БАТЬКО ГЕРОЯ І СПРАВА №12138
- 19 січня 2017
- Відгуків: 0
- Переглядів: 662
-
У 1979 році, відвідуючи родину Ігоря Максимовича Головатого, доводилося читати фронтові листи його старшого брата — Героя Радянського Союзу Юрія. Він звертався до молодшого брата Ігорька, аби той слухав і беріг маму. І ні слова про батька. Юрію було 15 років, коли батька Максима Леонтійовича арештували в місті Ставище як «контрреволюціонера». Відтоді родина Головатих повернулася без батька в Бориспіль, де Юрій Головатий закінчив Бориспільську середню школу № 1 і вісімнадцятирічним був призваний на службу в армію. А потім після навчання у Тюменському військовому училищі молодшим лейтенантом прибув на Сталінградський фронт і командував мінометним взводом.
У той час згадувати про батька в листах чи приватних розмовах ні старший Юрій, ні молодший Ігор згадувати не могли. Адже питання про репресії і масове знищення безвинних «ворогів народу» довгі роки замовчувалося. Тому кожна родина «ворога народу» чи «контрреволюціонера» лише в глибині душі берегла цю таємницю, а говорити про неї не наважувалася.
Вперше про Максима Леонтійовича Головатого я почув з телефонної розмови В. В. Стрілько, яка в архіві натрапила на справи членів бориспільської «Просвіти» і називала його прізвище.
— Та це ж батько Героя Радянського Союзу Юрія Головатого, — сказав я у відповідь і водночас попросив звернути увагу на цю справу.
Вона сфотографувала її і надіслала на мою електронну адресу.
З часом Максима Головатого побачив на світлинах хору бориспільської «Просвіти» за 1918 і 1920 роки. З приходом радянської влади «Просвіта» була розгромлена і її члени були арештовані і зазнали репресій, особливо це сталося після придушення бориспільського повстання 1920 року. Щоб уникнути переслідування, Максим Леонтійович з родиною змушений був виїхати з Борисполя. У кримінальній справі є довідка — характеристика Бориспільської сільської ради від 24 серпня 1938 р. Подаю мовою оригіналу.
«Видана за громадянина м. Борисполя Головатого Максима Левковича в тім, 1899 року народження по соцстану бідняк, мати його одружилась за гром. м. Борисполя Лівшиця, який мав таке майно: будинок, сарай після смерті її чоловіка його мати Головата відкрила заїзний двір (постоянку), і за невиконання державних податків майно її продано в 1931 році. Сам Головатий Максим приймав участь у бандах Бориспольського району. З Борисполя вибув приблизно в 1921 році й з того часу в Борисполь не повертавсь.
Голова сільради, підпис (Ситник)
За секретаря, підпис (Борисенко)».
Голова сільради під диктовку слідчого вніс важливий «штрих» до характеристики М. Л. Головатого: «приймав участь у бандах Бориспольського району». Як мовиться, треба було, як півню, кукурікнути, а світанок настане чи ні. До слова варто сказати, що голови сільрад писали довідки на заарештованих часто, якщо не завжди, з погрозою пістолетом слідчого і з обов’язковим звинуваченням у нездійснених гріхах. Після такої довідки для заарештованого наставали чорні дні допитів, вибивання свідчень, які супроводжувалися катуваннями, не сумісними з опірними силами людського організму. У такому разі арештований готовий був визнати вину і швидше вмерти, ніж терпіти вишукані методи катувань енкаведистів-інквізиторів. Тому вимушено визнавали свою «вину». У слідчій справі довідка голови Бориспільської сільської ради є, але про її зміст, особливо те, що «приймав участь у бандах Бориспольського району», ніде не згадується. Отже, цитована фраза, виходить, надумана, що в слідчих документах їй не знайшлося місця.
Двадцятидворічний М. Л. Головатий виїхав з Борисполя в 1921 році. Але в Ставищі, за документами, став проживати з 1934 року. У його біографії з’явилася часова прогалина в 13 років. Де він був у цей період: навчався чи займався тимчасовими підробітками — невідомо.
Як свідчать анкетні дані, паспорт виданий Головатому Ставищенським райвідділом міліції. Зміна місця проживання була обумовлена, потрібно гадати, його участю в хорі бориспільської «Просвіти», яка для радянської влади була «националистическим гнездом», а членами її були «буржуазні націоналісти», бо несли в маси українську культуру, українську народну пісню, знання історії та географії України. Характерно, що у слідчій справі не згадується його участь у «Просвіті» і «в бандах Бориспольського району».
