуть мирні жителі, діти.
Хіба це роблять не фашисти з російським обличчям? Російська дисидентка і правозахисниця Валерія Новодворська за кілька місяців до своєї смерті писала: «Фашисты, которых Россия тщетно искала в Украине, обнаружились гораздо ближе к Кремлю. Россия в состоянии войны, подлой, захватнической войны с соседним славянским государством. Мир снова на грани ядерного конфликта, как во время Карибского кризиса. Диктатор совершил акт агрессии, как в 1939 году, когда фюрер вторгся в Польшу и начал вторую мировую войну совместно со Сталиным и СССР».
Чому Росія поводить себе так нахабно, зухвало, агресивно, по-хижацьки? Якими принципами вона керується у своїй агресивній поведінці, яка ніскільки не йде у порівняння з європейською демократією, а більше схожа на азійську країну з оскалом тамбовського вовка. У ній нуртує ген ординця-завойовника, ординця-руйнівника.
Цей «ординський ген» довго приховувався у праці класика наукового комунізму К. Маркса. Його твори видавалися тисячними тиражами, лише один не перекладався на російську мову. Це — «Секретная дипломатия XVIII века». Тепер він став доступним широкому читачеві. У ньому читаємо: «чудь и чудь кругом», — йдеться про Росію, а точніше — про Московію, яка виникла після занепаду Золотої Орди. У своїй праці К. Маркс писав, що колиска Московії — «кровавое болото монгольського рабства, а не сурова слава епохи норманов». Він стверджував, що політика Росії продовжувала політику Орди, а не політику Русі. Московія була правонаступницею не Русі, а Золотої Орди. Таким чином викрив всю брехню імперських істориків, які, наче горбатого до стіни, тулили історію Московії-Росії до історії Русі-України. За визначенням радянських енциклопедичних довідників, Золота Орда «мала хижацький, паразитичний характер». Хіба не такий сьогодні має вигляд Росія, що всотала в себе всі гени Золотої Орди, здатної загарбувати і грабувати території сусідніх країн.
Путін сьогодні — це нащадок хана Батия і новітній виплодок вовчого лігва Адольфа Гітлера. Для нього найбільшою трагедією ХХ ст. є не війна, що забрала мільйони людських життів, а розвал СРСР. Йому ятрить рана, коли імперія під назвою Радянський Союз на очах розпалася і її територія зменшалася. І, відчуваючи це, він почав вбивати в голови своїм одноплемінникам і народам світу про особливу місію Росії, цинічно переконуючи в тому, що Росія могла перемогти у Другій світовій війні і без України.
Так може мислити тільки неук. «Ніякої особливої місії в Росії не було й немає! — писав академік Д. С. Лихачов. — Не потрібно шукати ніякої національної ідеї для Росії, це марево. Життя з національною ідеєю неминуче призведе спочатку до обмежень, а потім виникне нетерпимість до іншої раси, до іншого народу і до іншої релігії. Нетерпимість же обов’язково призведе до терору. Не можна домагатися повернення Росії до якоїсь єдиної ідеології, бо єдина ідеологія рано чи пізно призведе Росію до фашизму». Вслухаймося і вдумаймося у слова мудрого чоловіка і не забуваймо, що війна на сході України — це війна з ординською Росією, яка вже прибрала ознаки фашистської держави і загрожує Європі і світові війною новою.
Хижак є хижак. Він ніколи не буває гуманним. Його уповання — нові й нові жертви.
Передбачення теоретика комунізму сьогодні збуваються у політиці московської кліки на чолі з Путіним, яка нагадує хижака, ненаситного у заволодінні чужими територіями, у підкоренні й розтерзанні нових і нових жертв. Чи варто нагадувати, як Москва розправилася з гордою і волелюбною Чечнею, як на багнетах принесла «волю» Придністров’ю, відірвавши його від живого «тіла» Молдови, як підкорила Абхазію, окупувала Крим і розв’язала війну на сході України. Нацизмом називали фашизм гітлерівської Німеччини, а фашизму притаманні культ сильної особистості, граничний шовінізм, расизм, знищення демократичних свобод, розв’язання загарбницьких війн. Саме ці ознаки в унісон політиці Кремля.
