Віщий Боян Тарас Силенко

Заслужений артист України, бандурист, композитор Тарас Силенко завжди підтримує патріотичні проекти, виступає на всеукраїнських акціях і фестивалях… А ось побувати на сольному виступі, який відбувся 1 лютого в Києві за сприяння КмОУН (Фундація Олега Ольжича), мені вдалося вперше. 

Репертуар кобзаря — це співана історія України. Тарас Силенко виконує українські народні пісні, авторські, значну частину з яких складають пісні на слова Тараса Шевченка. Він відкриває слухачеві маловідомі сторінки історії рідного народу, описує трагічні події і чисельні перемоги, знайомить з народними ватажками і героями, про яких часто замовчують офіційні історичні джерела.

Тарас Силенко співає-медитує, ніби говорить із самим Богом; іноді здається, що він переноситься на декілька століть, а то й тисячоліть у минуле, коли жили наші Пращури, українці-русичі, у гармонії з Природою... То він перевтілюється в образ Віщого Бояна, який оспівує рідну землю, то в образ князя Святослава, що веде у бій своїх мужніх воїв, то втілюється у безстрашного гайдамаку, то враз він — козак-характерник, що воскрес, аби врятувати Україну, то Тарас — літописець козацької слави…

Потужній голос Тараса Силенка торкається найпотаємніших струн душі. Його пісні примушують задуматися над тим, для чого ми прийшли у цей світ, що зробили для свого народу, для рідного краю, чи залишили слід на землі…

Кожну пісню кобзар не просто співає, він, ніби професійний актор, грає роль, пропускає кожен сюжет через своє серце, майстерно переносить слухача у різні історичні епохи… У його виконанні звучали розповіді й пісні про Добу Київської Русі, про козаків і гетьманів, про Коліївщину і голодомор, лунали твори про перемогу гетьмана Богдана Хмельницького під Жовтими Водами, про славного кошового Івана Сірка, про ватажка Швачку... Пригадав Тарас і легендарних ватажків повстанських загонів ХХ століття: отаманів Зеленого, Хмару, Савченка-Нагірного, про яких люди складали пісні.

«Якби освіченість і згуртованість наших отаманів була вищою, ніж особисті амбіції, то не було б голодомору, репресій і багатьох наших бід, які шлейфом за нами тягнуться і до сьогодні,» — підсумував бандурист.

Тарас Силенко дивовижно, віртуозно грає на старосвітській бандурі, з якою він є ніби одним цілим. Бандура у його руках тужить і плаче, сміється і кличе до бою… У піснях ліричні мотиви переплітаються з незламним войовничим характером козака-оборонця рідної землі. А бунтарський дух, помітний при виконанні історичних пісень, — ніби втілення у його постаті тих співців-кобзарів, які піднімали на повстання наших Предків. Козацька пісня, вірна подруга бандура — це справжня Тарасова зброя, з якою він гордо і сміливо виступає проти ворогів України, робить їх слабшими.

Весь виступ кобзаря був пересипаний народними прикметами, звичаями і віруваннями. Він намагався долучити слухачів до пізнання законів Природи, до Звичаєвого права українців.

«Часом, козаки були непереможні, бо залучали собі на допомогу природні стихії води, повітря, вогню, землі.»

А на закінчення свого виступу кобзар Тарас Силенко, за прадавніми традиціями, проказав віншування-побажання: «Наперед уклоняюся Господу-Богу й отаманові Батькові Кошовому, всьому товариству запорозькому низовому і вам, головам слухавшим, дай, Боже, від сьогодні на здравіє, многая і щасливая літа до кінця світу.»

Після зустрічі з Тарасом Силенком було таке піднесення і відчуття радості, неначе я побувала на молитві за Україну. 

Не перевелись у нас справжні козаки!

Лариса Громадська.

Фото автора.