Джордано Бруно — людина і легенда
- 16 лютого 2017
- Відгуків: 0
- Переглядів: 885
-
Похмурим ранком 17 лютого 1600 року з воріт римської Башти Нони вивели закутого у кайдани в’язня, вдягненого в одяг єретика — жовтий саван з намальованими хрестами, чортами і язиками полум’я. Змучений за вісім років ув’язнення в катівнях інквізиції він важко ступає босими ногами по холодній бруківці, відміряючи свій останній земний шлях. Поруч з вартовими йдуть плюгавенькі монахи, що настирливо гундосять про покаяння і востаннє намовляють його зректися своїх поглядів. Але дух цього чоловіка, попри нелюдські страждання і тортури, залишається незламним, хоч, як і кожна жива людина, десь у глибині свого єства він боїться смерті, прагне жити, творити, мислити… Та дороги назад вже немає і він мовчки йде далі — до площі з поетичною назвою Кампо дей Фйорі — Площа Квітів, яка того дня призначена стати місцем його страти. Цей чоловік — філософ, письменник і мислитель Джордано Бруно…У більшості людей ім’я Джордано Бруно асоціюється з таким собі міфічним персонажем — молодим вченим, якого знищили церковники начебто за розповсюдження науково вірної теорії Ніколая Коперніка про будову нашої Сонячної системи. Цей стереотипний образ був свідомо чи несвідомо створений шкільними підручниками з природничих наук, де якраз і розповідалося, що наша планета має форму кулі і обертається у космічному просторі навколо Сонця і своєї осі, а не лежить непорушно на трьох китах в океані, змушуючи небесні світила обертатися навколо себе, як це вважалося раніше. Останню теорію активно обстоювала і захищала Церква, проти чого, як проголошувалося у підручниках, і виступив молодий Джордано Бруно.
Думаю, що мало хто з читачів цієї статті намагався дізнатися більше про реальне життя, світогляд та переконання Джордано, за які він заплатив найвищу ціну. Версія шкільної програми нас цілком влаштовувала, і ми не ставили її під сумнів, задовольняючись змальованим образом. Але, як відомо, легенда дуже часто відрізняється від дійсності… Отже, чи був Джордано Бруно настільки молодим, як ми звикли уявляти, чи був він вченим і чи насправді постраждав за свої наукові погляди?
На момент смерті Джордано було… 52 роки! Навіть сьогодні чоловіка такого віку навряд чи можна назвати молодим. А що вже казати про Європу XVI століття, де до 50 років треба було ще зуміти дожити. Як на ті часи, Джордано Бруно прожив досить довге і буремне життя! А міф про його молодість, ймовірно, ґрунтувався на двох портретах, що збереглися, і де він дійсно виглядає практично юним. Портрети старшого віку були знищені за наказом інквізиції.
Народився Філіппо Бруно в сім’ї солдата у місті Нола поблизу Неаполя у 1548 році. Спогад про рідне місто з часом виллється у псевдонім Ноланець, яким Бруно підписуватиме деякі свої твори. З дитинства хлопчик виділявся неабияким розумом та здібностями, тому з 11 років його привезли до Неаполя вивчати літературу, логіку і діалектику. Оскільки родина була не надто заможною, з 15-літнього віку Бруно вступив до місцевого Домініканського монастиря, де мав можливість вчитися безкоштовно. Тут у 1565 році він стає монахом і отримує ім’я Джордано, а через сім років приймає духовний сан католицького священика. Йому пророкують блискучу церковну кар’єру, але водночас на Джордано надходять доноси зі звинуваченнями у читанні єретичних книжок та висловлюванні сумнівів щодо деяких основних постулатів християнства. Не чекаючи вже призначеного керівництвом монастиря розслідування його «єретичної» діяльності, Бруно у 1576 році тікає до Риму і далі до Європи.
Роки подорожі країнами Європи стали найбільш плідними у діяльності та творчості Джордано Бруно. Він читає лекції у кількох університетах, серед яких Сорбонна і Оксфорд, захищає дві докторські дисертації, пише та видає свої поетичні та філософські твори. Загалом творча спадщина Бруно перевищує три десятки творів, серед яких сонети, комедії, п’єси, філософські роздуми у формі діалогів. Кілька його праць були присвячені мнемоніці — розробленій ним же методиці вдосконалення і розвитку пам’яті. За свідченнями сучасників, завдяки власній методиці запам’ятовування Бруно знав напам’ять понад тисячу книг, серед яких були Біблія та праці древніх філософів. Пізніше, під час слідства, навіть інквізитори визнавали його одним з найбільших геніїв, яких лише можна уявити.
На той час Джордано Бруно стає знаменитим, але не затримується ніде надовго через свій прямий та запальний характер. Вражений його здібностями французький король Генріх ІІІ запрошує Бруно до свого двору і призначає непогані гроші на утримання, але філософ зумів швидко посваритися з ученими Французької академії та змушений був переїздити до Англії. У Лондоні він читає лекції та дискутує про істинність ідей Коперніка з найбільш відомими людьми того часу. В Англії Джордано видає свою головну філософську працю «Про безкінечність, Всесвіт та світи», в якій стверджує, що зірки — це далекі сонця, навколо яких обертаються планети, обстоює ідею існування інших населених планет і світів. Душі Бруно вважає безсмертними і самостійними сутностями, які переходять в інші тіла, а процес пізнання — безкінечним і невичерпним. Джордано не був атеїстом, як хтось вважає, він вірує в Бога, але, на його думку, Бога можна пізнати, вивчаючи Природу, оскільки Бог присутній у всьому оточуючому світі, а релігійні догми лише вбивають розум.
