І прийшов Великдень на Українську землю

Наші Пращури невипадково поклонялися силам Природи, небесним світилам, усьому живому і неживому, намагалися жити у гармонії із Всесвітом. Адже від цього залежить життя і здоров’я родини, майбутній урожай, приплід худоби, продовження роду… Поклоніння Природі було невипадковим, бо ж людина — лише частина Всесвіту і повинна підкорятися його законам. Та найбільше праукраїнці шанували Сонце, величали його Батьком, розуміли, що без нього немає життя на Землі. Можливо, тому і називають наших пращурів сонцепоклонниками.

Ще за тисячі років до насадження християнства Предки українців щоранку (будь-якої пори року) урочисто вітали Сонце, співали йому величальних пісень. Багато легенд, казок, пісень, обрядів залишилось з тих часів, які й допомагають віднайти істину, відродити забуті звичаї і традиції. Нещодавно від поетки і художниці Антоніни Гармаш-Литвин почула пісню, яку співали ще у дохристиянські часи (таку пісню ще у середині ХХ ст. співали у с. Старе, що на Полтавщині, яке сьогодні лежить на дні Каховського водосховища):

Особливо радісно зустрічали люди Великдень (від — «великий день»). Це свято є уособленням перемоги Світла над темрявою, тепла над холодом. Відзначали його у першу неділю після Весняного рівнодення, саме тоді, коли починав зростати день. У наших широтах цього року рівнодення випало на 17 березня.

Минулої неділі на Старокиївській горі зібралися рідновіри, аби й відсвяткувати Великдень Дажбожий. Проводила обрядове дійство Верховна Волхвиня Руси-України Зореслава, більше відома як доктор філософських наук Галина Лозко. Прибули на свято і рідновіри з Борисполя (представники Громади Українських рідновірів «Поляни»).

Обряд зустрічі Сонця, звернення до Дажбога, Сварога та інших Рідних Богів і Богинь відбувся у Києві на язичницькому капищі VIII–IX століть, яке на початку ХХ ст. відкрив всесвітньовідомий археолог Вікентій Хвойка

Неймовірно цікавими, близькими по духу були обрядові дійства, звернення Волхвині та жерців до небесних світил українською мовою, освячення вогнем і водою. І кожен присутній став учасником урочистого святкування, яке супроводжувалося трепетно-ніжним звучанням жрецької сопілки. Усі бажаючі мали можливість загадати бажання для України і для родини, торкаючись до святого хліба на рушнику. Потім цей хлібець принесли у жертву Богам, спаливши його в жертовному вогні. Усі гуртом співали Богам славильні пісні (славені) і закликали Весну веснянками. Привітав своїх побратимів по духу і лідер гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк.

І віталися одне з одним: «Слава Дажбогу! Навіки слава!»

Лариса Громадська,
фото Православа