(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Таємнича пасі П. Куліша — з-під Борисполя

  • 26 січня 2012
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 598
  • Автор: admin
  • 0

Хто був у музеї-заповіднику Пантелеймона Куліша на хуторі Мотронівка (нині — с. Оленівка Борзнянського р-ну на Чернігівщині) й оглядав його садибу, той не міг не помітити скульптурні постаті господаря і його дружини Олександри Білозерської, відомої письменниці під псевдонімом Ганна Барвінок. З першого погляду видно, що між ними наче чорна кішка пробігла. Скульпторові вдалося залишити для вічності той момент сімейних стосунків, які по-народному називають не інакше, як «горшки побили». І все це траплялося через любовні інтриги невгамовного Панька, які приносили тяжкі страждання і переживання його дружині.

П. Куліш був чутливою і вразливою людиною. Його зваблювали жіноча краса і чарівність молодиць та юних панянок. Серед них були Єлизавета Красковська, Марко Вовчок, Параска Глібова, Олександра Милорадович, Маня де Бальмен, Ганна фон Рентель.

Коли викладав російську мову у повітовому дворянському училищі в Луцьку, відразу закохався у двох дівчат, які в нього значилися під №№ 1 і 2, і не знав, якій з них віддати перевагу. У парубоцькі літа він проявляв особливу чутливість і природний чоловічий потяг до прекрасної статі. Такі випадки короткочасних захоплень траплялися з ним дуже часто. Збереглися письмові згадки про те, що першою пасією Куліша була Єлизавета Іванівна Красковська (в дівоцтві — Анастасієнко) з Воронькова, яка залишила глибокий слід у його душі.

Сьогодні повідаємо про таємничу київську інститутку Горпину (Агрипину) Ніколаєву, яка проживала у маєтку свого батька поручика Михайла Івановича Ніколаєва на хуторі Макарівка поблизу с. Мала Стариця, за радянського часу підпорядкованого Малостарицькій сільраді. Нині збереглося урочище від хутора Макарівка, який належав поміщику Казиміру Боржинському (Бурзинському). На хуторі жив у своєму маєтку поручик Михайло Іванович Ніколаєв, який 1868 року давав доручення штабс-капітану В. Г. Артем’єву викупити за нього маєтності у Великій і Малій Старицях та інших селах у поміщиці Білинської. Прізвище його дочки — Ніколаєва — було записано у нотатках Миколи Михайловича Білозерського (брата Кулішевої дружини) у переліку жінок, героїнь позашлюбних захоплень та любовних романів «Кулиш с «ловеласной» стороны».

Про неї перший біограф Т. Г. Шевченка Михайло Корнійович Чалий у листі до поета від 8 вересня 1860 року повідомляв: «Наш славный критик и беллетрист П. А. Кулиш прожил в Киеве недели две, упиваясь так называемым обожанием одной хорошенькой институтки, которой он едва было не повредил в мнении её жениха Долинского (Дилинського — А. З.). Всё, однако ж, кончилось, как следует — свадьбою. Впрочем, это между нами: жене ни гу-гу!»

Таємнича вихованка Київського інституту шляхетних дівчат стала відомою завдяки пошукам львівських дослідників творчості письменника — Євгена та Оксани Нахліків — і знайдених ними раніше невідомих листів. Вона була на двадцять два роки молодшою від П. Куліша, і листи йому писала у вісімнадцятирічному віці. Навчалася в інституті дуже добре, мала високі підсумкові оцінки — 12 балів з таких дисциплін, як Закон Божий, французька мова, фізика, каліграфія, танцювання, малювання, рукоділля. Найнижча оцінка — 10,5 балів — мала лише з німецької мови. З інших дисциплін — від 11 до 11,75 балів. Із 46 випускниць Агрипина Ніколаєва була одною з трьох нагороджена золотою медаллю.

17 червня 1858 року Рада інституту надіслала листа поручикові Михайлові Ніколаєву в м. Борисполі Переяславського повіту Полтавської губернії з проханням забрати доньку з інституту 1 липня, коли відбудеться урочистий випуск. Так було передбачено правилами, що батько або опікун після випуску чи будь-якого іншого звільнення зобов’язаний був з’явитися сам або прислати довірену особу з письмовим дорученням, щоб взяти її назад на своє утримання.

За роки навчання Ніколаєва поводилася дуже чемно і мала найвищу оцінку 12 балів за поведінку. На урочистих зборах з нагоди випуску 1 липня 1858 року їй було вручено атестат з відповідними оцінками і записом про нагороду. Золоту ж медаль їй надіслали до Борисполя після того, як імператриця Олександра Федорівна 2 серпня затвердила нагородний список і Рада інституту на засіданні 16 вересня прийняла рішення про розсилання нагород за призначенням.
Отже, Агрипина Михайлівна Ніколаєва була здібною дівчиною і належала до найкращих вихованок свого випуску. Після закінчення інституту рішенням Ради її залишили в Інституті на два роки пепіньєркою для проходження педагогічної практики.

