Володимир Литвин «злив» свою партію. І рідну мову

Делегати з’їзду Народної партії, яка виставить на вибори–2012 лише мажоритарників, у більшості не виявляли жодних емоцій. Навіть тоді, коли Литвин явно передав куті меду, почавши запевняти, що «його» фракція у ВР «завжди підтримувала рішення, спрямовані на досягнення примирення і стабільності»

Без трьох місяців три роки тому країну облетіли кадри, на котрих спікер Верховної Ради Володимир Литвин плаче, втираючись «маминим рушником». Тоді, 22 жовтня 2009 року, Литвин висувався на посаду президента

Він чудово розумів, що не має шансів, і насправді не переймався цим фактом. Але навряд чи досвідчений політик тоді підозрював, що в розпал «покращення» його політичні перспективи стануть такими примарними, що йому дійсно доведеться стримувати – якщо не сльози, то, принаймні, емоції.

На нещодавньому з’їзді Народної партії, котру Литвин очолює, спікерові довелося закликати на поміч усю свою витримку. Виходило не дуже. Понад 292 тис. партійців (такими є офіційні дані) делегували на зібрання в Українському домі 432 представники. Ці люди, як і сам Литвин, уже знали головну новину: партія не висуватиме власного передвиборчого списку. Чого вони ще не знали, то це того, що їхній лідер, котрий опинився під владним «бульдозером», цього ж таки дня остаточно зіпсує свою «політичну карму» — чим, відповідно, підважить і виборчі перспективи багатьох соратників.

Перед початком з’їзду журналісти вдосталь намилувались картиною на сцені: самотній Литвин щось читає (чи робить вигляд, що читає) за довгим столом, над яким величезними літерами написано «Разом – до перемоги!». Про яку «перемогу» могло йтися, коли «народники» завідомо не мають шансів на подолання виборчого бар’єру? Креатив так і лишився для присутніх загадкою.

Після офіційного відкриття з’їзду (з виконанням Державного гімну в аудіозаписі) місця на сцені заповнила президія, і голова українського парламенту взяв слово. Слово було ще те.

— У жодному випадку Народна партія не демонструвала, і, сподіваюсь, не демонструватиме опозиційності, — церемоніальним голосом читав Литвин із папірця. — Я маю на увазі опозиційність в українському вимірі!

Зала мовчала. Пафосна стилістика промови явно не пасувала загальному настрою. Вловивши цей момент, Литвин раптово перейшов на експромт:

— Тобто я кажу про опозиційність по-українськи. Яка, знаєте, дуже схожа на заздрість. У нас же навіть і в піснях співають: у сусіда хата біла, у сусіда жінка… — Литвин чомусь затнувся, і лише секунд за двадцять завершив: — …мила.

У подібному стилі спікер прочитав усю промову. Раз-у-раз відволікаючись на експромти, він разюче змінював голос: із «мітингового» той ставав інтимно-відвертим, ніби промовець неголосно ділився печалями з друзями за чаркою кави. Видно було, що це не є продуманою грою: просто написаний спічрайтером текст явно не лежав Володимиру Михайловичу до душі. В цілому цей стиль нагадував характерну манеру Віктора Ющенка, від котрої більшість із нас уже встигла відвикнути.

Делегати, втім, у більшості не виявляли жодних емоцій. Навіть тоді, коли Литвин явно передав куті меду, почавши запевняти, що «його» фракція у ВР «завжди підтримувала рішення, спрямовані на досягнення примирення і стабільності».

Як відомо, саме фракція Литвина в повному складі підтримала сумнозвісний мовний закон Колесніченка-Ківалова — принаймні, його підтримали картки «литвинівців». Внаслідок чого сам Литвин, котрий обирається в україномовному окрузі на Житомирщині, навіть подав у відставку… Словом, приклад був більш ніж невдалий.

На додачу, троє депутатів з фракції Литвина йдуть на вибори за списком Партії реґіонів. Мало того — в цьому ж списку опинився й олігарх Василь Хмельницький, котрий був спонсором Блоку Литвина на минулих парламентських виборах. Сам Литвин уже після з’їзду пояснив, що «зрадники» не вийшли з Народної партії, а лише призупинили своє членство в ній, і що він не бачить у їхніх діях нічого грішного – аби тільки дотримувалися «задекларованих ними раніше принципів».

У промові ж спікер зізнався в тому, що всі знали й так: Народна партія як така на вибори не йде. Немає грошей.

— Всі ми знаємо, скільки коштує один білборд… Це ж місячна пенсія. – печально промовляв Литвин таким тоном, ніби партійна каса, замість бути витраченою на рекламу, вже роздана соціально незахищеним пенсіонерам Житомирщини. Хоча насправді голова ВР агітує за себе головно державним коштом: його виборчий округ отримав, в цілому, до 80 млн. грн. субвенцій.

У підсумку делегати одностайно підтримали пропозицію висунути кандидатів лише за мажоритарними округами. Всього таких кандидатів від «народників» буде аж 69. Але реальні шанси серед них мають не більше десятка — як правило, це діючі депутати з великим досвідом і непоганими ресурсами.

Цікаво, що більшість представників Народної партії висуваються в центральних та західних регіонах. Між тим, сама приналежність до партії Литвина може зіграти з ними кепський жарт. Адже саме після з’їзду Литвин вперше зізнався: мовний законопроект Колесніченка-Ківалова таки стане законом.

— Я, звичайно, чекав цього питання, — сказав Литвин під час прес-конференції. Але з його подальшої відповіді стало зрозуміло: «чекати» й «підготуватися» — це різні речі.

— Якщо брати Конституцію та регламент, у голови Верховної Ради тільки зобов’язання є, а прав жодних немає, — розповідав Литвин. — Якщо жодна пропозиція спікера не прийнята, то він негайно зобов’язаний підписати поданий йому на підпис закон.

Днем раніше ВР відхилила поправки до мовного закону, подані Литвином. І водночас підтвердила його повноваження як спікера, тобто не прийняла власноручно підписану ним заяву про відставку. Тож тепер усе було ясно. Але журналісти хотіли почути від Литвина пряме зізнання. Спікер же натомість узявся розлого розповідати, що направив президентові власні пропозиції щодо захисту української мови, і що підпише закон не раніше, ніж отримає від Януковича відповідь.

— Думаю, це станеться найближчими днями, — нарешті видушив із себе Литвин.

Проте вже за дві години прес-служба парламенту повідомила: закон підписано.

Про жодну відповідь Януковича на «пропозиції» Литвина нічого не чутно й досі.

tyzhden.ua