Князь-будівничий — душа всієї Руської землі

2013 року виповнюється 900-річчя сходження Володимира Всеволодовича Мономаха на київський стіл, а також 960 років від часу його народження. Літопис про це повідомляє, що 1053 р. «У Всеволода родився син Володимир од Марії, цесариці грецької». А це ще раз покликає нас уважніше і ретельніше поглянути на весь набуток добрих справ великого князя, бо саме талановита і добра людина могла творити добро і передавати його наступним поколінням. Пропонована редакції стаття розповідає про історію будівництва древнього храму, однієї з найдавніших у Переяславському князівстві церкви Бориса і Гліба, як «храму на крові», яка набула статусу Мономахової божниці — найулюбленішої великим князем церкви, збудованої на Альто його стараннями, біля якої, за літописом, обірвалося його життя. 

 Читаючи «Поучення» Володимира Мономаха в «Літопису Руському», не важко помітити, що в ньому закладено не тільки поради мудрої, збагаченої досвідом людини, своїм дітям і наступним поколінням, а й звіт діяльного і сильного князя про той многотрудний шлях, який йому довелося пройти, долаючи відстані і перемагаючи ворогів своїх. Впадає в око часто вживані слова «ходив», «ходили», «пішли», «пішов» та близькі до них за своїм значенням. Саме вони визначали зміст його наповненого подіями життя, його діяння в ім’я зміцнення Руської держави. Вони стали підсумком найбільших турбот за державні справи, виражені словами: «А всіх походів (зробив я) вісімдесят і три великих, а решти не пам’ятаю, менших. І мирів учинив я з половецькими князями без одного двадцять». 

Ще ніхто не підрахував, скільки верст здолав князь на земній орбіті свого життя, бо не один раз ходив на Ростов, Смоленськ, Київ, Переяслав, Чернігів, Володимир-Волинськ, Любеч, Стародуб… Широка географія його доріг, пройдених ним взимку і влітку, весною і восени. Його вдалі походи створюють ореол найбільш турботливого князя, невтомного воїна і полководця за зміцнення давньоруської держави, за єдність князів у спільність у боротьбі з постійними ворогами Русі — половцями. Цілком справедливо історик М. І. Костомаров казав: «Около його імені обертаються майже всі важливі події руської історії другої половини ХI і в першій четвертині ХII віку».

Разом з тим хочеться звернути увагу на те, що сам великий князь не сказав у «Повчанні», поминувши свої діяння у будівельній справі, в якій він особливо був вдатним. Будучи практично в постійних походах, бачив, крім єдності і згуртованості князів, ще інші важливі завдання, необхідні для тактичних дій його війська. Про це нагадує літопис, коли 1115 року Володимир спорудив міст через Дніпро, так необхідний для переходу з правого на лівий берег цієї великої водної артерії. Власне, зробив те, чого не зробили всі його попередники, хоча й уславили своє життя видатними походами і проявили свій талант полководців. Похідне життя великого князя ніби затіняє те, що йому вдалося зробити для загального добра на поприщі будівництва. Не важко уявити, яке важливе значення мав міст через ріку для потреб того часу, коли київський і переяславський князі мали постійний зв’язок між лівим і правим берегами Дніпра. Як вони швидко могли подолати шлях між двома великими містами Києвом і Переяславом, виступити в похід проти половецьких кочових орд, які найбільше тривожили землі Переяславського князівства і всієї Русі.  

Володимир Мономах турбувався про розширення й упорядкування володінь, зміцнюючи кордони Переяславського князівства. 1098 року збудував Остерську фортецю — своєрідний форпост на північному заході. Того ж року спорудив у княжім дворі Переяслава кам’яну церкву святої Богородиці, а в 1101-му владною рукою підкорив своїй юрисдикції Смоленськ, закладаючи в ньому кам’яну церкву святої Богородиці. Збудовані храми зводив не тільки для поклоніння Богові й утвердженню православної віри, а й поширенню освіти, знань серед єпископів, монахів, простого люду. Саме при храмах створювалися бібліотеки, гуртувалися освічені люди, здатні читати книги, нести слово просвіти в маси.

Сівши на київський стіл, він разом з князями Давидом і Олегом Святославичами надумав перенести мощі перших святих Бориса і Гліба з дерев’яної церкви у нову кам’яну, яку «вони спорудили їм обом». День 2 травня 1115 року вилився у велике свято пошанування заступників землі Руської. Як пише літописець: «Князі ж і бояри, і всі люди празникували три дні. І воздали вони хвалу богові й обом святим мученикам, і тоді розійшлися кожен до себе» (Літопис Руський, с. 175). 

Віддавши шану Борису і Глібу, того ж року Володимир Мономах побудував міст через Дніпро, щоб простому люду було краще ходити до церкви на поклоніння мощам святих мучеників. Саме такий міст був потрібним і для оперативного пересування війська у поході проти своїх ворогів. Історики підрахували, що половці вчинили 46 нападів на Русь, в тому числі 19 на землі Переяславського князівства. Тож великий князь, споруджуючи міст, переслідував далеку стратегічну мету, тому й вдавалося йому перемагати ворогів своїх. 

Через два роки після перенесення мощів у Вишгороді великий князь продовжує поширювати культ святих мучеників і 1117 року побудував кам’яну церкву на Альто, де тепер м. Бориспіль, як храм на крові, пролитої князем Борисом 1015 року. Про це хочеться розповісти детальніше.

Тривалий час історики вважали, що «храм на крові» збудований Володимиром Мономахом у с. Борисівка під Переяславом (нині в межах міста). Оскільки в історичній літературі про це рідко згадується, хотілося ще раз нагадати, звідки з’явилася помилка. Ще в 1660 році Межигірські монахи одержали від царя Олексія Михайловича грамоту на будівництво монастиря «на крові св. Бориса». 1664 року переяславський протопоп Григорій Бутович та стрілецький отаман Селіван Білий поставили там кам’яний хрест з таким написом: «Сей хрест зде на месте сем убієнно святого страстотерпца Христова Бориса великого князя российского водрузил Григорій Бутович со стрелецким отаманом Селиваном Белим делал сей хрест мельник Харко Безпальчий со товарищем своім Мартином». Невдовзі над хрестом була споруджена дерев’яна капличка. Вона була «вказівником» місця загибелі Бориса, а отже, і місцем кам’яної церкви, закладеної Володимиром Мономахом 1117 року. Насправді на місці каплички тільки в 1839 р. 2 травня (15 травня за сучасним літочисленням) на кошти, зібрані парафіянами всієї єпархії почалося будівництво цегляного храму. 6 серпня 1840 р. храм освятили. Сюди православні паломники здійснювали хресний хід від Вознесенського монастиря. 

Побачивши таке свято на березі р. Альти, М. О. Максимович написав статтю «О празднике св. Бориса под Переяславом» (Киевлянин, — М., 1850), в якій зробив припущення, що після 1073 р. тут була поставлена капличка, згадувана в літопису під назвою Альтської божниці. Біля цієї каплички стояла красива кам’яна церква в ім’я Бориса і Гліба, збудована Володимиром Мономахом 1117 р. Таким чином, в історичній літературі на сто років утвердилася думка, що Мономахова улюблена церква була споруджена під Переяславом, поки не виникли інші свідчення. 

Насправді Володимир Всеволодович побудував церкву посередині укріплення Альто (Льто), згадуваного в літописах, на місці сучасного Борисполя. Остання згадка про неї відноситься до 1154 р.: «Тоді багато зла натворили половці коло Переяслава: спалили села всі і Летську божницю святому мученику спалили». Її руїни стояли довго в Борисполі, поки поляки не вивезли будівельний матеріал до Києва. Про це засвідчив арабський письменник Павло Алеппський (Халебський), який супроводжував свого батька, сирійського патріарха Макарія в його подорожі по Україні та Росії в 1654 і 1656 роках. Він писав: «У вівторок, опівдні, ми прибули в торгове містечко із замком та укріпленнями з назвою Бориспіль, тобто місто Бориса, сина князя Володимира. Як розповідають, тут була велика древня кам’яна церква в ім’я св. Гліба — мученика, другого сина князя Володимира; її зруйнували поляки і вивезли камінь, дерево та залізо в Київ, де збудували з них велику нову церкву».

Повідомлення Павла Алеппського про церкву Бориса і Гліба було значно раніше, ніж у с. Борисівка під Переяславом було поставлено хрест і каплицю, що вказували місце загибелі Бориса. І саме там, мовилося, Володимир Мономах збудував кам’яну церкву. 

Згадки про цю церкву мали переяславський слід тривалий час. Лише у середині ХIХ ст. при будівництві нової церкви Бориса і Гліба, розібраної в 1930-х роках, у Борисполі був відкритий фундамент з дикого каменю древнього храму. 1925 року були проведені розвідувальні розкопки, а 1950 р. археологічна експедиція Інституту історії матеріальної культури СРСР під керівництвом академіка М. Каргера провела розкопки фундаменту, де стояла Мономахова церква, і на підставі знайдених залишків фундаменту, уламків бронзового дзвону, фрагментів штукатурки з фресками та інших речей довела, що храм Володимира Мономаха був на Альті, на місці сучасного Борисполя. 

