(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

АНДРІЙ ФЕДЬКО — ПОВСТАНЕЦЬ І БАНДУРИСТ

  • 28 серпня 2017
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 435
  • 0

Хай звучить струна жива,

Розкаже про своїх героїв,

Хай в серце западуть слова:

Кобзар — це не жебрак, а воїн.

/Маніфест кобзарства. Ярослав Чорногуз/


Прізвище Андрія Матвійовича Федька вперше згадано у книзі «Реабілітовані історією» (Т. 2.) за 2006 рік серед репресованих і розстріляних у 1938 році. Народився він у Воронькові 1893 року, мав середню освіту. Як артист капели бандуристів, проживав у Києві. Його кримінальну справу в архіві знайшла кандидат педагогічних наук Валентина Стрілько і надрукувала у книзі «Грона українських повстань. Антибільшовицький спротив на Бориспільщині в 1917–1932 роках». З’явився лише сигнальний примірник книги. Її масовий наклад чекає спонсорської допомоги.
Зі сторінок кримінальної справи А. Федько постає як штабс-капітан царської армії в 1914–1917 рр., служив начальником команди полкової служби зв’язку. У 1919 році — сотник Вороньківської сотні, брав участь у повстанському загоні, організованому Зеленим (Данилом Терпилом) у боротьбі проти гетьмана Скоропадського, потім влився у петлюрівську армію. Головними організаторами повстанського загону у Воронькові були Іван Міхно та Іван Черпак.
Із друкованих й архівних джерел сьогодні відомо, що Міхно Іван Єрофейович — уродженець с. Сеньківка Бориспільського району, був першим організатором і керівником Вороньківської сотні, яка в січні 1919 року виступила в похід на річку Трубіж біля Баришівки із завданням затримати бронепоїзд, який рухався до Києва. З цією метою розібрали залізничну колію, щоб пустити бронепотяг під укіс і не допустити червоноармійців до Києва. Але більшовицька військова охорона завчасу була попереджена, приготувалася до бою і зустріла повстанців прицільним кулеметним вогнем. Вороньківці не чекали такого повороту подій, і сотня, озброєна переважно гвинтівками, зазнала великих втрат. У цьому бою Міхно загинув, а його місце заступив Іван Черпак.
З протоколу допиту відомо, що Андрій Федько був організатором повстання разом з Міхном, Іваном Черпаком, Федором Стрільником, колишнім матросом царського флоту Іваном Набоком, сотниками Михайлом Куликом і Вороною. Після загибелі останнього під Баришівкою, Федько заступив його місце. Як член вороньківського повстанського комітету, на його засіданнях приймав рішення про збройний виступ проти радянської влади і ліквідації її в Україні. З цією метою і діяв до певного часу загін Черпака (Штурби).
Коли у Воронькові було вбито більшовика Шевченка, у село з усього повіту наїхали його соратники на похорон, а разом з ними і чекісти. Після похорон Шевченка, вони кілька днів нишпорили по селу й арештовували всіх підозрілих. У той час Андрій Федько залишив село і виїхав до Києва. Тут взяв до рук іншу зброю — не гвинтівку, а бандуру. У протоколі допиту від 7 квітня 1938 року він зізнавався, що після придушення частинами Червоної армії Вороньківського антибільшовицького повстання і ліквідації загону Черпака, до 1936 року ніяких антирадянських дій не виявляв, працював у капелі бандуристів.
Коли Управління у справах мистецтв призначило завідуючим сектором самодіяльного мистецтва Дмитра Балацького, котрий, будучи українським патріотом, говорив, що центральні органи влади придушують справжнє українське мистецтво, підмінюючи його «малоросійським». Він водночас проінформував, що є організація, яка веде боротьбу проти радянської влади за незалежність України. Мовляв цей рух вже поширився в армійських частинах і серед колгоспників. Андрій Федько палко поділяв цю думку.
