Слово про Чорновола

Цьогоріч 25 березня вдванадцяте поминатимемо Вячеслава Чорновола, славного сина України, одного із найвидатніших батьків-засновників нашої держави, голову Народного Руху України, народного депутата трьох скликань, Героя України, полум’яного публіциста й мислителя. Заходи зі вшанування Великого Українця відбудуться на Черкащині — його малій Батьківщині, на Байковому кладовищі Києва, а також у нас, на Бориспільщині, біля пам’ятного хреста на місці його трагічної смерті.

Цього дня багато українців, відволікшись від численних марнотних проблем матеріального буття, хоч на мить пригадують найяскравіші події і факти з життя В. Чорновола. Найголовніші з них такі: після закінчення із золотою медаллю школи — факультет журналістики Київського Шевченківського університету, диплом з відзнакою; добровільна відмова від холуйської кар’єри прислужника окупаційного радянсько-комуністичного режиму з усіма його спокусами і принадами для продажних душ; свідомий вибір шляхетної, великої мети — тернистий шлях відкритої і підпільної боротьби за незалежність України; важкі жорна комуністичної репресивної системи, жорстоке покарання трьома термінами ув’язнення й відлучення на довгі 15 років від громадсько-політичного життя, позбавлення можливості позацензурного читання й писання; на 53-му році життя — тріумфальний злет до вершин української політики і всенародного визнання; на жаль, всього 9 років участі у творенні омріяної України. І весь цей останній період життя — постійне перебування на вістрі подій. Сотні глибоко арґументованих промов у Верховній Раді, полум’яних виступів на багатотисячних мітингах, на з’їздах і конференціях, книги, статті, інтерв’ю, численні поїздки по Україні й зустрічі з мільйонами людей. Шалений темп виснажливої праці без відпочинку й жалю до себе дається взнаки. У результаті — три інфаркти, два з яких перенесені на ногах. Далі — несподівана і загадкова загибель, велелюдний похорон, якого ще не бачив Київ за всю свою півторатисячорічну історію. Адже неспроста під час тієї скорботної події її учасники, що за покликом серця з’їхалися до Києва з усіх областей, із сумом констатували: «За тобою, Чорноволе, вся Вкраїна плаче!»

Чим більше років минає від дня скорботної дати, тим краще усвідомлюємо неперевершену духовну велич і подвижництво, героїзм і мужність, постійну готовність до самопожертви, відсутність страху перед поневіряннями задля святої України — риси, які впродовж багатьох років за всіх обставин демонстрував Чорновіл у багатогранній боротьбі за свободу Вітчизни. Це була людина високоморальна, гуманна, чиста, правильна, романтична, але безкомпромісна, коли йшлося про інтереси Батьківщини. Для України і для світу не випадково саме він був і назавжди залишиться найяскравішим символом буремної епохи революційних подій кінця 1980 – початку 1990-х років. Разом з тим на прикладі короткого і подвижницького життя В. Чорновола та аналізі тодішньої і нинішньої ситуацій бачимо, як справджується в Україні класичний вислів: революції задумують романтики, здійснюють фанатики, а їхніми плодами найчастіше користуються негідники.

Неупереджені оцінки слів і справ нинішніх високопосадових державців дають підстави для невтішного висновку: в Україні не залишилося політиків Чорноволівського масштабу. Абсолютна більшість представників старшого покоління національно-патріотичних сил ніколи не були рівними йому за державотворчими масштабами. Серед політиків молодшої генерації — багато пристосуванців, людей, які більше люблять себе в Україні, аніж Україну в своїй душі. Бо очевидно, що її там нема. Для них батьківщина там, де їхні капітали. Для цих вихідців з кримінального бізнесу політика дуже комерціалізована. Тому, навіть потрапивши до органів влади, зберігають свій корисливий підхід при ухваленні рішень з державних питань, вважаючи політичну діяльність продовженням дерибанно-бізнесової. Це ті, хто воліє забути сам і стерти з народної пам’яті ту правду, що Україна, в якій скоробагатьки з волі нещасного для народу випадку стали вершителями долі мільйонів багаторазово обдурених і обкрадених, зневажених і забутих людей, постала завдяки Чорноволу і його побратимам. До того ж вона задумувалася як держава демократична (свобода слова, друку, зібрань, періодична змінюваність влади на чесних виборах), соціальна (справедливий розподіл національного багатства), правова (рівність усіх перед законом, чесне правосуддя), тобто держава для народу, а не для його гнобителів. Тому великий злочин, пихато вважаючи себе за «еліту», а народ за плебс, що не спроможний захиститися від численних кривд, багаторазово безкарно брехати, роздаючи солодкі, але не здійсненні обіцянки перед кожними виборами. Так само гріховним є, називаючи себе християнами, забувати євангельську істину «Хто хоче бути паном, хай спочатку стане всім слугою». Звісно, Вячеслав Чорновіл, якби він досі був серед нас, не мирився б з тими кривдами, яких зазнає народ на рідній землі і разом з іншими чесними політиками гуртував би здорові сили до протистояння

Вважаємо, що найвеличнішим пам’ятником Вячеславу Чорноволу і всім борцям за волю України стане реалізація на практиці заклику бориспільця Павла Чубинського, що міститься у ключовому, двадцять другому, слові його поезії «Ще не вмели України ні слава, ні воля», а саме у слові «панувати». Йдеться про політичну й економічну владу «братів-українців» у «рідній сторонці». Наше покоління повинне зробити все, щоб український народ нарешті став справжнім господарем у славній, своїй Богом даній Батьківщині.

Анатолій Чабанюк,
 голова міської організації Народного Руху україни.
Анатолій Ковальчук,
голова Бориспільського об’єднання Всеукраїнського  товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка.