Я вдячний Господу…

Я вдячний Господу Богу за несподіваний метеорологічний подарунок. Я вдячний пану Попову за бездарну організацію роботи з ліквідації наслідків стихії. Я вдячний пану Азірову за те, що він вірний своєму устремлінню «покріщіть» життя українців шляхом цинічної переадресації відповідальності простому українцеві і лопаті. Сьогодні метафорою ефективності українського державного апарату став одинокий рядовий ЗС, що приречено пробиває тунель штиковою лопатою в заметах біля КПП військової частини. Я вдячний тому, що в скрутний час занесеним прибудинкових дорогам, по яких не може проїхати екстрена медична допомога, протиставлена ідеально прочищена дорога на Конча-Заспу.

Тому що завдяки цьому всьому я побачив десятки людей, які приходили на допомогу один одному. Я бачив, як, ні слова не кажучи, виходили з машин і виштовхували з заметів один одного. Я бачив, як «джипи» чергували на дорогах для того, щоб витягувати інші машини із заметів. Водії таксі йшли визволяти зі снігового полону величезні субурбани. А «Драйвер Порше» виштовхував старий «Опельок» разом з пасажирами «двадцять четвертої» «Волги». Я чув гордий голос доньки, коли вона мені розповідала про нічний рекорд у 24 витягнені машини і дев’ятигодинний шлях від Дарниці до Оболоні. Я вперше бачив ДАІшників, що засунули свої «ложки» і виштовхували машини разом з водіями. А мат і лайку можна було почути лише у відповідь на запропоновані за допомогу гроші.

Місто переповнене взаємною допомогою. І це не випадковість — це закономірність! Ось це і є Київ, дитино! Це і є ми — Кияни! — терплячі до пори, до часу, індивідуалісти, готові об’єднатися у важкі часи, які поважають себе й інших. Усі, хто керувався бажанням допомогти і правилом взаємодопомоги, — це і є громадяни Вільного Міста! І не так вже й багато часу минуло з 2004-го ... Ось це Київ, Сергійку. Й ось це КИЯНИ, Миколко!

Прочитано у Фейсбуці.
 

Переклад з російської