Впродовж століть ординська Москва заселяла території, звільнені від автохтонів, яких винищували голодоморами та масовими переселеннями до Сибіру тих, хто не сприймав колективізації, хто чинив опір більшовицькому режиму Леніна, Сталіна, Хрущова, Брежнєва. Хто служив у радянській армії з українців, вони й сьогодні можуть підтвердити, що переважна більшість відбувала строкову не на території України, а далеко за її межами — Калінінграді, Хабаровську, Сєвєроморську, на флотах Балтики, Півночі. Тихому океані, на територіях від хутора Михайлівського до Півночі і Далекого Сходу… Зате росіяни наповняли військові частини і гарнізони, дивізії та армії, дислоковані на території України, Прибалтики, Молдови, Білорусії, творячи єдину спільність людей «радянський народ».
Політика більшовицького уряду перетворила росіян у наднацію. Їх всюди було багато, як ненажерливих колорадських жуків на картоплі. Окрім того, офіцери-росіяни, що відслужили належний строк, мали право селитися в будь-якому реґіоні «нерушимого и необозримого» з правом одержання квартири. Найблагодатнішим краєм для них була Україна з помірним кліматом, працьовитими людьми і достатком продуктів харчування. Таким чином, населилось їх не сотні і тисячі, а мільйони. При цьому ніхто з них не сприймав мову і культуру корінного населення України. Всі говорили на «общепонятном». Так творився «русский мир» задовго до Кирила-Гундяєва і до Путіна. А останній з азійським апетитом почав похід, як і Гітлер, за «мировое господство», затіявши небезпечну смертоносну гру, використовуючи своїх кровних братів, як п’яту колону в Україні під виглядом захисту від переслідування й ущемлення їхніх прав.
Насправді все навпаки. Згадаємо, як орда полковника Муравйова у 1918 році розстрілювала тих, хто розмовляв українською або потрапляв на очі у вишиванці. А свіжі події в Донецьку і Луганську: яким тортурам піддавали тих, хто вимовляв українське слово, не кажучи про вітання «Слава Україні!»?! То як назвати такі дії? Звичайний фашизм російського зразка!
У моєму розпорядженні — свідчення сорокадворічного Ярослава Маланчука, котрий 67 днів провів у полоні. Він був першим «свободівцем», якого на сході захопили бойовики. Родом з однієї із західних областей України, колишній військовий, батько трьох дітей, житель Костянтинівки Донецької області. Після повернення з полону він зізнавався: «Ударили кілька разів прикладами автоматів по голові й по спині, коли впав — били ногами, змусили повзти на колінах до багажника машини… Звісно, руки сигаретами палили, проколювали ноги шилом, але у деяких полонених було й гірше» (День, 2014. — 25, 26 липня).
Словом, катування застосували таке ж, як і в німецькому гестапо. Путін же лицемірно просторікує про кровну спорідненість наших народів, а під час «Прямої лінії» вкотре збрехав своєму народові і всьому світові про те, що на Донбасі російських військ немає і навздогін повторив стару мантру про те, що «українці і росіяни — один народ», маскуючись під одну балаклаву, під якою важко розпізнати азійця-ординця і європейця слов’янської крові.