 З літературних джерел відомо, що Куліш та Горпина Ніколаєва започаткували листування влітку 1859 року. Залишається тільки загадкою, хто першим зав’язав його. Існує лише припущення, чи не сама дівчина, захоплена літературною та культурно-громадською діяльністю Куліша, першою написала йому як до національного діяча, і вже в листуванні розвинулася взаємність та інтимність їхніх стосунків. Раніше зустрітися вони не могли — це виключається через закритість навчального закладу, яким був Інститут шляхетних дівчат. Але до приїзду Куліша до Києва 24 червня 1860 року вони вже зустрічалися як близькі знайомі.

У Києві письменник поселився в готелі «Європейський», зустрічався з Горпиною Ніколаєвою й обмінювався з нею записками. У ці дні Куліш просто хмелів від несподіваної дівочої прихильності до нього і від задушевних розмов з нею. Душа його була повною найсолодших почувань і пристрастей, яких він не міг стримати, щоб не вихлюпнути назовні. Це відчувається у листі до Данила Каменецького від 28 червня 1860 року: «Мне весело в Києве, как и в Чернигове. Передо мною совершаются такие чудеса, между прочим, что только человек, перегоревший, как я, в огне страстей, и притом человек честный, может не увлекаться до глупостей, ведущих за собой напрасные сожаления. Я, однако ж, изумляюсь: какие бывают в жизни явления! Каких прекрасных тайн полна движущаяся перед нами прозаически жизнь! Какой великий поэт — сердце человеческое!.. Но довольно: все равно Вы ничего из этого не поймёте. А рассказывать всё — был бы труд не посилам и, может быть, — напрасный труд».

Між тим, до Києва приїздила на зустріч з Кулішем Параска Глібова, але за словами Євгена та Оксани Нахліків, «в місті над Дніпром, на тлі свіжого почуття юної Горпини Ніколаєвої, Кулішева пристрасть до пані Параски вже пішла на спад». І в наступних листах до неї Куліш говорив лише про дружбу і підкреслював про відсутність «любви потому, что она увяла, не розвившись», хоча «горячо и слепо она начиналась».

Любов з Параскою Глібовою, незважаючи на її настійливу прихильність до Куліша, була швидкоплинною, як і всі попередні його захоплення дівчатами та молодицями. У Києві його серце палахкотіло пристрастю до Горпини Ніколаєвої, яке ще не встигло охолонути від почуттів до Параски Глібової. Та молодість юної Горпини взяла гору. Це був Олімп закоханості сорокаоднорічного Куліша до розквітлої молодої панночки.

М. К. Чалий зустрічався з Кулішем в день його приїзду до Києва і поселення в «Європейському» готелі. А побачитись з письменником наступного дня йому не вдалося. Про це він не без іронії згадує: «я на другой же день отправился к нему в гостиницу, но, подойдя к занимаемому им номеру, услышал от коридорного лакея неприятное: «Дома нет!» Сходя в низ по парадной лестнице, я встретил шикарно одетую девицу, довольно красивую, которая направлялась прямо к номеру, занимаемому Пантелеймоном Александровичем, и для неё барин оказался дома. «Вот оно что!», — подумал я».

