«Очолюй військо, княже, і приходь!»

За своє недовге життя (за академічними даними князь прожив всього 30 років) Святослав значно розширив територію Київської Русі. За князя Святослава Київська Русь сягала від Прикарпаття до Волги і від Балкан до Ладоги. Його нащадки на престолі лише втрачали території, ним завойовані. Навіть вороги з повагою називали його «царем на північ від Дунаю» та порівнювали з давнім героєм Ахіллом. Усі — і ворожі князю-рідновіру монахи-літописці, і безпосередні його вороги, візантійці-ромеї, — навіть поза власним бажанням згадують про дивну, гідну поваги безкорисливість великого князя.

У 962 році Святослав Ігорович одержав свою першу перемогу. Завдяки його військовій діяльності наших Предків не продавали на ринках рабів у Кордові, Венеції чи Кафі з табличкою «Sklave» на грудях. Не змусили їхніх нащадків забути мову та ім’я свого народу. Завдяки Святославу русичі-українці не зникли, як, наприклад, половці. Він був безстрашним воїном, тому й обирав найнебезпечнішого противника, спрямовував зброю проти смертельних ворогів Русі. Зокрема, підняв меч на тодішнє уособлення всесвітнього зла — Хазарський каганат. Держава-паразит, яка протягом півтора століття пила кров із сусідів і данників, зникла під ударами русів за один 965 рік! Не Дон, а Волга стала тоді східним кордоном Київської Русі. Святослав своїм походом поставив жирну крапку на багатовіковому протистоянні Русі та Хазарії, на двох століттях хазарського іга. Каганат був справжнім лихом для Слов’янщини; цю державу у казках та билинах наші Предки називали «Чудо-Юдо». Святослав його знищив, відстрочивши на тисячу років прихід на нашу землю глобалізаційного монстра. Герць із каганатом був справжнім випробуванням для Русі. Ми тоді виграли його…

Під час походу проти Болгарії, який переріс у війну проти Візантії, князь мав намір перенести свою військову ставку у місто Преслав (або Переяславець), бачачи його серединою Руської землі. І можна лишень уявити собі, якою могла би бути Київська Русь з Переяславцем посередині, якби йому вдалося здійснити свої плани.

Варто визнати, Святослав розумів економічні та стратегічні вигоди Переяславця та інших міст на Дунаї. Дуже тривалий час болгарські історики та археологи шукали літописний Переяславець. Спочатку його ототожнювали з пізнішим містом Систовим. Але його розташування ніколи не мало особливих економічних та військових переваг. У 80-х роках минулого століття болгарські вчені вирішили, що Переяславець Святослава — сучасний Малий Преслав на острові Балта в одному із річищ гирла Дунаю. У середньовіччі він був важливим торгівельним осередком Болгарії. Трохи пізніше була висунута гіпотеза, за якою Переявлавець — тогочасна болгарська столиця Преслав Великий. Тоді стають зрозумілими наполегливість, з якою Святослав прагнув зберегти за собою Переяславець, і та запеклість, з якою ворогуючі сторони билися за це місто — важливий стратегічний, економічний і політичний центр.

Чи справді князь планував перенести столицю на Подунав’я? Серед науковців з цього приводу немає єдиної точки зору. Наведені Нестором-літописцем слова про «середину землі моєї» сприймаються по-різному. Історик М. Котляр стверджує, що цей вислів є не більше ніж легендою. Він також доводить, що немає серйозних підстав вважати, що князь мав намір перенести столицю на Дунай, бо у такому разі це позбавляло б його престолу, робило главою багатонаціональної імперії, яка утримувалася б виключно силою зброї. Вищенаведене запитання і тепер залишається відкритим.

Під час облоги ромеями Доростолу Святослав зібрав військову раду і, за свідоцтвом Лева Диякона, виголосив промову: «Загине слава, що йшла слідом за військом русів, які легко перемагали сусідні народи і без кровопролиття підкорювали цілі країни, якщо ми тепер ганебно відступимо перед ромеями. Отож, переймемося мужністю… і будемо запекло битися за своє життя. Не личить нам повертатися на Батьківщину, рятуючись втечею: або перемогти і залишитися серед живих, або померти зі славою, здійснюючи подвиги, що гідні доблесних мужів!».

На жаль, з тієї війни Святославу не судилося повернутися до рідного Києва. Печеніги сповна відпрацювали отримане візантійське золото. Останніми, хто й нині пам’ятає живого князя, є камінні береги острова Хортиці. На північно-східному схилі острова неподалік урочища Чорна Скеля сьогодні височіє скромний півтораметровий бетонний стовпчик з табличкою, на якій викарбуваний напис: «Імовірне місце загибелі київського князя Святослава Ігоровича в 972 р.». Князь був похований за предківським звичаєм на високому Кічкаському пагорбі, що на лівому березі Дніпра, поблизу Крарійської переправи.

У 2001 році Об’єднанням рідновірів України був заснований Орден Святослава Хороброго як найвища нагорода ОРУ, якою нагороджуються особи за вагомий особистий внесок у Відродження і розвиток Української рідної віри. А в 2005 поет Руслан Морозовський, нагороджений згодом цією високою нагородою, присвятив легендарному князеві вірш «Приходь, княже!», де, зокрема, є такі рядки:

Наприкінці XX – початку XXI століть мислячі люди прагнуть зрозуміти Святослава, вгадати його тодішні думки, прагнення. На знак поваги та бажаючи бути схожим на Святослава, українські парубки голять голови, залишаючи косу (оселедець), яка була у князя та його воїнів, називають своїх синів на честь останнього язичницького правителя Русі-України. Нехай їхні діти будуть такими, як і ВІН!

Зореслав Кумпан,
голова Бердянської міської організації ВО «Свобода»