Почувши путінську фразу, легковіри сприймають її за істину, не задумуючись про своє далеко не слов’янське коріння. Російська пропагандистська машина потужно нагнітає страх своїм громадянам про жорстокість і немилосердність українців, називаючи їх «бандерівцями», «укропами», «фашистами», націоналістами тих, хто захищає рідну землю від російських окупантів, котрі, зрідні фашистам, руйнують міста і села Донбасу, вбивають мирних жителів, перетворюють все у руїни. Вони повторюють дії нацистів, які відступаючи з нашої землі понад сімдесят років тому, палили міста і села, вбиваючи мирних жителів. Хіба не те твориться на Донбасі, з тою різницею, що замість факелів використовують танки, гармати, міномети та «Гради», які перетворюють на руїни житлові будинки, школи, лікарні, дитячі садочки, промислові підприємства. Від обстрілів гинуть мирні жителі, діти.
Хіба це роблять не фашисти з російським обличчям? Російська дисидентка і правозахисниця Валерія Новодворська за кілька місяців до своєї смерті писала: «Фашисты, которых Россия тщетно искала в Украине, обнаружились гораздо ближе к Кремлю. Россия в состоянии войны, подлой, захватнической войны с соседним славянским государством. Мир снова на грани ядерного конфликта, как во время Карибского кризиса. Диктатор совершил акт агрессии, как в 1939 году, когда фюрер вторгся в Польшу и начал вторую мировую войну совместно со Сталиным и СССР».
Чому Росія поводить себе так нахабно, зухвало, агресивно, по-хижацьки? Якими принципами вона керується у своїй агресивній поведінці, яка ніскільки не йде у порівняння з європейською демократією, а більше схожа на азійську країну з оскалом тамбовського вовка. У ній нуртує ген ординця-завойовника, ординця-руйнівника.
Цей «ординський ген» довго приховувався у праці класика наукового комунізму К. Маркса. Його твори видавалися тисячними тиражами, лише один не перекладався на російську мову. Це — «Секретная дипломатия XVIII века». Тепер він став доступним широкому читачеві. У ньому читаємо: «чудь и чудь кругом», — йдеться про Росію, а точніше — про Московію, яка виникла після занепаду Золотої Орди. У своїй праці К. Маркс писав, що колиска Московії — «кровавое болото монгольського рабства, а не сурова слава епохи норманов». Він стверджував, що політика Росії продовжувала політику Орди, а не політику Русі. Московія була правонаступницею не Русі, а Золотої Орди. Таким чином викрив всю брехню імперських істориків, які, наче горбатого до стіни, тулили історію Московії-Росії до історії Русі-України. За визначенням радянських енциклопедичних довідників, Золота Орда «мала хижацький, паразитичний характер». Хіба не такий сьогодні має вигляд Росія, що всотала в себе всі гени Золотої Орди, здатної загарбувати і грабувати території сусідніх країн.
Путін сьогодні — це нащадок хана Батия і новітній виплодок вовчого лігва Адольфа Гітлера. Для нього найбільшою трагедією ХХ ст. є не війна, що забрала мільйони людських життів, а розвал СРСР. Йому ятрить рана, коли імперія під назвою Радянський Союз на очах розпалася і її територія зменшалася. І, відчуваючи це, він почав вбивати в голови своїм одноплемінникам і народам світу про особливу місію Росії, цинічно переконуючи в тому, що Росія могла перемогти у Другій світовій війні і без України.
Так може мислити тільки неук. «Ніякої особливої місії в Росії не було й немає! — писав академік Д. С. Лихачов. — Не потрібно шукати ніякої національної ідеї для Росії, це марево. Життя з національною ідеєю неминуче призведе спочатку до обмежень, а потім виникне нетерпимість до іншої раси, до іншого народу і до іншої релігії. Нетерпимість же обов’язково призведе до терору. Не можна домагатися повернення Росії до якоїсь єдиної ідеології, бо єдина ідеологія рано чи пізно призведе Росію до фашизму». Вслухаймося і вдумаймося у слова мудрого чоловіка і не забуваймо, що війна на сході України — це війна з ординською Росією, яка вже прибрала ознаки фашистської держави і загрожує Європі і світові війною новою.
Хижак є хижак. Він ніколи не буває гуманним. Його уповання — нові й нові жертви.
Андрій ЗИЛЬ