Його твори відлунюють у людських серцях

16 лютого у книгарні «Є» (м. Київ) відбулася зустріч із відомим українським письменником, журналістом Мирославом Дочинцем, автором книг «Вічник», «Многії літа, благії літа», «Заповіді 104-річного Андрія Ворона», «Криничар», «Горянин», «Лис у винограднику», «Бранець чорного лісу» та багатьох інших, які світлом і добром відлунюють у людських душах. 

У своїх книгах Мирослав Дочинець дає відповідь на запитання, для чого ми приходимо у цей світ, хто ми, у чому наша вічність, невмирущість. На це відповідають герої його творів своїм життям, своєю позицією у світі. Він пише із задоволенням, з радістю, з любов’ю, як сам зізнається, — і ці світлі почуття й передаються читачу. 

Дочинець зауважив, що журналістика допомагає і водночас заважає письменнику, оскільки «література — це духмяне вино, дає свіжість, високі речі, духовне наповнення, а журналістика висушує... Журналістика — це відповідь на запитання: коли, що, де? Література відповідає на запитання «як?» Інколи — «чому?» Його герої спонукають додумувати їхню долю, уявляти, що було далі, бо ж історія життя постійно розвивається. Він творить, майстерно малює, зображує кожен образ, кожну деталь. 

Книжка «Вічник» відразу стала сенсацією у літературі й упродовж двох років висувалася на Національну премію ім. Т. Шевченка. Прототип цього твору — карпатський мудрець Андрій Ворон, який прожив 104 роки — вплинув на світогляд і життя самого автора. Та письменник не називає героями своїх персонажів: «Герой — це той, хто через необережність потрапляє у халепу. Або героїзм — як виклик суспільному устрою. Герої фанатично вірили у свою ідею, були заряджені нею. Андрій Ворон не був героєм. У своїй простоті й мудрості — це звичайна людина. Але незвичайність завжди поряд із звичайністю. Мене ніколи не цікавили люди великого польоту… Дуже багато там штучного, гри… Мене цікавлять прості звичайні люди, які створили себе як систему координат у цьому складному, дуже розхристаному невлаштованому світі. Саме вони переконують, що завжди можна знайти вихід, можна вижити, виконати свою життєву місію.» 

Слово Мирослава Дочинця допомагає багатьом знайти себе, усвідомити своє покликання. У його проникливих життєвих історіях — краса і багатство української мови, глибина людської мудрості, світло душі, любов до життя і Природи, неймовірна сила духу, скарбниця української духовності... Книги Мирослава Дочинця є бальзамом для душі, вказівником, як жити, по-іншому відкривають світ... 

У письменника надзвичайно світла сонячна щира душа. Про себе і життя він говорить з почуттям гумору: «Як я докотився до такого, що стільки написав…», «Не встигаю все переглядати, що пишуть інші письменники, часом, і свого не встигаю прочитати», «Не присудили мені Шевченківської премії, бо зрозуміли, що я заслуговую на Нобелівську премію, то я й не ображаюся», «Премію присуджують люди, а мені дав Бог вас, читачів, і це більша винагорода.»

Дочинець переконаний, що у правді художній більше правди, ніж у документальній, що художні образи довше живуть, ніж щоденники, літописи, документи, адже яскравий приклад цьому — казки і міфи.

«Жити чесно, відповідально, з користю для себе, для родини, для людей, для Бога,» — так скромно письменник говорить про свій успіх. А вдячний Мирослав Дочинець за свій життєвий шлях, насамперед, чарівному Карпатському краю, у якому народився і виріс: «Закарпаття мало читає. Може, це його біда, а може, — позитив. Можливо, саме тому воно й зберегло свою ідентичність, автентику, неповторність.» 

Ведучий творчої зустрічі письменник Володимир Даниленко порівняв Мирослава Дочинця з «метеоритом, який ввірвався у літературу». Спочатку він написав 8 книг, але був мало поміченим у літературі, та коли вийшов черговий твір «Лис у винограднику» 2010 року у видавництві «Ярославів вал», почався справжній ажіотаж навколо творчості письменника. Сьогодні творчий доробок вже складає близько двох десятків книг.

Лариса ГРОМАДСЬКА.

Фото автора