Куліш опинився між двома вогнями з тією різницею, що один згасав, а другий тільки спалахував. Він переживав два романи. Один з Параскою Глібовою, який ішов на спад, а другий з Горпиною Ніколаєвою. Закохавшись у молоду одухотворену дівчину і глибоко відчувши взаємні її почуття, він прагнув поїхати з нею в Одесу. З листування і зустрічей Куліша з Горпиною стають відомі наміри здійснити задумане, але на перешкоді постають деякі обставини. Прямо з Києва виїхати вдвох вони не могли і, щоб не викликати підозри і зайвих пліток у близьких та знайомих, домовилися їхати з Корсуня, куди Куліш повинен приїхати раніше своєї супутниці, а звідти вже разом продовжувати свій маршрут. Але Куліш необачно розповів нареченому Горпини Делинському про задуману спільну подорож з нею з Корсуня до Одеси. Через це, здавалося, невинне зізнання і сталися прикрощі, які спонукали Куліша до неочікуваних переживань.
5 липня 1860 р. він виїхав з Києва на південь до Богуслава, Корсуня й Лисянки. У той час Горпина перебувала у рідній Макарівці і в листі до Куліша від 7 липня писала: «С женихом дело кончено, но одно ужасно: я не могу ехать в Корсунь, а поеду прямо в Одессу, и Вас буду очень просить сей час же выехать с Киевской губернии. Я думаю выехать из Борисполя 17 или 18 числа… Вы меня спросите, отчего я не могу ехать в Корсунь и отчего не можете Вы  меня проводить? Потому, что Вы были так неосторожны, что рассказали об этом моему жениху и ещё кому-то; теперь за Вами следят и знают, когда и с кем Вы, откуда выезжаете, а я должна скрыть, что Вы меня ждёте там. Но так как теперь скрыть этого невозможно, то потому я лучше прямо поеду в Одессу. Вам же советую уехать скорей оттуда, Вы можете получить какую-нибудь неприятность. Я же Вас больше люблю, чем самую себя, и не хочу, чтобы Вы чрез меня испытали что-нибудь неприятное, а тем более ещё за меня же. Зачем Вы рассказали цель нашей поездки? Теперь Бог знает что выдумали, т. е. те, которым Вы рассказывали, что Вы меня берёте с самой низкой целью, что Вы уже и так нескольких девиц брали с собой и потом бросали на произвол судьбы, что Глебову Вы рассорили с мужем — и тому подобные нелепости пришли им в голову…».

Цей лист довгий, написаний емоційно, з докором Кулішу за розголошення таємниці і з клятвою служити «нашій ідеї»: «Я поставила целью жизни служение нашей идее… и для неё на всё решусь и всем пожертвую — нет жертвы, которую я не могла бы сделать во имя идеи этой; и никогда не уклонюсь от этого пути». Окрім того, вона хотіла знати, коли і як їй виїхати до Одеси.

Побачивши і відчувши перед собою авторитетного суперника, Делинський почав боротися за своє щастя. Крім того, дівчина відчувала психологічний тиск з боку матері, яка не хотіла відпускати доньку в дорогу. Але панночка, зачарована Кулішем, порушила обіцянку, дану нареченому вийти за нього заміж, і вже в наступному листі від 10 липня писала з хутора Макарівка про свою рішучість і відданість Кулішеві:
«Я тверда, как камень, в своём намерении… Я буду действовать согласно с Вашими желаниями, как Вы напишете, так и буду делать, которого числа выехать, куда ехать и как — всё по Вашей воле будет производиться».

Така беззастережна довірливість панночки і рішуча відданість волі Куліша, лестила йому душу, він щиро вірив у її слова і виношував якусь надію на майбутнє. Битий і досвідчений на любовних інтригах письменник і сам закохався у панночку. Може, вірив у своє чергове щастя, у свій ідеал, який так довго йому доводилося шукати серед молодих дівчат та молодиць, і не квапився втрачати те, що було вже майже в його руках. Він ніколи не сподівався, що так все швидко завершиться «гарбузовим» фіналом. Його до краю стривожили бентежні листи з Макарівки і, можливо, відчувши свою вину у розголошенні таємниці двох закоханих сердець, не в силі стримати себе від рішучого кроку, не дочекавшись чергового відпису від Горпини, він з Лисянки повернувся до Переяслава, а звідти, щоб уникнути небажаного скандалу і впевнитись у намірах його обраниці, послав гінця до Ніколаєвої на хутір під Борисполем, щоб той розвідав ситуацію і приніс певну відповідь.

Нині невідомо, яким був зміст відповіді, але можна здогадатися, що вона не втішила закоханого Куліша і була такою, ніби під час сватання нареченому замість хлібини піднесли гарбуза.

Такого фіналу Куліш ніскільки не чекав, і рожеві мрії його  вмить оповилися чорною хмарою розчарування. Гордий коханець і невгамовний шукач ідеалу, Куліш у листі до знайомого вчителя Івана Хильчевського від 5 вересня 1860 року зливав свою драму з Горпиною: «…Она решилась уехать со мною ночью, но два раза я подьезжал напрасно: её сторожили. Потом мы условились, чтоб я уехал и писал к ней, а она ко мне. Письма перехватывались, что мы и предвидели. Я послал к ней чрез более верные руки и поджидал ответа, но не дождался. Приезжаю в Переяслав и посылаю нарочного. Оказывается, что бабёнка — дрянь! Слава Богу, что вовремя сделана её характеру проба, которой она не выдержала! Теперь еду в Петербург, куда и пиши на моё имя, в типографию».

 Так завершилась для Куліша чергова любовна одісея з панночкою Горпиною Ніколаєвою. А вона, як вже ми знаємо з повідомлення М. К. Чалого, вийшла заміж за Дилинського, старання якого не були марними й увінчалися успіхом.

 Андрій ЗИЛЬ,
журналіст, краєзнавець

 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.