У сучасній історіографії визначилася тенденція максимально локалізувати усі злочини большевизму, зв’язавши їх з особою однієї людини, — Сталіна. Тим часом, якщо, навпаки, розташувати епізоди терору у хронологічній послідовності, виявить" /> У сучасній історіографії визначилася тенденція максимально локалізувати усі злочини большевизму, зв’язавши їх з особою однієї людини, — Сталіна. Тим часом, якщо, навпаки, розташувати епізоди терору у хронологічній послідовності, виявить" />
(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Ленін як попередник Cталіна*

  • 06 травня 2011
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 407
  • Автор: admin
  • 0

У сучасній історіографії визначилася тенденція максимально локалізувати усі злочини большевизму, зв’язавши їх з особою однієї людини, — Сталіна. Тим часом, якщо, навпаки, розташувати епізоди терору у хронологічній послідовності, виявиться, що прямим його попередником був все-таки Ленін.

Ревізіоністи всіх категорій говорили виключно про Великий Терор 1937—38 років, а причину терору бачили передусім у поганій вдачі Сталіна. Вважається, якби повноту влади отримав будь-хто інший з тодішніх большевицьких лідерів — той самий Бухарін, наприклад, чи навіть аби Ленін жив довше, нічого подібного не сталося б. Говорять про видові форми — «сталінські репресії», «сталінська система». Інакодумці, виявляється, протистояли, у свою чергу, «брежневській системі», «андроповській системі» тощо. Це приблизно те саме, що замість «нацистські фабрики смерті» говорити лише про кохівські чи розенберґівські. Бо чомусь багато хто уникає говорити про явище родове — «комуністичні репресії», «комуністичний терор», «комуністична система». Пройнявшись протиприродним страхом перед сталінізмом, страхом, що ледве чи контролюється і межує либонь чи не з паранойєю, останнім часом дехто побачив демократичну альтернативу йому, смішно сказати, в Троцькому. Насправді, ставлення большевицької влади до окремо взятої людини й ставлення до всього суспільства — що наприкінці 1917-го року, що на початку 1941-го, що за Брежнєва, — було однакове й не залежало від особи диктатора. Терор і тероризм лежали у самій природі комунізму.

Як запевняли большевики, у розв’язаному терорі винні самі жертви цього терору. Якби Ленінові ніхто не опирався, то й терору б не було. Насправді терор почався ще до того, як почався широкий опір, і був цей терор аґресивний, а не захисний. Коли б Ленін не хотів ні опору, ні терору, він ішов би до влади іншим шляхом — разом із радами, соціалістами та Установчими зборами. «Але це, — писав один із теоретиків НТС Б. С. Пушкарьов, — був би не Ленін».

Стеження за людністю

Уже 1921 року М. Лаціс відверто попереджав: «Усіх підозрілих, які можуть узяти участь в активній боротьбі, безпартійних офіцерів або осіб право-есерівського, махновського або тому подібного характеру треба тримати на обліку, з’ясувати, перевірити. Це гігантська інформаційна робота, яка повинна виступити на перший план [...]». Ленін підняв цю справу на високий теоретичний щабель. Під керівництвом Леніна чекісти почали формувати справи-формуляри («досьє»). 4 вересня 1922 року в Ґорках у Леніна побував Дзержинський. Наступного дня він записав у щоденнику директиви свого шефа, що стосувалися висилки доволі численних представників нелояльної інтелігенції за кордон: «Необхідно виробити план, постійно кореґуючи його й доповнюючи. Треба всю інтеліґенцію розбити за групами. Десь так: 1) Белетристи, 2) Публіцисти й політики, 3) Економісти (тут необхідні підгрупи): а) фінансисти; б) паливники; в) транспортники; г) торгівля; д) кооперація і т. і. 4) Техніки (тут також підгрупи): а) інженери; б) агрономи; в) лікарі; г) генштабісти тощо. 5) Професори й викладачі і т.і., і т.і. Відомості повинні збиратися в усіх наших відділах і cтікатись у відділ з інтеліґенції. На кожного інтеліґента повинна бути справа; кожну групу й підгрупу компетентні товариші повинні висвітлювати всебічно [...]. Треба пам’ятати, що завданням нашого відділу повинне бути [...] внесення в їхні [спеців] ряди розкладу, а також висування тих, хто готовий без обмовок підтримати совєцьку владу». Отже, одвічне поділяй і владарюй. Немає сумнівів, що цих засад, розвиваючи й збагачуючи їх, органи держбезпеки неухильно дотримувалися протягом всієї своєї історії.