Однак у райцентрі Ставище йому приписали нові «гріхи». Після арешту, зробили обшук на квартирі. Але ніяких речових доказів для слідства не знайшли. Тому почалися обмови, а конкретніше — фабрикація справи. Збирали побічні докази. Одним з перших «своє» слово сказав голова Ставищенської сільської ради. У довідці-характеристиці від травня 1938 року він подав перелік «злочинних дій» Максима Головатого, який працював на посаді старшого податкового інспектора в Ставищенському райфінвідділі. «За час його перебування в райфінвідділі вів контрреволюційну розкладацьку роботу серед фінбанківських робітників. Наприклад, пільгував куркульські та одноосібні господарства від оподаткування державними податками, наслідком чого видавав великі недовольства колгоспників цілого району. Крім того, Головатий пільгував бувших торговців містечка Ставище Бершацькому Зайлику, Вейсману Юхиму, Розенбергу Мордку та іншим, був зв’язаний з ворогами народу Сулуківським Володимиром, Сулуківським Яковом, з Кульчицьким Потапом».
У справі № 12138 зібрані документи звинувачених у контрреволюційній діяльності переважно у фінансових органах або тих, хто був пов’язаний з фінансами, зокрема — бухгалтери, рахівники, обліковці, касири. Разом з Максимом Головатим проходять Степан Паланський, Карпо Яновський, Іван Гурський і Семен Заєць. Начальник Ставищенського райвідділу НКВС, сержант держбезпеки Лазарєв виділив їх в окрему справу як учасників контрреволюційної повстанської організації, метою якої було намагання вдарити у спину Червоній армії під час війни Польщі і Німеччини проти СРСР. Цей міф був вигаданий слідчими органами і він фігурує як основний злочин звинувачених.
Коли М. Головатого арештували, в анкеті він звказав склад сім’ї: дружина Софія — 41 рік, сини Юрій —15 р., майбутній Герой Радянського Союзу, Ігор — 6 років. Заточили його у в’язниці Білої Церкви, а слідство провадили працівники Ставищенського райвідділу. У звинувачувальному висновку зазначалася українська націоналістична контрреволюційна повстанська організація, до якої належали Максим Головатий, Степан Паланський, Карпо Яновський, Іван Гурський і Семен Заєць, заснована колишнім офіцером царської армії й учасником повстання проти Червоної армії в 1920 році Михайлом Золотарьовим — колишнім завідувачем відділу Генгонського цукрового заводу і активним петлюрівцем, учителем Миколою Гуртовенком (обидва засуджені). У селах Ставищенського району були засновані повстанські групи, які проводили велику націоналістичну роботу з підготовки до повстання проти радянської влади з метою ліквідації її в період війни Польщі і Німеччини проти Радянського Союзу. Окрім того, учасники цієї організації проводили велику підривну діяльність в народному господарстві. М. Головатий звинувачувався в тому, що він:
а) є учасником української націоналістичної повстанської організації, втягнутий у березні 1937 р. Яновським Карпом Дмитровичем. Як учасник організації був готовий до повстання проти радянської влади в період війни фашистських країн проти СРСР;
б) на прохання Яновського залучив в організацію нових осіб: Серафимовича Устина Андрійовича, Гурського Івана Яковича і Яценка Якова Івановича;
в) серед службовців фінвідділу поширював провокаційні чутки про те, що фашистські країни скоро нападуть на Радянський Союз і останній буде розгромлений, а радянська влада буде знищена. Також висловлював жаль з приводу викриття ворогів народу Тухачевського та інших, заявляючи, що вони хотіли зробити для народу багато доброго.
Слідство у справі М. Головатого та інших осіб тривало 5 місяців. Були допити, очні ставки. Вони повторювалися неодноразово. Звинувачені зрозуміли, що їх засуджено на основі вигаданих показань, написали скаргу, але її не взяли до уваги. Постановою обласної наради при Народному комісаріаті внутрішніх справ СРСР від 5 жовтня 1938 року засуджений на строк 8 років виправно-трудових таборів. Але із заслання він не повернувся. Його, як і багатьох інших «контрреволюціонерів», певно, в таборі засудили до розстрілу. Дата виконання вироку і місце поховання невідомі.
