Українська рідна віра як етнозберігаючий чинник

Найбільшим надбанням кожного народу є його рідна духовна культура. Саме його власна, не завезена поневолювачем, не нав’язана імперським центром, не імпортована з-за кордону. Взявши чужий зразок для творення своєї культури, народ втрачає самобутність. Так було з українцями в «інтернаціональній сім’ї братніх народів», де культура зводилася до «злиття всіх націй і народів» з їхньою усередненою духовністю. Так було в Російській імперії, коли зразковим для українця вважалося тільки «великороссийкое». Так було за Польщі, коли значна частина українського панства відцуралася від свого народу, забувши рідне коріння. Так було й за Київської Русі, коли з волі князівсько-боярської верхівки, українців силоміць загнали до візантійського духовного ярма.

«Що втратив нарід із втратою своєї віри? — писав у своїй праці «Проблема української віри» відомий дослідник, професор Володимир Шаян. — Він утратив найбільшу свою цінність, свою героїчну літературу, а разом із нею свої героїчні ідеали, усвідомлення своєї окремішності, свій відмінний і єдиний шлях власного розвитку, найглибшу основу, джерело власної культури. Чи можна втратити більше? Але історики переконують, що українська культура починається з прийняття християнства.

На нещастя, «Слово про похід Ігоря» залишилося єдиним документом і пам’яткою української героїчної культури і літератури.

Словом, існувала багата і велика староукраїнська героїчна поезія. Північні билини, деякі місця в літописах, деякі народні думи, — це далекий відгомін зниклих світів. Що сталося з цією літературою? Які безглузді вандали посміли її знищити? Ця героїчна поезія і традиція пропали тому, що їх витиснуло і знищило християнство.

Бачимо, отже, що українська героїчна література не тільки не починається з приходом християнства, але, навпаки, вона з його приходом закінчується.

А скульптура?

Статуя Перуна, виконана з золота й срібла, напевно, не була замовлена у Греції. Це мистецтво пропало. Заступила його візантійщина.

Сьогодні митці шукають українського стилю в мистецтві. Шукайте його на дні Дніпра! — наголошує Володимир Шаян.

Що ж говорити про мудрість народу, про його космогонію, мітологію, теологію, етику і т. д.? Не почалася українська культура в 988 р., а пропала. Почалася культура чужа.»

Проте навіть тисячолітнє хритиянське царство не знищило інтересу українців до своєї прадавньої Віри, яка виникла у середовищі Предків нашого народу, була ними витворена й виплекана для задоволення власних духовних потреб.

Тож чи мала наша рідна віра якусь назву?

У наукових колах досі не існує єдиного терміну, яким би можна було позначити Віру наших Предків перед прийняттям християнства. У літописах вона зветься поганством, а люди, які сповідують інші релігії, звуться поганами. Вперше ці слова вжиті у Римському акті 368 р. На думку деяких вчених, воно походить від лат. раgаnus, що первісно означало «селянин, селянський». Проте на українсько-руському мовному ґрунті воно сприймалося як щось гірше, протилежне хорошому і вживалося в значенні відсталого, темного, дикого.

Хоча значення цього слова в українській мові значно ширше і точніше, ніж латинське, передає зміст трагедії, яку пережили наші Предки. Слово поганство стоїть в одному ряду зі словами, що мають корінь ган-: гана, ганьба (осуд, сором), ганити, поганити (засуджувати, лаяти, соромити), поганий, поганин (той, якого засудили, осоромили). Тобто віра наших Предків була СПОГАНЕНА (зганьблена) чужовірцями. Якщо слово «поганство» широко використовували руські літописці-християни, то це ще не означає, що цей термін прийнятний нині. На жаль, багато вчених-християн в Україні й за кордоном користуються ним і сьогодні, хоча він «нині вважається застарілим і не відповідає нормативним вимогам до термінології, оскільки має негативно-емоційне забарвлення, зазначає професор Г. Лозко.

То як же могла називатися Рідна віра у наших Предків? Вчені-рідновіри висувають кілька версій. Розглянемо їх. Перша версія — Руська віра. Відомий український етнограф Володимир Гнатюк доніс до нас вислів старого гуцула, записаний під час експедиції на Гуцульщині: «Поки писанки пишуть, поки колядники ходять, доти наша Віра Руська в світі буде». Отже, ми можемо сміливо застосовувати щодо нашого рідного духовного світогляду назву Руська віра, тобто рідна віра Русі та її народу — русичів — славних Предків українців.

За другою версією, на назву Рідної віри цілком може претендувати й усім відоме слово Православ’я. Виявляється, ця назва була християнськими ієрархами з рідної Руської віри була запозичена, аби утвердитися на руських землях. Адже в усьому світі християнство східного обряду називається грецьким словом ОРТОДОКСІЯ. Ну не хотіли наші Предки, силоміць навернені у чужу віру, йти молитися в ортодоксальну церкву. А коли їм замінили цю назву на рідну і зрозумілу — Православ’я, справа охрищення зрушилася. Бо первісно слово Православ’я означало «славлення Богів», тобто язичницьке Богославлення. Воно складається з двох слів: Прав — закон, що керує або правує Всесвітом (тобто Світ Богів) і слав — славлення, тобто язичницький ритуал, урочиста служба, що супроводжується співом релігійних гімнів, які називалися славами або славенями. 