З ленінських часів

простежується діяльність трійок

9 серпня 1918 року Ленін писав голові Ніжегородського губсовдепа Г. Ф. Федорову: «У Нижньому, явно, готується білогвардійське повстання. Треба напружити всі сили, скласти трійку диктаторів (Вас, Маркіна та ін.), провести негайно масовий терор, розстріляти й вивезти сотні повій, що споюють солдатів, колишніх офіцерів тощо». 26 серпня 1919 року датується «Протокол № 18 засідання комісії «ТРЬОХ» при К.[иївській] Г.[убернській] ЧК у складі голови В. Вітліцького, членів: Чугайова та Мача за секретаря Барташевича». Того самого дня ті самі особи підписали ще кілька протоколів, серед них № 25.

287 офіцерів прирекла на смерть 4 грудня 1920 року у Феодосії «надзвичайна трійка при управлінні «Начособотдарма» 13 і уповноваженого Кримської ударної групи «Особотдела» «Южюгзапфронтов». В’язень катеринодарської чрезвичайки (кінець 1920 — початок 1921 року) застав у камері членів революційних трійок Нестерова, Бахарева і Рибалкина.

Подібно до ідеї трійок, у суто «ленінську» пору історії виникла й ідея лімітів. 10 серпня 1918 року Ленін писав Цюрупі: «Я пропоную «заложників» не взяти, а призначити поіменно за волостями» [28]. У розвиненому вигляді зустрічаємо цю ідею в історії з висилкою нелояльних вчених і літераторів. Збереглися списки «кандидатів на висилку» з Москви, Петрограда та України. Довідки («висилається, на свободі», «утримується під вартою», «заслання відмінено», «порушено справу» тощо) зроблено тут, як видно з доповідної Г. Яґоди, за вказівкою Леніна. Підписали списки Л. Каменев, Д. Курський та І. Уншліхт. За ініціативою Леніна таку ефективну форму масового терору проти населення, як розкладки, було запроваджено для рекрутування заложників і викачування хліба.

Відомі записи зі сталінського блокнота, зроблені 3 травня 1933 року на нараді постійного представництва ОҐПУ. Там розглядалося питання про «додаткове виселення» т. зв. куркулів на Північ і до Сибіру. Як видно з цих записів, ідея лімітів застосовувалась у системі державного управління СРСР задовго до Великого Терору 1937—38 років і навіть до 1 грудня 1934 року:

«Укр.[аїна] 145 тис.

Півн.[ічний] К.[авказ] 71 тис.

Моск.[овська] обл.[асть] 58 тис.

Ленінгр.[адська] обл.[асть] 44 тис.

Зах.[ідна] обл.[асть] 23 тис.

Урал 50 тис.

ЦЧО 34 тис.

Закавказзя 23 тис.».

Репресіями большевики керували так, як керували промисловістю або взагалі народним господарством. Там і тут большевики здійснювали планове господарство. Оповідаючи, як окремим республікам і областям доводилося виконувати «ліміти», Є. Ґінзбурґ стверджувала: «Як у будь-якій кампанії, як, скажімо, при хлібозаготівлях або постачанні молока».

Прямим витвором Леніна і його близьких соратників були й концентраційні табори. Їхній початок датується теж не кінцем тридцятих, а найпершими роками існування цієї влади. Ще 15 квітня 1919 року ВЦВК за підписом М. І. Калініна видав декрет «Про табори примусових робіт», що узаконив впровадження табірної системи й примусової праці. Того року було створено концтабір у Києві. «Соловецький табір примусових робіт особливого призначення» (СЛОН ОҐПУ) утворено за постановою РНК СРСР від 13 жовтня 1923 року.

Як свідчив П. А. Судоплатов, 1921 року, тобто теж іще за Леніна (правдоподібно, не без його участі) було створено й сумнозвісну токсикологічну лабораторію, яку в документах називали «спеціальним кабінетом» і «лабораторією-Х». Саме тут виробляли отрути, які широко використовували у всіляких терактах. Вважається, що Ленін просив Сталіна дістати йому отрути теж із цього кабінету.

Таким чином, ніхто інший, як саме Ленін разом зі своїми соратниками Бухаріним, Зінов’євим, Каменєвим, Троцьким та іншими створив цю страшну машину масового знищення, яку Сталін отримав вже на повному ходу, вдосконалену й вироблену в практичній діяльності.

* Теорія й практика комуністичного терору в СРСР.

(уривок з виступу на громадському суді над КПРС у Києві 7 листопада 2001 року).

Сергій БІЛОКІНЬ,
історик, джерелознавець, доктор історичних наук,
головний науковий співробітник Інституту історії України НАН України,
керівник Центру культурологічних студій Інституту
 

 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.