3-тя конференція Історичного клубу «Холодний Яр», яка відбулася 22 січня 2017 р. у Києві, ухвалила резолюцію Армія УНР, а не армія СССР має стати орієнтиром для українського війська
- 25 січня 2017
- Відгуків: 0
- Переглядів: 795
-
Вельмишановний пане Верховний головнокомандувачу!
Вельмишановний пане Міністре!
Вельмишановний пане Начальнику Генерального штабу!
Більшість кадрових офіцерів, особливо вищого командного складу, формувалася ще в добу СССР або проходила підготовку в навчальних закладах, де викладачами й замполітами були переважно військові пенсіонери — патріоти СССР (Росії), тому не обізнана з історією Визвольних змагань, українськими військовими традиціями, не знає імен своїх великих попередників. На жаль, чимало людей у погонах досі тужать за «великим» совєтським минулим. Велика частина з них звикла до тихого казарменого життя, розпивання міцних напоїв на службі, не має бажання підвищувати свій професійний рівень, а службу Батьківщині сприймає як невдячну та нещасливу повинність.
Тривожить, що багато військовослужбовців не розуміють суті війни на Донбасі, не вважають її Визвольною війною українського народу. Поширеною є думка, що це збройна боротьба між групами олігархів, одні з яких орієнтовані на Росію, а інші — на ЄС і США.
Виховники в армії не роблять головного — не піднімають вояцького духу. Часто вони виявляються неспроможними протистояти ворожій пропаганді. Їм самим бракує належного вишколу, ідейної підкованості, вміння й бажання переконувати в правоті та перемозі української справи. Тож вважаємо, що необхідно кардинально змінити програму підготовки заступників командирів по роботі з особовим складом, а ті з них, які вже служать, повинні пройти перепідготовку за новим курсом.
Ще одна вкрай неприємна обставина — засилля мови окупанта у Збройних силах України. Далеко не поодинокими є випадки, коли керівники підрозділів українського війська державною мовою віддають лише команди, передбачені статутами: «Струнко!», «Вільно!», «Кроком руш!» тощо, а потім переходять на «общепонятний». Це ганебне явище, з яким аж ніяк не можна миритися.
Нагадуємо, що діє Указ Президента України №17/2016 «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917 — 1921 років» від 22 січня 2016 року, в якому 2017-й проголошено роком Української революції 1917 — 1921 років та одним із пріоритетів діяльності органів державної влади у 2017 — 2021 роках визначено вшанування видатних учасників революції.
Тому Міністерство оборони України та Генеральний штаб її Збройних сил мають ужити заходів для увічнення пам’яті про звитяги наших військових доби Української революції 1917 — 1921 років, зокрема шляхом спорудження меморіалів, пам’ятників, установлення пам’ятних знаків, меморіальних дощок, у тому числі й на території військових частин, відповідного найменування чи перейменування військових навчальних закладів, проведення заходів військово-патріотичного характеру із залученням учасників антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях.
Непокоїть, що переважна більшість підрозділів ЗСУ ведуть свій родовід із часів СССР, їхні військові традиції глибоко закорінені в совєтське минуле, бойові прапори українського воїнства часто є видозміненими прапорами полків і дивізій окупаційної совєтської армії, історія частин, їхній бойовий шлях — це історія та бойовий шлях усе тієї ж совєтської армії, яка була знаряддям російського імперіалізму.
Офіцери сучасної української армії віддають шану і рівняються на звитягу вояків Другої світової війни, згадуючи як воювали їх діди. А історію своїх прадідів і прапрадідів взагалі не знають.
Фактично відкидаються досвід і звичаї Українських січових стрільців, Української Галицької армії, Армії Української Держави, Армії Української Народної Республіки, Карпатської Січі та Української повстанської армії. Такі підходи — неприпустима річ! На наше переконання, історію частин ЗСУ за жодних умов не можна починати з часів зародження підрозділів совєтської окупаційної армії (це стосується і назв, і нумерації).
Прості запитання: як іноземному фахівцеві розрізнити вояків армій, які б’ються на Донбасі, коли вони говорять однією мовою, навчалися в одних і тих самих училищах, в одних і тих самих викладачів, використовують переважно одну й ту ж зброю, мають одні й ті ж звання, однаково називають себе та ще й були побратимами в одних і тих же війнах, наприклад афганській? За якими ознаками? За новими шевронами?
Звертаємо Вашу увагу на те, що в українських арміях різних епох вояка ніколи не називали солдатом. Солдат — це визначення військовиків німецької та російської армій. В українських збройних формуваннях ні в який час не було солдатів. У нас були дружинники, козаки, сердюки, гайдамаки, стрільці... Тому пропонуємо відновити в ЗСУ питомі визначення і військові звання: козак, бунчужний, хорунжий, поручник, сотник, осавул, залишивши звання «підполковник» і «полковник». Варто запровадити й такі звання, як генерал-хорунжий, генерал-поручник, залишивши звання «генерал-полковник».
Так було в Армії УНР (в 1917 — 1924 рр.). Саме вона, на наше переконання, має стати зразком і орієнтиром для сучасного українського війська.
Нагадуємо назви дивізій Армії УНР: 1-ша Запорозька дивізія, 2-га Волинська дивізія, 3-тя Залізна дивізія, 4-та Київська дивізія, 5-та Херсонська дивізія. Була й Дніпровська повстанська дивізія. Всі назви природні. Цей принцип можна використовувати і для створення нових частин: наприклад, 6-та Львівська, 7-ма Чернігівська і т. д. Ще були народні назви частин за кольором обмундирування: Сіра дивізія, Синя дивізія, Чорний полк (або полк Чорних запорожців).