За вказівкою вищих органів, рідним ніколи не повідомляли правду. Максим Леонтійович Головатий, маючи душу і серце українця, співав у хорі бориспільської «Просвіти», був патріотом України. Безпідставно звинувачений, загинув у сталінсько-беріївських катівнях, мабуть, так і не дізнався, що його син Юрій стане Героєм Радянського Союзу і загине за Батьківщину.
У той час згадувати про батька в листах чи приватних розмовах ні старший Юрій, ні молодший Ігор згадувати не могли. Адже питання про репресії і масове знищення безвинних «ворогів народу» довгі роки замовчувалося. Тому кожна родина «ворога народу» чи «контрреволюціонера» лише в глибині душі берегла цю таємницю, а говорити про неї не наважувалася.
Вперше про Максима Леонтійовича Головатого я почув з телефонної розмови В. В. Стрілько, яка в архіві натрапила на справи членів бориспільської «Просвіти» і називала його прізвище.
— Та це ж батько Героя Радянського Союзу Юрія Головатого, — сказав я у відповідь і водночас попросив звернути увагу на цю справу.
Вона сфотографувала її і надіслала на мою електронну адресу.
З часом Максима Головатого побачив на світлинах хору бориспільської «Просвіти» за 1918 і 1920 роки. З приходом радянської влади «Просвіта» була розгромлена і її члени були арештовані і зазнали репресій, особливо це сталося після придушення бориспільського повстання 1920 року. Щоб уникнути переслідування, Максим Леонтійович з родиною змушений був виїхати з Борисполя. У кримінальній справі є довідка — характеристика Бориспільської сільської ради від 24 серпня 1938 р. Подаю мовою оригіналу.
«Видана за громадянина м. Борисполя Головатого Максима Левковича в тім, 1899 року народження по соцстану бідняк, мати його одружилась за гром. м. Борисполя Лівшиця, який мав таке майно: будинок, сарай після смерті її чоловіка його мати Головата відкрила заїзний двір (постоянку), і за невиконання державних податків майно її продано в 1931 році. Сам Головатий Максим приймав участь у бандах Бориспольського району. З Борисполя вибув приблизно в 1921 році й з того часу в Борисполь не повертавсь.
Голова сільради, підпис (Ситник)
За секретаря, підпис (Борисенко)».
Голова сільради під диктовку слідчого вніс важливий «штрих» до характеристики М. Л. Головатого: «приймав участь у бандах Бориспольського району». Як мовиться, треба було, як півню, кукурікнути, а світанок настане чи ні. До слова варто сказати, що голови сільрад писали довідки на заарештованих часто, якщо не завжди, з погрозою пістолетом слідчого і з обов’язковим звинуваченням у нездійснених гріхах. Після такої довідки для заарештованого наставали чорні дні допитів, вибивання свідчень, які супроводжувалися катуваннями, не сумісними з опірними силами людського організму. У такому разі арештований готовий був визнати вину і швидше вмерти, ніж терпіти вишукані методи катувань енкаведистів-інквізиторів. Тому вимушено визнавали свою «вину». У слідчій справі довідка голови Бориспільської сільської ради є, але про її зміст, особливо те, що «приймав участь у бандах Бориспольського району», ніде не згадується. Отже, цитована фраза, виходить, надумана, що в слідчих документах їй не знайшлося місця.
Двадцятидворічний М. Л. Головатий виїхав з Борисполя в 1921 році. Але в Ставищі, за документами, став проживати з 1934 року. У його біографії з’явилася часова прогалина в 13 років. Де він був у цей період: навчався чи займався тимчасовими підробітками — невідомо.
Як свідчать анкетні дані, паспорт виданий Головатому Ставищенським райвідділом міліції. Зміна місця проживання була обумовлена, потрібно гадати, його участю в хорі бориспільської «Просвіти», яка для радянської влади була «националистическим гнездом», а членами її були «буржуазні націоналісти», бо несли в маси українську культуру, українську народну пісню, знання історії та географії України. Характерно, що у слідчій справі не згадується його участь у «Просвіті» і «в бандах Бориспольського району».
