На батьківщині Софії Русової

Подальша біографія характеризує Софію Русову як жінку активну і прогресивну. Вона брала участь у русі українського земляцтва і народовольців у Петербурзі. Не раз зазнавала арештів. Була піонером жіночого демократичного руху в Україні 70–80 рр. ХIХ ст. Написала ряд праць з питань мистецтва, літератури, шкільних підручників і досліджень з педагогіки, історії, географії. Далі — «крамольний шлях», бо в роки громадянської війни опинилася в таборі націоналістичної контрреволюції. Працювала в секретаріаті Центральної Ради Української Народної Республіки. Її «націоналістичний напрямок» вбачався і в тому, що стверджувала педагог у своїх працях, а саме: «Тільки тоді виховання буде дієвим, коли базуватиметься на національному ґрунті. Цьому допоможуть рідна мова, рідна пісня, релігійні обряди». 

В окупованій більшовиками Україні безумовно «крамольним» виглядало і таке відкриття в дошкільному вихованні: «Кохаючи свою національну культуру, дитина поважатиме і другі нації і цікавитиметься їхнім життям, навчиться шукати і знаходити у вселюдській культурі ті скарби художні, наукові й моральні, які можуть стати їй найріднішими, бо не нав’язані з боку, а органічно прищеплені до її душі».  

Софія Русова глибоко відчувала у рідному слові джерело неповторного національного світобачення, як систему, в якій фіксуються особливості сприяння і відображення дійсності. На цій основі формувалися її переконання. «Мову, — писала вона, — можна усякими засобами розвивати, робити чепурною, щирою, бо вона творче знаряддя, за допомогою якого виховується думка, серце, слово правди і краси».

За Центральної Ради вона працювала в Міністерстві освіти УНР, очолювала відділи позашкільної освіти і дошкільного виховання, керувала Всеукраїнською спілкою вчителів. На початку 1919 року разом з українським урядом була евакуйована в Кам’янець-Подільський, а далі змушена нелегально перейти Збруч і в Празі заснувати Український педінститут, очолювати жіночу Українську Раду, видавати підручники, брати участь у роботі різних міжнародних конгресів. В еміґрації вона опинилася вже літньою жінкою. Часом її становище було таким нестерпним, що думала про самогубство, але віра в майбутнє України брала гору, і Софія продовжувала жити, діяти і перемагати. 

Народилася Софія Русова (Ліндфорс) в аристократичній родині в селі Олешня Ріпкинського району Чернігівської області. Батько — Федір Ліндфорс — швед за походженням, був відставним російським офіцером. Мати — Ганна Жерве — француженка, високоосвічена жінка. Вона померла рано, коли Софійці не виповнилося й чотирьох років. Батько мав ліберальні погляди і його поважали селяни. У роки земельної реформи обрали його мировим посередником. Перші пісні маленька Софійка почула від няні, які співала над її колискою.

Початкову освіту здобула вдома. Десятирічною вступила до престижної тоді в Києві Фундуклеївської гімназії і закінчила її із золотою медаллю. Це була перша й остання висота в її навчанні. У 1871 році несподівано помер батько, і п’ятнадцятирічна Софія вирішила присвятити себе педагогічній справі. Разом із старшою сестрою Марією організувала в Києві дитячий садок, перший в Україні. Тут зблизилася з видатними діячами української культури — Михайлом Старицьким, Миколою Лисенком, Володимиром Антоновичем, Павлом Чубинським, Михайлом Драгомановим, Федором Вовком, Олександром Русовим, з яким поєднала долю в 1874 році. 

В історію Софія Русова увійшла як видатний педагог, автор концепції національного дошкільного виховання. Щоб глибше пізнати людину, треба побувати на її батьківщині. Саме цей намір став приводом поїздки до Олешні завідуючих дошкільними установами на чолі з методистом відділу освіти Бориспільської райдерж-адміністрації С. П. Сьомак. Тут носять ім’я Софії Русової найбільша в районі школа і перший в Україні музей її імені. Тут зберігаються деякі архівні документи про її родину, книги і спогади, написані видатною землячкою. Музейні експонати розповідають про той час, коли маленька Софійка пізнавала світ, природу, дослухалася до народних пісень. Усі експонати дбайливо зібрали вчителі й учні школи і виставили в музеї. 

Ідеї, висловлені С. Русовою, не втратили актуальності і в наш час, вони набирають сили у вихованні дітей в дошкільних установах. Ось тільки держава нічого не зробила для увічнення пам’яті видатного педагога і громадського діяча, а також для перевидання її праць. А олешнянці власними силами встановили біля церкви пам’ятний знак своїй землячці, впорядкували могили її родичів. Долучився до цієї справи і депутат Чернігівської обласної ради, президент благодійного фонду ім. Софії Русової Іван Чаус, стараннями та за фінансової підтримки якого розроблено проект і розпочато реконструкцію колишнього маєтку Ліндфорсів, де буде створено музейно-туристичний комплекс «Садиба Софії Русової». 

Приємною була зустріч із заслуженим майстром народної творчості гончарем Іваном Івановичем Бібіком. Невисокий, кремезний і бадьорий господар запросив усіх до звичайної сільської хати, де на видному місці виставлені його вироби. А потім провів на подвір’я, рясно «окуповане» молодими опеньками, що жовтіючими голівками виглядали із землі, а в майстерні зацікавлено спостерігали, як на очах грудка спеціально приготованої глини під руками майстра перетворюється у глечик чи миску. Йому вже 86 років; учасник штурму Берліну; після війни дослужився до підполковника. Але захоплення гончарством покликало його до рідної домівки, де понад п’ять десятиліть займається улюбленим заняттям. А коли відкрив «склад» готової продукції, гості спокусилися і придбали не тільки сувенірні вироби, а й макітри, горщики, вази, глечики, кухлики із клеймом самого майстра. 

Славиться Олешня не лише майстрами гончарства, а й штучними «Голубими озерами», утвореними після видобутку кварцового піску. Береги озер влітку густо «заселяються» наметами відпочиваючих, які без направлень і путівок їдуть сюди поправляти своє здоров’я, віддаючи перевагу цілющій, збагаченій мінерами воді «Голубих озер», а не дорогим кримським курортам чи турецьким пляжам. Відпочинок в Олешні не вимагає великих витрат — сюди дорога відкрита кожному.

Андрій ЗИЛЬ,

краєзнавець

фото з сайту: rusova.at.ua/

photo/istorichni