Що святкуємо 23 лютого?

23 лютого 1999 року другий Президент України Л. Кучма видав Указ (№ 202/99): «Враховуючи численні звернення громадських організацій, ветеранів війни, та з метою сприяння патріотичному вихованню молоді постановляю: встановити в Україні свято — День захисника Вітчизни, яке відзначати щорічно 23 лютого». 27 січня 2004 року оприлюднене Розпорядження Президента Л. Кучми «Про відзначення Дня захисника Вітчизни».

Захист Вітчизни — священний обов’язок кожного громадянина. Україна повинна вшановувати тих, хто пролив кров або віддав життя за її свободу і незалежність, захищаючи батьківську хату, кохану дівчину та рідний край, на які підняв руку чужинець. Тут двох думок не може бути. Але чому ми, українці, повинні відзначати День захисника Вітчизни саме 23 лютого? Невже тільки тому, що в Радянському Союзі цей день святкували як День Радянської армії та Військово-морського флоту? А можливо, тому, що в Російській Федерації, відповідно до Федерального закону «Про дні воїнської слави (дні перемог) Росії», починаючи з 1995 року, 23 лютого відзначають «День захисника Вітчизни»? 

У згадуваному федеральному законі записано, що 23 лютого — це «День перемоги Червоної армії над кайзерівськими військами Німеччини (1918 рік)». Та чи була перемога? Зішлемося на неперевершений у певних колах авторитет «вождя світового пролетаріату» В. І. Леніна, який у статті «Важкий, але необхідний урок» (газ. «Правда», 25 лютого 1918 р.) писав: «Болісно-ганебні повідомлення про відмову полків охороняти позиції, про відмову охороняти нарвську лінію, про невиконання наказу знищити все і всіх при відступі, не кажучи вже про втечу, хаос, безрукість, безпорадність, нехлюйство […]. У Радянській республіці немає армії».

Справді, 24 лютого без спротиву з боку Росії Псков був зайнятий невеличким загоном німців. А до Нарви німці підійшли тільки 3 березня і після кількох годин перестрілки захопили місто. Народний комісар Дибенко ганебно втік, за що був знятий з посади, виключений з партії та відданий під трибунал («Красная звезла», 26.02.1989 г.).

Ще 23 лютого 1935 року в статті в газеті «Правда» Маршал Радянського Союзу К. Ворошилов стверджував: «Святкування річниці РККА (робоче-крестьянской красной армии) має дещо випадковий і не пояснюваний характер. Та не збігається з історичними датами».

Міф про «перемоги під Псковом та Нарвою» був сформульований в 1938 році особисто Сталіним, а саме в «Короткому курсі історії ВКП(б) у наступних висловах: 

«Збройна інтервенція німецьких імперіалістів спричинила потужний революційний підйом у країні. У відповідь на заклик партії та Радянського уряду «Соціалістична батьківщина в небезпеці!» робітничий клас відповів посиленим формуванням частин Червоної армії. Молоді загони нової армії — армії трудового народу — героїчно відбивали натиск озброєного до зубів німецького хижака. Під Нарвою та Псковом німецьким окупантам була дана рішуча відсіч. Їхній рух на Петроград було призупинено. День відсічі військам німецького імперіалізму — 23 лютого — став днем народження молодої Червоної армії».

Ще однозначнішим та безапеляційнішим було визначення Сталіна в наказі від 23 лютого 1942 року: «Молоді загони Червоної армії, які щойно вступили у війну, вщент розбили німецьких загарбників під Псковом та Нарвою 23 лютого 1918 року.»

Сьогодні російські історики однозначно заперечують міфічні перемоги Червоної армії над німцями в 1918 році. У Росії все частіше звучать пропозиції про перенесення святкування Дня захисника Вітчизни на іншу дату, яка би реально нагадувала про перемоги та славне минуле Російської армії.

Таким чином, 23 лютого 1918 року Червона армія ніяких перемог над німцями не отримувала. Але достеменно відомо: у січні–лютому 1918 року Червона армія топила в крові українців, самостійну Українську державу. І ми повинні святкувати ці події?

Це чужинське свято. Свято банд М. Муравйова, які в ці дні в Києві розстрілювали людей без суду тільки за те, що вони розмовляли українською мовою, або одягали вишивану сорочку. Це свято розбійників, які по-звірячому вбили під Крутами українських студентів, справжніх захисників Вітчизни. То що ми святкуємо 23 лютого і чому? Тільки тому, що другий Президент України Л. Кучма не знав історії, не вірив у національну ідею та сліпо наслідував «старших братів»? 

Нація, яка не пам’ятає свого минулого, не має майбутнього. В історії України є багато героїчних сторінок та дат, гідних бути відзначеними як День захисника Вітчизни — нашої Вітчизни. Наприклад, 6 грудня 1240 році в Десятинній церкві згоріли, але не здалися, захисники Києва від татаро-монгольських орд (не виключено, що в перших рядах цих орд була військова дружина Володимиро-Суздальських князів, підкорених ханом Батиєм трьома роками раніше. Бо загороджувальні загони придумав не Сталін. Цю практику започаткував Чінгіз-хан, залучаючи до свого війська дружини підкорених князів та використовуючи їх у якості передових загонів підчас штурму ворожих укріплень). У цей же день в грудні 1991 року проголошено створення Збройних сил України.

Днем захисника Вітчизни могли би бути і день Покрови Божої Матері, день звільнення України від німецьких загарбників, день Перемоги тощо. Та найобґрунтованішою для Дня Героїв — Захисників Вітчизни — є дата 29 січня. Саме в цей день у 1918 році під Крутами звершили свій невмирущий подвиг молоді українські патріоти, студенти та гімназисти. Вічна їм слава!

Сподіваємось, що прийде час, коли українці саме в цей день вшановуватимуть усіх захисників Вітчизни, нашої Вітчизни — України. 

 

Леонтій САНДУЛЯК,

д. м. н., професор співавтор тексту Акту проголошення незалежності України