«Червоний» буржуй Петро Симоненко

Петро Симоненко стверджує, що величезну суму грошей на передвиборчу кампанію їм вдалося зібрати завдяки членським внескам, які вони накопичували протягом кількох років. Запустивши таке «оригінальне» пояснення, комуністи взялися переводити стрілки на «Свободу» і уже традиційно свої звинувачення підкріпили відвертою брехнею і відсутністю фактів. У нас ще свіжі у пам’яті ті випадки, коли навіть суд доводив, що Симоненко і його партія поширюють неправду. Згадати хоча б 2007 рік, коли лідер комуністів з трибуни Верховної Ради заявив, що Гітлер нібито вручив Романові Шухевичу два «Залізні хрести». Діти Романа Шухевича тоді подали позов до суду, який 14 січня 2010 року постановив зобов’язати Симоненка на найближчому пленарному засіданні ВР спростувати поширену ним недостовірну інформацію. Симоненко тоді не виконав судової ухвали. Або ще один доведений факт брехні. 2009 року газета «Комуніст» написала, що «Свободу» фінансують олігархи і вона сфальсифікувала вибори до Тернопільської облради. Апеляційний суд міста Києва визнав цю інформацію недостовірною та зобов’язав головну газету комуністів опублікувати спростування на першій шпальті «Комуніста». Симоненко знову проігнорував рішення суду.

Результат комуністів на останніх виборах свідчить про те, що українці дотепер інфіковані совєцькою пропагандою і дотепер вірять, що послідовники Ілліча є борцями з крупним капіталом. Насправді ж головний комуніст Симоненко абсолютно не відстає від тих олігархів, яких він так палко критикує. Петро Симоненко, згідно з його ж декларацією, володіє земельною ділянкою у 1200 квадратних метрів та квартирою в сімдесят квадратів. Його дружина торік заробила 351 тисячу гривень, з яких 10 тисяч отримано в якості заробітної плати, а решту становили кошти від відчуження нерухомого майна. Власністю членів пролетарської родини є також земельна ділянка площею майже 10 тисяч квадратних метрів та аж чотири квартири (75 кв.м., 81,3 кв.м., 38,9 кв.м. та 153,2 кв.м.). Маючи численні квартири, мешкає Петро Симоненко у розкішному будинку біля Києва в селі Горенка. Вартість маєтку оцінюють щонайменше у 1,5 мільйона доларів. Маєток розташований навпроти соснового лісу, на ділянці є дот часів Другої світової війни. Саме обійстя вписане в схил, через це кількість поверхів різна в різних частинах будинку, й коливається від 4 до 2. Петро Симоненко мешкає разом з другою молодою дружиною Оксаною. На запитання журналістів, чи не соромно йому жити в розкішному будинку, тоді як електорат КПУ живее в убогості, Симоненко відповів, що це будинок його сина. На запитання, чому ж він з молодою жінкою живе в будинку сина, Симоненко відповів: «У кожного виникає потреба десь жити. Тому, де я живу – це вже інше питання». Маєток Симоненка оточує суцільний паркан, а його син, за свідченням місцевих мешканців, тут не з’являється. Люди також стверджують, що поряд із садибою розташована приблизно аналогічна за розмірами земельна ділянка, що також належить Симоненкові.

Петра Миколайовича його захоплення дорогими речами: він прихильник костюмів від «Бріоні», золотих годинників та елітних іномарок. Ще 2003 року газета «Бізнес» помітила на руці Симоненка розкішний годинник швейцарської марки «Franck Muller». Такий механічний годинник моделі «Sunset» ручної роботи в корпусі з золота 750-ї проби коштує не менше ніж 10 тисяч доларів, писала газета. У 2007-му на руці у Симоненка «ТаблоID» побачив дещо скромніший аксесуар – швейцарський годинник «Longines» вартістю 2300 доларів. 2009 року у Симоненка помітили швейцарський «Patek Philippe». Вартість такого далеко не пролетарського годинника становить від 13 тисяч «зелених». Торік журналісти сфотографували його швейцарський годинник «Maurice Lacroix», який коштує від 22 до 30 тисяч гривень. Не раз ЗМІ писали і про його дорожезні окуляри, костюми і навіть ремінь, який оцінювали аж у 50 тисяч доларів.

Такий демонстративно розкішний спосіб життя Петра Миколайовича спонукає до думки, що комуністи остаточно увірували в те, що брехнею і лицемірством зможуть навіть море перейти. Мушу визнати, що їм таки дуже добре вдається говорити одне і в той же час, із гордо піднятою головою та підкреслено «чесним» писком (бо ж комуністи!), робити абсолютно протилежні речі. Таку здатність вони успадкували, вочевидь, від своїх «совецьких наставників», які абсолютно серйозно говорили про демократичність виборів, вільну журналістику, добробут трудящих... Сучасні комуністи блефують нічим не гірше. Згадати хоча б те, як члени КПУ перед останніми виборами нещадно критикували уряд і божилися, що не голосуватимуть за призначення Азарова новим-старим прем’єром. У підсумку комуністи успішно за нього проголосували і така поведінка «червоних» нікого не здивувала, адже вони завжди у всіх принципових та важливих для влади питаннях «приходили їй на допомогу».

Українці Сходу та Півдня країни настільки розчарувалися в правлінні біло-голубих, що знову повірили у байки про дешеву ковбасу і щасливих «граждан». Комуністи на останніх виборах вміло зіграли на стороні влади, адже якась частина розчарованого електорату не проігнорувала вибори і не проголосувала за опозицію, а підтримали КПУ, члени якої на словах є противниками влади, а на ділі — сателітами Партії регіонів. Таким чином на виборах червоні та біло-голубі олігархи розіграли чергову вигідну партію. У підсумку дві сторони залишились у виграші, а програв народ.

Святослав КОСТЮК

Газета «ВО «Свобода» № 185