Здійснюючи свою мрію, великий князь залучив до роботи кращих майстрів, будівельників того часу, які використовували найміцніші будівельні матеріали, доступні для обробки. За задумом великого князя, цей храм з міцного каменю будувався на віки. Це була улюблена церква Володимира Мономаха, як запевняє нас літопис. Отже, вона вражала своєю архітектурою і внутрішнім оздобленням. На жаль, історія не зберегла жодного фрагменту цієї церкви. Про її красу можна лише судити за тими пам’ятками архітектури Переяславської землі, які споруджені за князювання Володимира Мономаха в Переяславі та Острі.

Оскільки не всі пам’ятки Переяславщини кінця ХI – першої чверті ХII століть дійшли до нашого часу, то про стиль розпису Борисоглібської церкви на Альто можна судити за фрагментами фрескового розпису Михайлівської церкви в м. Остер, яка належить до переяславської архітектурної школи кінця ХI ст. Розписи цієї церкви виконані на замовлення Володимира Мономаха на початку ХII ст. Але вони привернули увагу дослідників лише на початку ХХ ст., коли вже піддалися великим руйнуванням під впливом природних явищ — вітру, дощу, снігу. Орнаментальний розпис церкви св. Михайла в Острі досліджував археолог і мистецтвознавець М. О. Макаренко. За його словами, він аналогічний розпису Софійського собору в Києві. Саме близька відстань Остерського городка до столиці Русі Києва головним чином сприяла впливу на городок. І розписи Михайлівської церкви виконано київськими майстрами. Правда, сучасний дослідник Переяславщини М. М. Корінний висловлює сумнів стосовно того, що залежність Остерського городка від Переяслава сприяла найму київських художників. На його думку, прикрашали Остерську божницю переяславські живописці, відомі своїми розписами храмів Переяслава, Смоленська, Суздаля, які були зведені Володимиром Мономахом. Цілком можливо, що й Мономахова церква в Борисполі, як «храм на крові», була розписана переяславськими художниками, бо близькість Борисполя і Переяслава сприяли цьому. На жаль, це лише гіпотеза, яку не можна сьогодні підтвердити письмовими джерелами. 

А втім, споруджена стараннями Володимира Мономаха церква на Альто була його гордістю і любов’ю. Він часто відвідував її по дорозі з Києва до Переяслава і в зворотньому напрямку. Це був храм його мрії, один з перших на честь святих великомучеників Бориса і Гліба не лише на території Переяславського князівства, а й всієї давньоруської держави., бо в таких великих містах як Київ і Чернігів Борисоглібські собори були збудовані пізніше — у Чернігові в середині ХII ст., а в Києві — у ХVII ст. 

Володимир Мономах відвідував улюблену церкву разом з дружинниками, митрополитами, єпископами, священиками. Сьогодні можна лише уявити, як храм був прикрашений; окрім Богоматері, центральними фігурами розпису були князі Борис і Гліб. З вуст бориспільських старожилів, у 70-х роках ХХ ст. автору цих рядків доводилося чути, що ікона св. Бориса і Гліба була головною прикрасою цього храму, який достояв до 30-х років, коли був зруйнований войовничими безбожниками, але сліди її зникли.

Дбали про оснащення церкви святими образами і самі бориспільці. В одному з актів бориспільського міського правління від 15 жовтня 1664 року записано: «Козак Степан Чудновець заявив, що віддасть свій будинок Данилу Маляру з тою умовою, щоб той намалював образ св. Миколи в церкву Бориса і Гліба». 

З певністю можна сказати, що Володимир Мономах забезпечив церкву відповідною літературою, серед якої виділялося «Житіє Бориса і Гліба». Великою популярністю користувалося «Сказаніє» про Бориса і Гліба, яке дійшло до нас у понад 170 списках. Саме ці брати відзначалися дотриманням канонів релігійної моралі й уславилися своєю діяльністю на користь християнської віри.

Сьогодні дослідники довели, що Володимир Мономах мав у Переяславі унікальну бібліотеку, яка знаходилася на княжому дворі. То не могло так бути, щоб його улюблена церква була без необхідної літератури.

Збудувавши кам’яну церкву на Альто, прикрасивши її розписами та забезпечивши її книгами про життя святих мучеників, під впливом її краси і величі Мономах написав своє знамените «Повчання», яке датується приблизно 1117 роком. У ньому він подає своїм дітям правила високої особистої і громадянської моралі, моралі християнської як основи культури людини і її обов’язку перед суспільством. Аура любові до цього храму великого князя засвідчує повідомлення літописця, що останні дні і години свого життя він провів саме в цьому храмі. Як подає Лаврентіївський літопис, «Представився він на ріці Альті, коло улюбленої церкви, яку він спорудив великими засобами на честь Бориса і Гліба», просвітивши Руську землю промінням свого розуму, честі і слави, і, за визначенням М. Костомарова, став душею всієї руської землі.

Андрій ЗИЛЬ,

журналіст,  член Національної спілки краєзнавців