Концесія як форма відносно чесного способу відбирання грошей, або ера великих концесіонерів

Слово «концесія» я вперше прочитав у «Дванадцяти стільцях» Ільфа і Петрова, колись ще в юні роки. Автори безсмертного твору в розділі, де йдеться про організацію яка «гарантує таємницю вкладів» («Союз меча і орала»), називають своїх героїв — великого комбінатора Остапа Бендера і його компаньйона, особу наближену до імператора, гіганта думки Кісу Вороб’янінова — «концесіонерами». 

Події, враження дитинства, як стверджують психологи, накладають свій відбиток на все життя. Ось і в мене, коли чую слово «концесія», в уяві виринає образ сина турецького підданого Остапа-Сулеймана-Берта-Мария-Бендер-бея.

З плином часу дещо змінюється… От і нині настав час, який (якщо не змінити певні асоціації, то, принаймні, відкоригувати їх) можна привести у відповідність до сьогоднішніх реалій. Тож, завдячуючи можновладцям, поняття концесія нині, напевне, треба сміливо асоціювати вже з Борисом Вікторовичем Колесніковим, Миколою Яновичем Азаровим і головне — з Міжнародним аеропортом «Бориспіль».

Річ у тім, що уряд професіоналів перед тим, як піти у відставку (відпустку на час виборів), подбав про нас, і тепер покращення ідуть в аеропорт «Бориспіль». Микола Янович з подачі Бориса Вікторовича (футбольна термінологія якась випадково закралась, мабуть, все через те, що Борис Вікторович уславився, крім іншого, тим, що дуже успішно освоїв бюджет на проведення «Євро-2012»), безумовно, з думкою про народ, 26 вересня 2012 року підписав  постанову Кабінету міністрів України № 990 «Деякі питання надання в концесію об’єктів державної власності», якою внесені зміни до «Переліку об’єктів права державної власності, які можуть надаватися в концесію». А саме — перелік, доповнений розділом такого змісту: «Майно підприємств, які є цілісними майновими комплексами або системою цілісних майнових комплексів, що забезпечують надання послуг у сфері експлуатації аеропортів, злітно-посадкових смуг на аеродромах». «Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (код, згідно з ЄДРПОУ, 20572069), 08307, Київська область, м. Бориспіль». Постанова КМУ № 990 також доручає Міністерству інфраструктури, Міністерству економічного розвитку і торгівлі, Міністерству фінансів розробити умови конкурсу та концесійного договору.

Для мене особисто не є очевидним необхідність таких заходів. Я взагалі не впевнений, що в такий спосіб, конкретно у випадку з аеропортом, можна отримати економічний зиск для держави. Будь-який бізнес, навіть найкращий, працює заради отримання прибутку. Інакше, який же сенс  бізнесу? Навіщо ж державі тоді віддавати в управління такий стратегічний, у всіх сенсах цього слова об’єкт, ділитися своїми прибутками, тим більше, коли біля керма стоять професіонали? Очевидно, все ж сенс у цьому є. Але про все по порядку. 

Потрібно зазначити, що концесія, як така, не мала великої популярності до недавна, хоча законодавча база для такого виду відносно чесного відбирання грошей у народу була закладена ще у 1999 році, коли був прийнятий закон про концесії. 

Можна припустити, коли приймався цей закон, у представників законодавчого органу були найщиріші наміри. Справді, на території України є об’єкти, наприклад, старовинні замки, які потребують коштів на ремонт та утримання. Інакше, ми їх просто втратимо. Деякі з таких об’єктів, до речі, Постановою КМУ від 11.12.1999 р. № 2293 включені до «Переліку об’єктів права державної власності, які можуть надаватися в концесію». А саме: 

- замок (1484 року) — пам’ятка архітектури національного значення, охоронний номер 481 (с. Свірж Перемишлянського району Львівської області);

- замок (XVI–XVII ст.) — пам’ятка архітектури національного значення, охоронний номер 486 (с. Старе Село Пустомитівського району Львівської області);

- палац (XIX ст.) — пам’ятка архітектури національного значення, охоронний номер 1424 (с. Тартаків Сокальського району Львівської області).

Чому б, справді, не віддати їх в концесію комерційним структурам для ведення туристичного та готельного бізнесу? Таким чином і пам’ятки старовини збережемо для прийдешніх поколінь без затрат бюджетних коштів, і бізнесу дамо заробити, і нові робочі місця зорганізуємо, і податки отримає держава! Але який же зиск з цього всього буде мати правляча еліта? Ніякого! А зиск повинен бути. Й от у якусь розумну голову (цей би розум та на користь народу!) спала думка, що закон про концесії дає можливість «використовувати» (сучасна молодь сказала б «юзати») державне майно, не сплачуючи за нього навіть тих копійок, що, зазвичай, платять наші олігархи при приватизації державних об’єктів. А для чого витрачати нажиті непомірною працею кошти, час, якщо в перспективі ти не плануєш це майно перепродати, чи його ресурс вичерпається?

 Першопрохідцем на цьому шляху (Епізод перший), як і належить, стало Міністерство енергетики та вугільної промисловості, адже саме в цій царині лежать інтереси найуспішнішого бізнесмена України Рената Леонідовича Ахметова. Правда, дещо в законодавстві країни все ж довелося підправити. Так, у липні 2011 року приймається Закон України «Про особливості оренди чи концесії об’єктів паливно-енергетичного комплексу, які перебувають у державній власності». Й уже в листопаді 2011 року кращі вугледобувні держпідприємства України — «Ровенькиантрацит» і «Свердловантрацит» — передаються у концесію на 49 років (законом про концесії передбачено, що строки, на які укладаються концесійні договори, мають бути не меншими 10 років та не більшими 50 років). А на більше і не потрібно! Адже промислові запаси вугілля цих шахт становлять 33 і 40 років, відповідно.

Не тяжко здогадатися, хто став переможцем конкурсу. Звичайно, це ДТЕК, яка входить до складу  «Систем Кепітал Менеджмент» Рената Ахметова.

Варто зазначити, що механізми громадського контролю як на стадії проведення конкурсу, укладення угоди, так і виконання договірних зобов’язань, відсутні. А зміст цієї концесійної угоди є комерційною таємницею. Непогано, правда ж? А головне, все згідно із законом! 

До речі, на міському інформаційному порталі міста Ровеньки можна дізнатися про ті покращення, які концесіонер Ахметов приніс деяким, тепер уже колишнім, працівникам Державного підприємства «Ровенькиантрацит». Попередньо цих працівників вивели зі структури, яка взяла в концесію шахту, шляхом переводу в іншу фірму. Звичайно, ці люди своєю рукою писали заяви про переведення. І тепер знову ж, не порушуючи ні законодавчих актів, ні вимог концесійної угоди, про які громадськість може лише здогадуватися, людям зменшують зарплатню, не виділяють ні вугілля для побутового опалення, ні коштів на оздоровлення (такі пільги існували за часів державного управління).

 «Свердловантрацит» також чекає покращення, там близько 500 працівників відомчої охорони теж хочуть  перевести в іншу  фірму…

Вражений таким успіхом Рената Леонідовича в енергетиці, Борис Вікторович, уявивши, яких висот він зможе досягнути в авіації, виявив бажання також набути, як він висловився, «досвіду», і добряче «поюзати» аеропорт «Бориспіль».  Та чи вдасться йому це зробити?

Ігор БУБНЮК