22 червня — День скорботи чи радянської пропаганди?

Цьогоріч виповнюється 70 років відтоді, як розпочалася Німецько-Радянська війна, початок якої і досі приховує у собі чимало історичних білих плям. Адже й нині у багатьох людей як старшого, так і молодшого віку виникає чимало запитань. І чи не найголовніше з них: як тоді така велика країна, Радянський Союз, з Червоною армією, що «от Тайги до Британскіх марєй» вважалася «всєх сильнєй», у перші дні нападу гітлерівської Німеччини зазнали таких значних втрат, будучи нібито до цього не готовими?

Напевне, відповіді на це та інші запитання і мав дати круглий стіл, присвячений цій історичній події, що проходив 20 червня у міській бібліотеці і куди з цікавістю завітав автор цієї статті.

На заході були присутні ветерани війни — члени міської організації ради ветеранів війни, праці та Збройних сил на чолі з депутатом міської ради Анатолієм Пасічним та інші громадяни нашого міста. Перед початком від ветеранської організації до бібліотеки були передані книги, присвячені тій війні. Були презентовані дві нових збірки поезій — Пилипа Щербюка «Майор з дідової хати» та Леоніда Фастовця «Відлуння пам’яті», які представили доньки цих поетів — Лідія Бублик та Ангеліна Веремєєва. Офіційною ведучою була Ольга Блакита. Від імені міської виконавчої влади виступила начальник відділу внутрішньої політики Тамара Петруша.

Однак, на жаль, круглий стіл, мета якого — обговорення та різнобічне висвітлення події чи проблеми, на думку автора, не відбувся як такий. А місцями він взагалі скидався на мітинг Комуністичної партії. Інакше, як можна назвати політичний спіч Анатолія Пасічного, побудований повністю на радянських пропагандистських гаслах та, власне, московському погляді на цю історичну подію? Так, зокрема, сучасних її дослідників було названо «псевдоісториками». Чому? Пояснення не прозвучало.

«Отвечая на такие опусы национал-свидомитов(?), — натомість злітало з вуст А. Пасічного, — не лишне сказать, что выродки у любого народа были в лице предателей, изменников, перебежчиков на сторону врага и воевавших в его рядах, получивших в Европе название колаборационистов. Однако абсолютное большинство советского народа, в том числе и украинцы грудью стали на защиту Родины.»

Не обійшлося й без таврування героїв національного опору з Організації українських націоналістів, які боролися за Українську самостійну державу.
«Со всей откровенностью, скажем, что в этом подлом деле, — читав далі з папірця промосковський комуніст, — фашистам самую активную помощь оказывали прислужники с Организации украинских националистов Бэндеры и Мельника…» «Помогая фашистам в установлении нового порядка, они пролили море безвинной крови, уничтожая людей только по национальному признаку, безжалостно расправляясь и с украинцами, не разделявшими их людоедские взгляды…», — наголошував очільник місцевої ради ветеранів, який не воював.