Вороньківці б’ють на сполох!

   Схоже, що несприятливі екологічні умови невдовзі розглядатимуться не лише, як суто міське явище. Вони невдовзі можуть отримати прописку і в окремих селах Бориспільського району, а то й зовсім обернутися екологічною бідою.

   4 серпня у Воронькові біля сільради відбулася стихійна сходка села, у якій взяли участь близько двохсот вороньківців. Збори були скликані одним із небайдужих мешканців села, до якого дійшла інформація, буцімто невдовзі міський полігон твердих побутових відходів закриватимуть, а сміття звозитимуть у «Бойків» яр, що між селами Вороньків та Головурів. На зборах була озвучена й інша проблема. Зі слів багатьох селян пролунало занепокоєння і з приводу будівництва каналізації, яку проводитимуть з міста по вороньківських землях. Як наголосив один із мітингувальників, з метою економії коштів замість вести каналізацію манівцями в обхід сіл і спускати смердючі стоки у річку Карань, її виведуть повз Вороньків і спускатимуть у річище Павлівки. Пролунало також, що це нібито обласна влада тисне на місцеву і забороняє їй з цього приводу проводити громадські слухання. 

   Ясна річ, люди хотіли почути про це думку і сільського голови і депутатів Вороньківської сільради, проте до селян вийшла лише одна депутатка, яка назвалася Людмилою Василівною і запропонувала їм розійтися, оскільки про подібні заходи, згідно з чинним законодавством, потрібно подавати заявку не пізніше ніж за десять днів до їх проведення. А заявку таку ніхто не подавав. На поставлені громадою запитання вона не готова була відповісти. Все ж люди висловили сподівання, що 18 серпня громадські слухання таки відбудуться.

   Варто зазначити, люди, які щось хотіли донести до свої односельців, навідріз ухилялися дати інтерв’ю для преси, ніби чогось чи когось боячись. Відверталися й від об’єктива фотоапарату.

   Все ж нам удалося умовити одного селянина супроводити нас до «Бойкового» яру.

   Уже на під’їзді до ще мальовничого урочища, ми побачили страшну картину. Прямо на трав’яному покриві поміж молодих дерев та кущів були вивернуті купи побутового сміття, яке до того ж ще й диміло. Повсюди — їдкий канцерогенний сморід. Підходимо до самого яру, глибина якого сягає в окремих місцях до двох десятків метрів. Його ще не чіпали, мабуть, через поганий до нього під’їзд. Тут стоїть ще не зачеплений сосновий  молодий ліс.

   «Тут неподалік протікає невеличка річечка, яка іде через усе село», — з тривогою оповідає селянин. — Поки не будувалися тут дачники, село жило своїм життям. А тепер ось, якщо ще й з міста возитимуть сюди сміття… і не тільки з міста… уявляєте, що буде з нашим селом і майбутнім наших дітей? Це хтось із місцевих чиновників «вислужився» перед обласним начальством. Інакше, як би перші про нього дізналися? А казали, що сміттєпереробний завод побудують…»

   Сум огортає від почутого і побаченого. Та все ж не покидає надія, що, зібравшись усі гуртом, не дозволимо нинішнім чиновникам над нами так збиткуватися.    Головне — не стояти осторонь і відстояти своє право на екологічну безпеку!