Отже, автентичних назв нашої рідної духовності маємо щонайменше дві: Руська віра і Православ’я. Однак мені, як українському націоналістові, імпонує сучасна назва українського язичництва — Українська рідна віра.

«Найвищою ідеєю українського язичництва є філософія вічного життя, обожнювання природнього начала Всесвіту, радість існування на землі, — доводить у своїй науковій праці «Українське язичництво» доктор філософських наук, професор Галина Лозко. — Вважалося, що в потойбічний світ людина відходить такою, якою була за життя: або вільною і багатою, або нікчемним рабом, яким і перебуває вічно. Тому кожен член первісного суспільства намагався за життя досягти найвищих почестей, шани, багатства, відзначитися на полі бою чи в повсякденній праці. Звідси — одвічне прагненя військової верстви, в т. ч. українського козацтва, до свободи. Звідси і традиційне несприйняття зверхності над собою і повага до іншої особистості. Звідси і живучість ідеї «краще смерть, ніж рабство», якою вже тисячу років живиться український патріотизм.»

Невід’ємною частиною Української рідної віри було Звичаєве право. Як зазначає Г. Лозко у названій щойно праці, Звичаєве право на українських землях ґрунтувалося на виборності влади, яка була змінюваною. Громадські традиції зберігалися в міцних територіальних общинах, які мали самоуправність аж до ХІХ, а подекуди й до ХХ ст. Звичай забороняв загарбницькі війни. Тих, хто не дотримувався звичаєвих норм, виганяли навіть з усім родом. Жерці й волхви мали більшу силу впливу на народ, ніж князь, і могли в разі потреби примусити князя діяти на користь всього племені, засудити його в разі порушення звичаєвих норм.

Така ідеологія стала незручною для князівсько-боярської верхівки Х ст. Значно краще виглядала ідея, що «всяка влада від бога, тому виступати проти неї є злочином, бо це суперечить божій волі».

В Українській рідній вірі існує своєрідна ієрархія Богів: на чолі всього світу стоять найстарші Боги, котрі керували всім життям (це такі як батько Богів і Богинь Бог Всесвіту Сварог, його сини Перун, Світовид, Дажбог, доньки Лада, Дана, далі йшли нижчі рангом Боги, а також божества, які надавали послуги старшим Богам; а внизу стояли люди, обдаровані великою силою, що могли конкурувати з божествами. 

Сьогодні Українська рідна віра відроджується. В Україні нині діє зареєстрована Державним комітетом України у справах релігій язичницька конфесія — Об’єднання рідновірів України. Її релігійними атрибутами є Символ віри, Застороги нащадкам та релігійний славень «Слава велика». 

Символ Української рідної віри звучить так:
 

ВІРУЮ:

В усіх Українських Богів,

Єдиних у Сварозі,

Вічних і незнищенних,

Як Всесвіт.

ВІРУЮ:

В триєдність світів

Права, Ява і Нава,

Створених Сварогом

І удержаних в Ньому.

ВІРУЮ:

В Божественне

народження українців - 

Онуків Дажбожих,

І в силу Предків,

Яка перебуває

З нами завжди.

ВІРУЮ:

В Радість Життя Вічного,

В чистоту Душі праведної,

Яка ніколи не зникає,

А переходить у нове тіло.

НАША ВІРА ПРАВДИВА,

БО ПРАВО СЛАВИМО!

 

Досить магічнопотужними є і Застороги нащадкам

 

ЗАСТОРОГА ПЕРША

Не цурайся Роду свого,

Його Звичаю та Мови,

Бо рідна Мова і Звичай

Зберігає енергію нації.

ЗАСТОРОГА ДРУГА

Не оскверняй Душу

Чужинськими звичаями,

Бо чужа пісня і молитва

Дає силу твоєму ворогові.

ЗАСТОРОГА ТРЕТЯ

Будь терплячим,

Але не допускай наруги

Над твоїми

Рідними Святинями.

ЗАСТОРОГА ЧЕТВЕРТА

Не руйнуй природу,

Серед якої живеш,

Бо цим ти відбираєш майбутнє

У своїх нащадків,

Зрубуєш гілку Роду свого.

ЗАСТОРОГА П’ЯТА

Не потурай ворогам

Свого народу;

Якщо треба — 

Ставай до Священного Бою.

ЗАСТОРОГА ШОСТА

Не віддавайся в рабство,

Бо хто прийме рабську смерть,

Той у Вічність відійде рабом.

ЗАСТОРОГА СЬОМА

Не зраджуй

Віру Дажбожих онуків,

Бо чужа віра

Руйнує Дух і тіло,

Знищує націю.
 

Отож, дорогі краяни, шануймося: ставаймо українцями не лише за походженням, а й за вірою! Будьмо самими собою, бо ми того варті!

Заступник голови Об’єднання рідновірів України,

голова Бориспільської громади Українських рідновірів «Поляни»,

жрець Вогнедар