«МИ ЩЕ ПОВЕРНЕМОСЬ!»

Саме так називається одна з книг, яка нещодавно вийшла за сприяння письменника, історика, дослідника Романа Коваля та Історичного клубу «Холодний Яр», які повертають нам, українцям, правду про визвольну боротьбу за незалежність України в І половині ХХ століття.

 У Бориспільській міській раді 27 листопада за сприяння місцевого депутата, голови міської організації ВО «Свобода» Ігоря Петренка відбулася зустріч із письменником Романом Ковалем і кобзарем, заслуженим артистом України Тарасом Силенком.

На зустрічі було представлено цілий ряд цінних історичних видань, які проливають світло на білі плями визвольних змагань початку минулого століття. Зокрема, це книги Романа Коваля «Іван Ремболович» — про отамана Вільного козацтва на Чернігівщині у 1918 р., учасника Другого зимового походу Української армії у листопаді 1921 р., підполковника Армії УНР, сотника дивізії «Галичина», учасника підпілля ОУН на Прикарпатті у 1944–1949 роках; «Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею» — про талановитого українського скульптора, художника, поета, вояка, організатора січового стрілецтва, якого москалі живим спалили у топці паровоза; «Отаман Зелений» — про отамана Дніпровської повстанської дивізії Данила Терпила (Зеленого), його драматичні стосунки із Симоном Петлюрою, боротьбу проти Красної армії та денікінців у 1919–1921 роках. Варто відзначити, що книгу Романа Коваля «Михайло Гаврилко…» висунуто на здобуття Національної премії ім. Тараса Шевченка!

Серед нових видань, презентованих того вечора, — книга «Ми ще повернемось!», написана автором роману «Холодний Яр» Юрієм Горлісом-Горським, поручником Армії УНР, ад’ютантом першого куреня полку гайдамаків Холодного Яру у 1919, 1920 рр., організатора українського підпілля на Поділлі в 1922–1924 рр., політичного в’язня російських тюрем та психіатричних лікарень. «Ми ще повернемось!» — звучить пророче, як заклик до пробудження, до боротьби, передбачення про народження нових героїв. 

«Я прагну, щоб за життя мені вдалося якомога більше повернути у нашу свідомість образів отих шляхетних чистих людей, яких ви бачите на обкладинках наших видань,» — зазначив Роман Коваль, презентуючи бориспільцям нові видання.

Кобзар Тарас Силенко виконав пісні про народних отаманів Зеленого і Хмару, а також кілька історичних та ліричних маловідомих творів. Чародійні звуки бандури, прекрасний потужній голос кобзаря, патріотичні тексти пісень пронизували душу то невимовним плачем, то гордістю за славне минуле України, за те, що є на кого рівнятися сучасній молоді…

Книги Романа Коваля та історичного клубу «Холодний Яр» сьогодні є підтвердженням пророцтва Тараса Шевченка: «І повіє новий огонь з Холодного Яру». Нові відкриття про визвольний рух українського народу, про боротьбу за незалежність України на початку ХХ століття є ніби ковтком свіжого повітря для людей, які прагнуть знати правду про нашу багату героїчну історію, яка захована за сімома печатями архівів КДБ, витравлена голодоморами, війнами, сибірами і численними заборонами. Адже сучасна освіта (на 22 році незалежності!) майже не виховує патріотів України, бо ж про Січових стрільців, Українську повстанську армію у підручниках історії є лише скупі декілька рядків, а, наприклад, розділ про героїв Крут — вилучено взагалі… 

Для багатьох читачів видання клубу «Холодний Яр» допомагають прозріти, зрозуміти хід історії першої половини ХХ століття. Ось що пише Роман Коваль у передмові до історичного нарису «Іван Ремболович»: «Німці — люди державні, на новобранців вони дивляться як на майбутніх вояків, а не як на гарматне м’ясо. Понад рік німецькі старшини вишколювали вояків дивізії «Галичина», видали їм наймодернішу зброю. Більшовики ж кидали на фронт беззбройних і необмундированих новобранців уже через тиждень-два після мобілізації. Посилали їх на вірну загибель. Москві ніколи не було шкода українців — мовляв, як німців не здолаємо, то принаймні «українську проблему» вирішимо їхніми кулями та снарядами. І кидали українців, беззбройних, під танки та на німецькі дзоти. Казали: здобудете зброю у бою!» 

Нас примушують вивчати історію викривлену, написану на догоду сусідній державі, де оспівані наші поразки, а наші вороги показані героями. Офіційна наука й досі нав’язує нам брехню про три «братні слов’янські народи» і заперечує теорію про те, що ми — нащадки Трипільської цивілізації… Держава захищає пам’ятники Катерині ІІ і Леніну, у той же час «не помічає» руйнування пам’ятників Тарасові Шевченку та Іванові Франку… Ми знаємо багатьох командирів-бандитів (Котовський, Дзержинський, Ленін, Петровський, Косіор, Фрунзе), які грабували й знищувати Україну на початку ХХ ст., на честь них і сьогодні вулиці, міста і села носять їхні імена; а імена справжніх героїв, які ціною власного життя визволяли від поневолювачів рідну землю, нам маловідомі або й взагалі стерті комуністичним режимом.

Саме поверненням забутих, невідомих імен національних героїв, збором спогадів про них, пошуками в архівах, виданням книг, встановленню пам’ятників та перейменуванням назв вулиць і займаються члени історичного клубу «Холодний Яр».

Радісно, що на зустріч з Романом Ковалем і Тарасом Силенком завітало багато молоді, вчителів не тільки із Борисполя, а й сіл району. Тож варто сподіватися, що посіяне зерно історичної правди впало у благодатний ґрунт і проросте у душах нинішніх і майбутніх поколінь, сприятиме відродженню Української держави.

Лариса Громадська.

Фото С. Гапоненка