Ідеї Бруно сприймаються різними людьми по-різному: з захопленням і обуренням водночас. Найвідоміші університети запрошують його до себе, щоб через деякий час зі скандалом вигнати. В Женевському університеті Бруно звинуватили в приниженні віри, виставили біля стовпа ганьби та два тижні протримали у в’язниці. У відповідь він назвав своїх супротивників віслюками та недоумками, і зробив це не лише усно, а й у поетичній формі. Подібні випадки траплялися з Джордано надто часто, і це змушувало його постійно переїздити.
У 1591 році Бруно приймає запрошення молодого венеціанського аристократа Джованні Моченіго навчати його мистецтву пам’яті та їде до Венеції. Однак, досить швидко стосунки між вчителем і учнем зіпсувалися, і у травні 1592 року Моченіго направляє інквізиції свій перший донос: «Я, Джованні Моченіго, доношу з обов"язку совісті та за наказом духівника, що багато разів чув від Джордано Бруно, коли розмовляв з ним в своєму будинку, що світ вічний і існують нескінченні світи... що Христос здійснював уявні чудеса і був магом, що Христос вмирав не з доброї волі і, наскільки міг, намагався уникнути смерті; що відплати за гріхи не існує; що душі, створені природою, переходять з однієї живої істоти до іншої. Він розповідав про свій намір стати засновником нової секти під назвою «нова філософія». Він говорив, що Діва Марія не могла народити; монахи ганьблять світ; що всі вони — осли; що у нас немає доказів, чи має наша віра заслуги перед Богом».
Після ще двох доносів Джордано Бруно заарештовують. Майже рік тривало слідство у Венеції, яке не дає інквізиторам бажаних результатів, і вони вирішують передати в’язня своїм колегам з Риму разом з протоколами допитів. Під посиленою охороною та з надзвичайними заходами безпеки Бруно перевозять до Риму. Вочевидь, церковники бояться, що настільки геніальна людина може створити свою власну релігійну та філософську течію і у без того неспокійній Європі, де множаться протестантські рухи і спалахують антипапські повстання. А це загрожує виходом людей з рабської покори, подальшою втратою влади і доходів католицької церкви. Відпустити такого чоловіка, як Бруно, на волю було неможливо…
Сім довгих років тягнеться слідство… Тюремна камера Бруно — це вологий кам’яний мішок, де він не може навіть випростатися на повний зріст. Філософу не дозволяють читати, не дають паперу і чорнила, він може тільки мислити… Чи може хтось уявити, що пережив і передумав самотній в’язень за ці роки?... Але судилище з кількох кардиналів не змогло переконати змученого і змордованого Джордано зректися своїх поглядів, тортури теж не давали результатів — його дух залишався незламним. Він вірив у правдивість своїх переконань і не міг зректися своєї правди.
Серед численних звинувачень, які були висунуті на основі вивчення його праць та свідчень залучених до процесу свідків, значилися: богохульство, аморальна поведінка, єресь в питаннях догматичного богослов"я, і включення її у основні доктрини його філософії і космології. Сюди ж додавалися твердження про існування безлічі світів та їх вічності, віра в переселення душ та практикування магії. Документи з судового процесу збереглися лише частково, і таємниця вироку залишається повністю не розкритою. Відомо лише, що Бруно визнали «нерозкаяним єретиком», позбавили сану, відлучили від церкви та передали світській владі Риму з дорученням піддати його «наймилосерднішому покаранню без пролиття крові». У перекладі з попівсько-лицемірської мови це означало спалити живцем… Бруно під час читання вироку тримався з незворушним спокоєм і гідністю, а в кінці промовив до суддів фразу, що стала історичною: «Ви оголошуєте мені вирок з більшим страхом, ніж я його вислуховую». За іншим свідченням, він сказав, очевидно маючи на увазі свої ідеї,: «Спалити — не означає спростувати»…
Похмурим ранком 17 лютого 1600 року на площі Кампо дей Фйорі в Римі зібрався величезний натовп, який чекав видовища — спалення «єретика». Адже смерть на ешафоті героїв та філософів — улюблена розвага для убогого натовпу духовних рабів…
Закутий у ланцюги, змучений тілом, але нескорений духом Джордано піднявся сходами до залізного стовпа. Кати прив’язали його ланцюгами і мокрими мотузками, які від вогню врізалися у тіло приреченого і розривали шкіру, завдаючи більших мук, до рота вставили кляп (за іншою версією — прокололи язика залізною шпилькою), щоб позбавити його можливості говорити чи навіть кричати від болю, і запалили вогонь… Джордано зберігав свідомість до останньої миті, його погляд був спрямований до неба…
Чи була така нелюдська страта проявом справжнього «християнського милосердя», чи наочним прикладом обіцяних грішникам пекельних мук для всіх, хто ще сміє мислити і сумніватися?... Але людську думку не приборкати і не зупинити. Саме символом нескореності людського духу і розуму став Джордано Бруно для багатьох людей на землі. Полум’я його вогнища досі запалює вогонь у серцях і душах тих, хто прагне вільно мислити, жити і творити всупереч будь-яким релігійним, політичним чи суспільним догматам.
У 1889 році на Кампо дей Фйорі був відкритий пам’ятник Джордано Бруно. На його постаменті напис: «Джордано Бруно — від століття, яке він передбачав, на тому місці, де було запалено вогнище». А ще на Місяці є кратер, названий його ім’ям…
А що залишили після себе ті, хто писав доноси, хто судив, катував і страчував? Які теорії висловили? Що написали, крім наказів про заборону читати його книжки? Що зуміли створити? І чи потрапили до обіцяного церковниками Раю, зруйнувавши справжній Рай у своїх душах?...
Ігор Петренко