Однак у райцентрі Ставище йому приписали нові «гріхи». Після арешту, зробили обшук на квартирі. Але ніяких речових доказів для слідства не знайшли. Тому почалися обмови, а конкретніше — фабрикація справи. Збирали побічні докази. Одним з перших «своє» слово сказав голова Ставищенської сільської ради. У довідці-характеристиці від травня 1938 року він подав перелік «злочинних дій» Максима Головатого, який працював на посаді старшого податкового інспектора в Ставищенському райфінвідділі. «За час його перебування в райфінвідділі вів контрреволюційну розкладацьку роботу серед фінбанківських робітників. Наприклад, пільгував куркульські та одноосібні господарства від оподаткування державними податками, наслідком чого видавав великі недовольства колгоспників цілого району. Крім того, Головатий пільгував бувших торговців містечка Ставище Бершацькому Зайлику, Вейсману Юхиму, Розенбергу Мордку та іншим, був зв’язаний з ворогами народу Сулуківським Володимиром, Сулуківським Яковом, з Кульчицьким Потапом».
У справі № 12138 зібрані документи звинувачених у контрреволюційній діяльності переважно у фінансових органах або тих, хто був пов’язаний з фінансами, зокрема — бухгалтери, рахівники, обліковці, касири. Разом з Максимом Головатим проходять Степан Паланський, Карпо Яновський, Іван Гурський і Семен Заєць. Начальник Ставищенського райвідділу НКВС, сержант держбезпеки Лазарєв виділив їх в окрему справу як учасників контрреволюційної повстанської організації, метою якої було намагання вдарити у спину Червоній армії під час війни Польщі і Німеччини проти СРСР. Цей міф був вигаданий слідчими органами і він фігурує як основний злочин звинувачених.
Коли М. Головатого арештували, в анкеті він звказав склад сім’ї: дружина Софія — 41 рік, сини Юрій —15 р., майбутній Герой Радянського Союзу, Ігор — 6 років. Заточили його у в’язниці Білої Церкви, а слідство провадили працівники Ставищенського райвідділу. У звинувачувальному висновку зазначалася українська націоналістична контрреволюційна повстанська організація, до якої належали Максим Головатий, Степан Паланський, Карпо Яновський, Іван Гурський і Семен Заєць, заснована колишнім офіцером царської армії й учасником повстання проти Червоної армії в 1920 році Михайлом Золотарьовим — колишнім завідувачем відділу Генгонського цукрового заводу і активним петлюрівцем, учителем Миколою Гуртовенком (обидва засуджені). У селах Ставищенського району були засновані повстанські групи, які проводили велику націоналістичну роботу з підготовки до повстання проти радянської влади з метою ліквідації її в період війни Польщі і Німеччини проти Радянського Союзу. Окрім того, учасники цієї організації проводили велику підривну діяльність в народному господарстві. М. Головатий звинувачувався в тому, що він:
а) є учасником української націоналістичної повстанської організації, втягнутий у березні 1937 р. Яновським Карпом Дмитровичем. Як учасник організації був готовий до повстання проти радянської влади в період війни фашистських країн проти СРСР;
б) на прохання Яновського залучив в організацію нових осіб: Серафимовича Устина Андрійовича, Гурського Івана Яковича і Яценка Якова Івановича;
в) серед службовців фінвідділу поширював провокаційні чутки про те, що фашистські країни скоро нападуть на Радянський Союз і останній буде розгромлений, а радянська влада буде знищена. Також висловлював жаль з приводу викриття ворогів народу Тухачевського та інших, заявляючи, що вони хотіли зробити для народу багато доброго.
Слідство у справі М. Головатого та інших осіб тривало 5 місяців. Були допити, очні ставки. Вони повторювалися неодноразово. Звинувачені зрозуміли, що їх засуджено на основі вигаданих показань, написали скаргу, але її не взяли до уваги. Постановою обласної наради при Народному комісаріаті внутрішніх справ СРСР від 5 жовтня 1938 року засуджений на строк 8 років виправно-трудових таборів. Але із заслання він не повернувся. Його, як і багатьох інших «контрреволюціонерів», певно, в таборі засудили до розстрілу. Дата виконання вироку і місце поховання невідомі.
За вказівкою вищих органів, рідним ніколи не повідомляли правду. Максим Леонтійович Головатий, маючи душу і серце українця, співав у хорі бориспільської «Просвіти», був патріотом України. Безпідставно звинувачений, загинув у сталінсько-беріївських катівнях, мабуть, так і не дізнався, що його син Юрій стане Героєм Радянського Союзу і загине за Батьківщину.
Андрій ЗИЛЬ,
краєзнавець