Народні співці

Бориспільська земля зростила багатьох відомих людей, чиї імена ввійшли в історію України. Проте за радянської влади заборонялося справжніх патріотів і згадувати. Небагатьом мешканцям Борисполя відомі імена бандуристів, знищених комуністичним режимом у 30-х роках ХХ століття. Серед них — Іван Борець, Кіндрат Конопліч, Григорій Конон…

Кобзарі споконвіку в Україні були носіями національних традицій і культури, які вирізняли український народ серед інших у Російській імперії. Саме завдяки кобзарській традиції збереглися численні думи, пісні, інші фольклорні надбання українців, які не лише розповідають про події столітньої давнини, але й сягають прадавніх дохристиянських часів. Народні співці закликали вивчати правдиву історію, пробуджували генетичну пам’ять, намагалися донести до людей легенди про героїчні подвиги наших Пращурів. Та не до вподоби їхній спів був чужинській владі. Тож нелегкими, а іноді й трагічними, були долі сотень кобзарів.

Більшовицький режим ще з перших років свого приходу до влади влаштовував справжні полювання на кобзарів і лірників, часом сліпих і немічних. Їх розстрілювали, а музичні інструменти розбивали або спалювали. Комуністична партія приймає ряд постанов «Про заборону жебрацтва», «Про обов’язкову реєстрацію музичних інструментів у відділах міліції та НКВС», «Про затвердження репертуару в установах НКО» тощо. У пресі звучать ганебні речі на адресу кобзарів-націоналістів, які несли правду у народ про злочини радянської влади. А в цей час усіляко пропагується «кудєсніца гармошка» і «диво-інструмент» балалайка.

Але подолати народних співців, примусити їх мовчати було годі: багато їх було по Україні, та й дух козацький нуртував, не дозволяючи байдуже спостерігати за тим, що діється навколо. Тож, аби остаточно придушити вільнолюбних незалежних кобзарів, влада вирішила зібрати їх на з’їзд у Харкові. Знайти відомості у тогочасній пресі та архівах КГБ-НКВС про цю жахливу трагедію мистецтвознавцям не вдалося — енкаведисти добре вміли замітати сліди своїх злочинів. Тож свідчень про цей «захід» небагато. Є інформація, що з’їзд відбувся взимку 1932-1933 роках, інші джерела стверджують, що 1934 року. Кобзарів, як носіїв традиції волі і незалежності, скликали, а декого силою забирали нібито на з’їзд, і майже всі вони були винищені — від 250 до 348 народних співців (за різними даними)! Одних розстріляли під Харковом, а решту заслали у Сибір і сліпих, без одягу викинули у сибірську тайгу на люті морози. У ті страшні часи вижити пощастило лише одиницям; дехто якимось дивом просто не приїхав до Харкова. Але все своє життя вони боялися, як вогню, навіть згадувати про ті жахливі події. Та правда про «розстріляний з’їзд» кобзарів та лірників ніби воскресає, постає із попелу забуття.

Що ж дійшло до нас про бориспільських бандуристів? Ще на початку 20-х років минулого століття вчитель музики і співів першої Бориспільської школи Дем’ян Кошман організував капелу бандуристів при Районному будинку культури, організував учнівський хор, а сам співав у народному хорі імені Григорія Верьовки.

Чимало бандуристів все життя присвятили мистецтву, несли у народ українську мову і українську пісню. Дехто з бориспільських патріотів-кобзарів були учасниками того клятого з’їзду. Доля багатьох — маловідома. Що дійшло до наших днів, наприклад про, Івана Борця і Кіндрата Конопліча, які були учасниками першої народної капели? Відомо, що Іван Олексійович (1898 або 1990 року народження) мав прекрасний голос і не лише грав на бандурі, але й виготовляв музичні інструменти. Він був членом Київського радіокомітету, учасником Харківської і Полтавської капел бандуристів. Борець брав участь в українських військових формуваннях 1917–1919 рр., за що у рік масових репресій — 1937 — був заарештований і засуджений до розстрілу. На неодноразові заяви дружини бандуриста до управління НКВС про долю чоловіка отримано відповідь згідно з таємним наказом КДБ при СМ СРСР № 108-сс («совершенно секретно») від 24.08. 1955 року: «Считаем возможным обьявить заявительнице о том, что её муж Борец Иван Алексеевич в 1937 году был осужден к 10 годам ИТЛ и, находясь в местах заключения 11.11. 1941 года, умер от кровоизлияния в мозг». Відповіді з подібними формулюваннями отримували практично всі родичі розстріляних за вироками НКВС.

Скупі дані залишились про Кіндрата Михайловича Конопліча (1900 р. н.) з Борисполя. Відомо, що грав і співав він у Київській (1927–1929 рр.), а згодом — у Бориспільській капелах, де був адміністратором.

Григорій Якович Конон (1887 р. н.) також родом з Борисполя. Бандурист був одним із засновників Першої української художньої капели кобзарів, завідував художньою частиною. Загинув 1937 року. Усі троє народних співців входять до реєстру кобзарів і лірників, знищених більшовиками в 30-х рр., і тих, що пропали безвісти. Його склав відомий кобзарезнавець зі Львова Богдан Жеплинський. Цей список українських співців, які свято берегли народні традиції, неповний — усього 72 особи…