Полки Армії УНР гордо носили імена українських гетьманів, наприклад Богдана Хмельницького і Петра Дорошенка. У народі їх називали богданівцями й дорошенківцями. А були ще кармелюки, болбочанівці, гайдамаки, чорні запорожці, вільні козаки. Це овіяні славою та історичним минулим наші рідні українські частини.
Варто було б відновити й назви структурних ланок української армії, нагадуємо як вони традиційно називалися: чота, сотня, курінь, полк, кіш (або дивізія).
Вітчизняні збройні сили мають набути українського змісту й питомого українського обличчя, а набір до війська добровольців-контрактників слід здійснювати, не нехтуючи перевіркою на ідейність, патріотизм і вмотивованість. Варто винести урок із гіркого досвіду, коли 2014 року тисячі «солдатів» і офіцерів ЗСУ та працівників МВС і СБУ перейшли на бік ворога, бо там, бачте, більше платять і краща перспектива кар’єрного зростання. Звертаємо увагу, що жоден командир не поніс відповідальності за зраду своїх підлеглих.
На превеликий жаль, вище командування не зуміло знайти алгоритм інтеграції добровольчих підрозділів у лави ЗСУ і пішло хибним шляхом розсіювання вояків добровольчих підрозділів. Знищення духовно міцних і морально стійких добровольчих частин призвело до ослаблення українських підрозділів у час війни, масового відпливу вмотивованих бійців з передової.
Наголошуємо на потребі створення національного резерву, формування парамілітарних структур серед населення, на державному сприянні роботі громадських структур, що опікуються плеканням бойового духу в лавах учнівської та студентської молоді. Ці структури стануть мобілізаційною базою для ЗСУ на випадок війни. А на теренах, які Україна може тимчасово втратити в ході воєнних дій, ці структури стануть осердям партизанського руху.
Маючи такого агресивного й могутнього сусіда, як Росія, наша держава просто зобов’язана дбати про мілітаризацію цивільної частини населення. Кожен українець має розуміти, що захист Батьківщини є його особистою справою. Українець, котрий безпосередньо не бере участі у війні, мусить зробити свій внесок у загальну перемогу свою працею або коштами. Цю думку повинні пропагувати державні мас-медіа.
Наостанок звертаємо Вашу увагу на необхідність формування воїна з дитинства. Відповідно, держава повинна створити систему військово-патріотичного виховання при навчальних закладах усіх рівнів з метою виявлення серед української молоді здібних осіб — майбутніх воїнів і командирів непереможних Збройних сил України.
Закликаємо вояків і волонтерів підтримати наше звернення і сприяти його поширенню. Слава Україні!
УЧАСНИКИ 3-ї КОНФЕРЕНЦІЇ ІСТОРИЧНОГО КЛУБУ «ХОЛОДНИЙ ЯР»:
Олег КУЦИН, керівник військової секції Історичного клубу «Холодний Яр», командир «Легіону Свободи», учасник АТО, інвалід війни 2-ї гр.;
Віктор РАДІОНОВ, член Історичного клубу «Холодний Яр», старший лейтенант Збройних сил України, учасник АТО;
Микола ТИХОНОВ, член Історичного клубу «Холодний Яр», доброволець «Карпатської Січі», учасник АТО, захисник Донецького аеропорту;
Петро БИЛИНА, член Історичного клубу «Холодний Яр», доброволець батальйону «Золоті Ворота», учасник АТО;
Євген ГОРОДНИЧУК-«ГРИЦЬ», доброволець батальйону «Айдар» (2014), учасник АТО, інвалід війни 2-ї гр.;
Олег ПЕТРЕНКО, народний депутат України, доброволець батальйону (полку) «Азов»,
Юрій ЧЕРКАШИН-«ЧОРНОТА», доброволець ОДЧ «Карпатської Січі», боєць 93-ї Окремої механізованої бригади ЗСУ, учасник АТО, інвалід війни 2-ї гр.; голова МГО «Сокіл»;
Микола КРУК, доброволець батальйону (полку) «Азов»,
Юрко СИРОТЮК, доброволець ОДЧ «Карпатської Січі», учасник АТО;
Петро КУЗИК, доброволець ОДЧ «Карпатської Січі», учасник АТО;
Олександр АЛФЬОРОВ, к. і. н., журналіст, доброволець батальйону (полку) «Азов»,
Марко МЕЛЬНИК, видавець, доброволець батальйону (полку) «Азов».
Микола ШВАБ-«КЛАУС», доброволець батальйону «Айдар», учасник АТО;
Микола УКРАЇНЕЦЬ, учасник АТО в лавах батальйону «Миротворець», волонтер;
Марина ХАПЕРСЬКА, волонтер Зенітно-ракетного артилерійського дивізіону 53-ї Окремої механізованої бригади;
Валерій МАРТИШКО, волонтер 72-ї бригади.
Підтримано одноголосно делегатами 3-ї конференції Історичного клубу «Холодний Яр» (всього 120 підписів).
Роман КОВАЛЬ,
президент Історичного клубу «Холодний Яр», член Національної спілки письменників України, академік Академії наук вищої освіти України
Київ, 22 січня 2017 р.
ЗАКЛИКАЄМО ПІДТРИМАТИ І ПОШИРЮВАТИ ЦЮ РЕЗОЛЮЦІЮ