Ігор Землянських про лелек, соколів і сов

В Ігоря Землянських, вороньківського художника, орнітолога, вдома живе багато птахів: ворони, галки, дикі качки, дятел, шпак, чимало різних дрібних птахів. Останнім часом з’явилися лелека, дві сови і сокіл-боривітер.

 

— Як до Вас потрапив лелека?

— У Воронькові загорілося гніздо лелек на стовпі через замкнення. Лелеки самі винні, бо носять до гнізда, окрім гілок, багато дроту і різного хламу (папір, ганчірки, плівку). Буває навіть беруть з місця, де було вогнище, полінця із жаром чи солому. Через те й повір’я було про те, що коли скривдити лелеку, то вона хату спалить. Але це не так: птахи не вміють думати так, як люди. Але пожежі через це траплялися, особливо в давнину, коли дахи були солом’яні.

У згаданому випадку замикання було таке, що через дротину перегорів і впав провід, створив небезпеку. Палаюче гніздо можна було б погасити із шланга, але небезпечно, бо електрика… Залишалося одне — стояти і дивитися. Людям, звичайно, це стрес. У гнізді було четверо пташенят. Найстарше вистрибнуло з гнізда першим і абсолютно без наслідків. Інші пізніше, але дуже побилися. Одне загинуло на місці. Така трагедія привела до мене трьох лелеченят близько місяця тому. Двох мені привезли у страшних переломах і з опіками, тому вони померли. Залишилося одне, зовсім неушкоджене. Думаю, що це самичка.

У спеку сухе гніздо згорає дуже швидко. Дорослі птахи у такому випадку нічого не можуть вдіяти. 

— Лелека ходить вільно по двору. Він же може втекти…

— Я його й не затримую. Лелека вже літає. Якось півдня не було, але зголоднів і повернувся. До рук не йде, хоча з рук їсть. Нагодував його свіжою курятиною, порізаною на смужки. Лелека вже став ночувати на дахах… Дзьоб у лелеки вже почав червоніти, у малих він чорний; і ніжки у лелеченят спочатку чорні. У лелек, яким вже багато років (а живуть вони десятки років), дзьоб буває навіть вишневого кольору.

— Чи не шукають лелеку батьки?

— Ні, родинних стосунків у лелек немає. Вони швидко розлітаються після вильоту з гнізда.

— Сокіл гордо сидить на гілці, навіть не моргне оком… 

— Сокіл-боривітер потрапив до мене кілька тижнів тому з переламаним крилом. Тому крила я зв’язав проволокою за кінчики, щоб були нерухомі і швидко зрослися. Цей птах підбитий (вдарили або підстрелили). Пташка добре себе почуває у неволі. Це дорослий сокіл, точніше — самка після гніздування. У неї пір’я витерте і вилиняло після довгого сидіння у гнізді. Нове яскраве пір’я вже відростає, старе ж випаде. Боривітри дуже рано висиджують птахів, вони вже давно вилетіли з гнізда. Тому, напевне, сім’я вижила. А пташенят і самець може догодувати.

— Чим харчуються соколи-боривітри?

— У природі це переважно миші, ящірки, комахи, пташенята, які бере із землі, у польоті не вміє. Я годую курячими серцями, збираю збитих машинами горобців, яких багато на дорогах. Йому достатньо 2-3 горобчики на день. Тим же годую і сов.

— А як сови до Вас потрапили?

— Депутат Бориспільської міськради Ярослав Годунок підібрав двох совенят, які випали з гнізда і привіз мені. Це звичайні вухаті сови. Стать визначити практично неможливо: і самки, і самці нічим не відрізняються. Вони вже підросли, вдяглися у пір’я. А були ще в пуху. Сови бачать прекрасно і вдень. Багато хто думає, що вони бачать тільки вночі. А це не правда. Міф такий виник, оскільки вони активні вночі. Сові головне — слух, а не зір. У них величезні вуха під пір’ям, і вони ловлять здобич на слух. Сови меткі, легкі, хоча фізично слабкі, окрім сильних кігтів і дзьоба. Їхня зброя — потужні лапи і слух. Сокіл, навпаки, має розвинені м’язи, потужні крила; у нього також гострі кігті і дзьоб.

— Птахів можна випустити на волю?

— Сов ризиковано. Вони специфічно полюють, їм треба цього вчитися. Їх можуть вполювати більші птахи, наприклад, яструб. Це у лелеки, якщо він здоровий, не було переломів, шанси великі вижити у природі. Боривітра також не бажано випускати після перелому крила. Політ вже не той…

— Чи піддаються сови і соколи дресируванню у неволі?

— Сову можна приручити, навчити ходити по голові, руках. Сокіл — розумніша пташка, він любить гратися. Але приручати треба змалку — дорослу пташку важче чомусь навчити. Соколів, яструбів навчають для полювання. Якщо собака тільки приносить здобич, то приручений голодний сокіл полює на птаха, і навіть на вовка… 

Я вважаю, коли птах грається у неволі, виявляє непритаманну для нього поведінку, то його рівень розуму вищий. Наприклад, ворона, яка живе у мене, дуже любить гратися. Вона любить кататися на металевих прутах, нахилених донизу: вилітає на гору і з’їжджає, як на перилах. І так повторює багато разів. Ворони, порівняно із собаками, не поступаються розумом.

— Які птахи приносять більше користі у природі?

— У природі шкоди і користі немає. Природа — цілісна. Хтось когось їсть, хтось кимось живиться, когось більше, а когось менше. У природі все збалансовано. Шкода і користь буває лише для людини. Від синиць шкоди не може бути ніякої. Шпаки — інша справа. Якщо ви не маєте шпаківні у саду, то можуть прилетіти шпаки здалеку й оббити черешні або виноград. Вони кочують тисячними зграями по полях, супроводжують гурти коней і корів. У траві шпаки збирають комах, коників, яких від цього не меншає.

Природа дуже життєздатна, вона самолікується, відроджується після найстрашніших катаклізмів. У Чорнобилі радіація на птахів вплинула: дещо зменшився їхній вік, але чисельність і видовий склад рідкісних птахів значно зросли. Збільшився приріст підорликів, пугачів, сов. Природа потужніша, ніж пресинг людства. Думаю, компроміс можливий при розумному підході. Є методи співжиття людини з природою. Останні роки мені не приносять додому підстрелених хижаків — яструбів, орлів… Думаю, свідомість, жалість людей починає пробуджуватися.

Лариса Громадська

Фото автора