Гарбуз багатофункціонального призначення

Газети, подібні до «Трудової слави», я не читаю принципово. Просто не люблю бачити холопського прогинання деяких безхребетних журналістів перед можновладцями з тимчасово владної партії та «господарями життя», що нажили статки шахрайством і грабунком, а тепер вимагають уваги до себе.

 Але номер цієї газети від 22 січня та кілька наступних  перевершили усі найгірші сподівання. Бо саме у них так старанно розписано, яке ж величезне «щастя» раптом звалилося на наше рідне місто у вигляді так званого багатофункціонального громадського центру замість обіцяного владою і очікуваного бориспільцями будинку культури.  Не минуло й шести років, як подібно до сюжету казки про Попелюшку позолочена карета обіцянок перетворилася на банальний гнилий гарбуз, підсунутий нашій громаді. Тож погляньмо детальніше на ці метаморфози…

Починалося все красиво і вишукано. Наприкінці  літа 2007 року після громадських слухань міська рада попереднього скликання надала в оренду ТОВ «Біопром» земельну ділянку в парку під чесну обіцянку збудувати тут новий, сучасний будинок культури. До  кінця 2011 року фірма-орендар взагалі не виявляла ніякої помітної активності у будівництві запланованого культурно-мистецького центру. Кажуть, підступна світова економічна криза не дозволила проект розробити… Бо, як відомо, поганому проектанту і криза заважає…

А потім почалися зрушення у вигляді демонстрування депутатам міської ради різноманітних кольорових картинок з будівлями, схожими більше на курник птахофабрики, ніж на центр культури. Мета цього шоу з показом примітивних ескізів, намальованих чи не за одну ніч, була проста: добитися рішення міської ради про заміну в договорі оренди землі слів про будівництво «культурно-мистецького і розважального комплексу» на будівництво «багатофункціонального громадського центру». При цьому представники «Біопрому» слізно переконували, що інакше кризу не перемогти і будівництво не розпочати.

 Депутатів «уламали» з третьої спроби. Передчуваючи аферу, проти виступили лише шестеро: мене тоді підтримав однопартієць Вадим Шапошніков та ще четверо депутатів — Олександр Денисов, Ярослав Годунок, Павло Ляшенко та Анатолій Пасічний. Решта з «розумінням» покивали головами і дружно підняли руки «за». Можливо, це стало наслідком проведеної попередньо «виховної роботи» з депутатами більшості? Чи народні обранці просто неправильно оцінили ситуацію?

 Хай там як, але простий фокус вдався: підміна понять і ніякого обману. Як кажуть у театрі, кінець першої дії… Майстер відносно чесного віднімання матеріальних благ Остап Бендер тихенько аплодує від задоволення оборудками своїх духовних послідовників у Борисполі.

А кілька місяців тому активно розпочалася дія друга. Здолавши одним обхідним маневром кризу разом із законодавством і громадською думкою, забудовники по-хазяйськи пересунули паркан, спиляли кілька столітніх дерев у парку і шаленими темпами розпочали роботи з будівництва... невідомо чого.

На щирі у своїй простоті запитання бориспільців, що ж то будується і коли ж там постане новий будинок культури, відповіли  замовною статтею у згаданій «ТС». Вибачайте, мовляв, з культурою у нас не склалося, бо вона доходів не приносить, тому будуємо звичайний двоповерховий багатофункціональний заклад та ще й публічний, чи то пак, громадський. І буде громаді від того велике щастя, бо буде там і «ресторан» з гамбургерами, і черговий у нашому місті «суперєвропейський» супермаркет з ковбасою без м’яса і сиром без молока, і магазин модних шкарпеток, і банк з кредитами на всі покупки, і різні розваги без розумових зусиль, і, нарешті, аптека для тих, кому від усього цього стане трохи зле. Сервіс, так би мовити, повний і закінчений… І все це призначене замінить вам і будинок культури, і саму культуру.

А й справді, навіщо вчитись і розвиватись духовно, коли можна торгуватись і розважатись матеріально? Легко, просто і головне — вигідно. Особливо вигідно для власників цього багатофункціонального генделика, котрі продовжують щедру роздачу нової порції обіцянок.

Замість спиляних дерев обіцяють насадити алею нових. Не мине й сто років як виростуть, і тоді у їхньому затінку можна буде посидіти на встановлених лавочках після змістовного ходіння по магазинах. Цю ідилію має довершити фонтан на честь досягнутих успіхів. Треба у все це тільки черговий раз повірити на слово, бо справжнього проекту ніхто досі на очі не бачив. А тим, хто повністю увірує та ще й багатофункціональну назву новому центру придумає, забудовник обіцяє цінні подарунки вручити. Як винагороду за неймовірне інтелектуальне напруження… Довірливим залишається лише проявити активність і сподіватися, що отримають призи, а не черговий «гарбуз» у вигляді картинок у газеті.

А ще на бориспільців чекають нові робочі місця у цьому диво-центрі. Молоді хлопці та дівчата, ви вже отримали освіту? Тоді вам пропонують цікаву і змістовну роботу на посадах прибиральників у глобалізаційному фаст-фуді, продавців-касирів у «європейському» супермаркеті, вантажників і охоронців. Найуспішніші зможуть виграти конкурс і стати клоунами у новому «Макдональдсі»! Як вам такі перспективи? А іншого нові господарі вам не запропонують, бо для них головне — менше платити і дешевшу робочу силу мати.

Адже для декого гроші та прибутки — понад усе! Навіть понад такі святі поняття, як пам’ять. Хоч хтось може сказати, на якій відстані від місця поховання воїнів Другої світової війни та алеї Слави постануть стіни нового торгівельного центру? Агов, «таваріщі» комуністи! Де ви, вічні захисники ветеранів, і чому мовчите? Чи не трапиться так, що наступного 9 травня квіти доведеться покладати прямісінько під пластикові столики «Макдональдса»? Чи за таке майбутнє віддали своє життя солдати минулої війни?.. І чи стерпить таку наругу над мертвими і над живими бориспільська громада?

Бо інакше, як комерційною наругою та лихварським знущанням над культурою і духовністю українців, таку «багатофункціональну» облуду назвати важко. Убогості духу і мислення ніякими інвестиційними проектами не приховаєш.

То чи потрібні нашому місту жалюгідні потуги горе-інвесторів, чия творча фантазія обмежена ковбасною оболонкою?

Не спроможні будувати те, що насправді потрібно громаді, то звільняйте ділянку і «давайте до побачення»! Без вас впораємось! 

Кілька років тому Бориспіль успішно «дав гарбуза» інвесторам-шахраям, що збиралися перетворити територію Комсомольського озера на міфічний аквапарк. Нам тоді це вдалося попри укладені угоди і начебто витрачені на проект кошти. Настає момент повторити зроблене тоді. 

Парк має належати громаді, а не слугувати приватним інтересам. У парку має постати новий будинок культури, де буде велика зала для мистецьких заходів, місце для художніх колективів, дитячих студій, театру, самодіяльності, всебічного гармонійного розвитку особистості. У місті є люди, котрі хочуть і можуть збудувати такий справді культурний центр, власником якого буде громада. Справа не у грошах, а у бажанні та духовній силі!

Бориспільці! Ми можемо здійснити це всі разом, бо дорогу осилить той, хто йде і бачить свою мету. Будинок культури у Борисполі обов’язково буде, і він має бути на СВОЄМУ місці!

Ігор Петренко,

депутат міської ради від ВО «Свобода»