«Контрреволюційна» діяльність капели бандуристів полягала в тому, що замість пропонованого партійним керівництвом репертуару, у концертні виступи включали такі твори, які, за словами Федька, будили в українців національний дух і піднімали їх на боротьбу за самостійну Україну. Таким чином у виступах капели звучали українські пісні, зокрема — композиторів Шевчука, Козицького, Михальчука та інших, твори яких рекомендували і самодіяльним гурткам. Для слідчих органів українські пісні були буржуазно-націоналістичними. Але, які пісні були саме такими, в протоколі допиту не згадуються. А «исколючительно националистические песни композитора Шевчука, Козицкого, Михальчука» теж невідомі. До речі, композитори Шевчук і Михальчук, за винятком П. Козицького, не зазначені в жодному енциклопедичному довіднику. Можливо це були самодіяльні композитори, аматори музики, що їхні прізвища для історії лишилися невідомими.
Протоколи допитів вели слідчі, які в кожному запитанні не оминали слів «националистическая», «повстанченская», «контрреволюционная организация». Все це робилося для того, щоб представити перед судовими органами не окремих підозрюваних, а організацію зі своїм керівництвом, своєю програмою і намірами. Насправді у колективі бандуристів, де працював А. Федько, були однодумці, які прагнули нести в маси справді народне мистецтво, а не славити державних катів в особі Сталіна, Ворошилова, Кагановича та їхніх підручних. Правда, за це багато з них поплатилися життям або довгорічними засланнями до країв далеких.
До звинуваченого А. Федька підтасовували факти, які не мали конкретних ознак злочину. Наприклад, в оглядовій довідці, яку писав слідчий УКДБ при Раді Міністрів УРСР 19 грудня 1955 року, майор Степанов, у матеріалах справи «Повстанці» згадується звинувачений Іван Якович Орел, який у справі фігурує як член ревкому, котрий під час виступу «банди» проти Радянської армії під Баришівкою, закликав селян «вступать в банду для защиты Украины». Аґент «Леший» у донесенні від 28 січня 1927 р. повідомляв: «в с. Вороньково существовала кулацкая контрреволюционная группировка, идеологическим вдохновителем и руководителем которой является бывшим офицером (так у тексті — Авт.), членом петлюровского повстанкома — Федько Андрей Демьянович, который, после убийства члена партии Шевченко гражданином села Вороньково Бердником Яковом, скрылся из села… работал в капелле бандуристов в г. Киеве». У чому проявлялося «идеологическое вдохновение и руководство» — ні слова.
Підставою для арешту Орла було ще одне донесення таємних аґентів «Квітки» і «Дуба» в 1931, 1932 рр., котрі повідомляли, що Орел за соціальним станом — міцний середняк, працює бригадиром в артілі ім. Чернявського, працює добре, має гарні взаємостосунки з партійним активом села. Але в 1918, 1919 був у банді Черпака, служив старшиною в армії Денікіна.
Із цієї досить заплутаної справи можна зробити такий висновок, що А. М. Федько став жертвою тих обставин, коли більшовицька влада ще не наситилась кров’ю сотень тисяч безвинно репресованих так званих «ворогів народу» і ліквідовувала потенційних своїх ворогів, про яких майже через два десятиліття згадала про їхню участь у повстанському русі. Хоча на той час багато з них вже стали на шлях будівничих соціалізму, сумлінно працювали в колгоспах, на підприємствах, в закладах освіти та культури, але карні органи вважали їх замаскованими «ворогами», «контрреволюціонерами». Тому слідство вели в прискореному темпі.
5 квітня 1938 року А. Федька арештували, а вже 11 квітня трійка УНКВС по Київській області винесла єдиний вирок — розстріл. Окрім Федька, такий же вердикт одержали ще 13 вороньківців: Яків Мусійович Ручко, Михайло Степанович Іванченко, Михайло Григорович Кулик, Самуїл Данилович Самофал, Григорій Якович Басан, Андрій Павлович Галушка, Іван Якович Орел, Іван Євменович Якимовський, Павло Васильович Ісай, Марко Федорович Набок, Максим Макарович Бердник, Іван Іванович Пасько, Олександр Олексійович Мамайсур. Усі вони — повстанці. Всі віддали своє життя за незалежну Україну. Їх розстріляли в один день і час: 28 квітня 1938 року о 23-й годині. Пом’яніть, вороньківці, своїх забутих героїв!


Андрій ЗИЛЬ,
краєзнавець

 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.