«Лямпа», «катедра», «бациля»: 85 років тому затвердили харківський правопис
- 12 вересня 2013
- Відгуків: 0
- Переглядів: 564
-
6 вересня 1928 року Народний комісар освіти Микола Скрипник затвердив новий правопис. Тому його часто називають «скрипниківка», скрипниківський правопис. Або ще — харківський правопис, бо був ухвалений голосуванням 1927 року на Всеукраїнській правописній конференції в тодішній столиці УРСР Харкові.
Ось лише деякі відмінності «скрипниківки» від сучасного правопису:
- у словах грецького походження літеру передавати через «т», а не «ф». Наприклад: етер, катедра, міт, аритметика, Пітагор, Атени, Методій;
- зберігати літеру «е» в словах іншомовного походження: Европа, Еспанія;
- пом’якшення літери «л». Наприклад: балянс, бациля, галянтерія, заля, кляса, бальон, льомбард, бухгальтер;
- дифтонги au, ou передавати через ав, ов: авдиторія, авдієнція, Бернард Шов;
- у родовому відмінку іменників третьої відміни на -ть, а також п’яти винятків, закінчення -и, а не -і. Виходило: вісти, радости, повісти, і винятки — крови, любови, осени, соли, Руси.
- закінчення -у, а не -а, в родовому відмінку назв міст: Берліну, Лондону, Парижу, Херсону.
Укладачами Харківського правопису були відомі мовознавці, як-от Агатангел Кримський, Леонід Булаховський, Олена Курило, Олекса Синявський, Євген Тимченко, Микола Грунський, Володимир Ганцов, Григорій Голоскевич, Борис Ткаченко. Членами правописної комісії були, зокрема, літератори Майк Йогансен, Сергій Єфремов, Микола Хвильовий, Михайло Яловий. Більшість із них згодом було репресовано й розстріляно.
У 1926 році проект «Українського правопису» опубліковали для обговорення. У Всеукраїнській правописній конференції, що відбулась у Харкові 1927 року, взяли участь 5 академіків, 28 університетських професорів лінгвістики й філології, 8 учителів, 7 журналістів і 8 письменників. Брали участь також три представники Західної України: Кирило Студинський, Іларіон Свєнціцький, Василь Сімович.
На конференції схвалили новий правописний кодекс, за винятком небагатьох правил. Найбільші суперечки виникли довкола написання м’якого «л» та твердого «г». На конференції обрали президію Правописної комісії з 5 осіб, яка 1928 року ухвалила компромісне рішення щодо дискусійних правил. До уваги взяли основні традиції української мови — галицьку й наддніпрянську.
Правопис надрукували й розповсюдили 1929 року. Відтоді всі школи й видавництва УСРР зобов’язані були його дотримуватися. Провід НТШ у Львові також ухвалив дотримуватися норм нового правопису в Галичині.
Усі подальші зміни в українському правописі за радянських часів приймали без жодного обговорення. У 1933 році правописна комісія на чолі з Андрієм Хвилею переробила правопис, визнавши норми 1927-1928 років націоналістичними. 4 жовтня 1937 року в газеті «Правда» з’явилася критична стаття, згідно з якою українську мову потрібно більше наблизити до російської.
Після того політбюро ЦК КП(б)У ухвалило постанову, згідно з якою:
«Вважати за необхідне дати на сторінках газети «Комуніст» розгорнуту, докладну критику викривлень і помилок, допущених у «Словнику», зокрема щодо протягування в українську мову польських та інших іноземних слів, у той час як для позначення нових понять є ближчі і добре знайомі українському народові російські слова. Доручити комісії розглянути всі виправлення, які необхідно буде внести до словника».
Скрипниківським правописом послуговувалася діаспора. По-перше, бо значна частина вивезла свого часу з України саме такі мовні звички. А по-друге, цей правопис нагадував про часи українського відродження 1920–30-х років і протиставлявся русифікації, яка розпочалася згодом. Із цих же міркувань частково до харківського правопису повернулися після 1991-го дехто з науковців, письменників. Деякі видавництва та ЗМІ в редакційній політиці також керуються нормами скрипниківки. Робилося кілька спроб офіційно запровадити ці правила в обіг, але щоразу це викликало спротив. У сучасному правопис зі «скрипниківки» поки що перейшло тільки вживання літери «ґ».
Ось лише деякі відмінності «скрипниківки» від сучасного правопису:
- у словах грецького походження літеру передавати через «т», а не «ф». Наприклад: етер, катедра, міт, аритметика, Пітагор, Атени, Методій;
- зберігати літеру «е» в словах іншомовного походження: Европа, Еспанія;
- пом’якшення літери «л». Наприклад: балянс, бациля, галянтерія, заля, кляса, бальон, льомбард, бухгальтер;
- дифтонги au, ou передавати через ав, ов: авдиторія, авдієнція, Бернард Шов;
- у родовому відмінку іменників третьої відміни на -ть, а також п’яти винятків, закінчення -и, а не -і. Виходило: вісти, радости, повісти, і винятки — крови, любови, осени, соли, Руси.
- закінчення -у, а не -а, в родовому відмінку назв міст: Берліну, Лондону, Парижу, Херсону.
Укладачами Харківського правопису були відомі мовознавці, як-от Агатангел Кримський, Леонід Булаховський, Олена Курило, Олекса Синявський, Євген Тимченко, Микола Грунський, Володимир Ганцов, Григорій Голоскевич, Борис Ткаченко. Членами правописної комісії були, зокрема, літератори Майк Йогансен, Сергій Єфремов, Микола Хвильовий, Михайло Яловий. Більшість із них згодом було репресовано й розстріляно.
У 1926 році проект «Українського правопису» опубліковали для обговорення. У Всеукраїнській правописній конференції, що відбулась у Харкові 1927 року, взяли участь 5 академіків, 28 університетських професорів лінгвістики й філології, 8 учителів, 7 журналістів і 8 письменників. Брали участь також три представники Західної України: Кирило Студинський, Іларіон Свєнціцький, Василь Сімович.
На конференції схвалили новий правописний кодекс, за винятком небагатьох правил. Найбільші суперечки виникли довкола написання м’якого «л» та твердого «г». На конференції обрали президію Правописної комісії з 5 осіб, яка 1928 року ухвалила компромісне рішення щодо дискусійних правил. До уваги взяли основні традиції української мови — галицьку й наддніпрянську.
Правопис надрукували й розповсюдили 1929 року. Відтоді всі школи й видавництва УСРР зобов’язані були його дотримуватися. Провід НТШ у Львові також ухвалив дотримуватися норм нового правопису в Галичині.
Усі подальші зміни в українському правописі за радянських часів приймали без жодного обговорення. У 1933 році правописна комісія на чолі з Андрієм Хвилею переробила правопис, визнавши норми 1927-1928 років націоналістичними. 4 жовтня 1937 року в газеті «Правда» з’явилася критична стаття, згідно з якою українську мову потрібно більше наблизити до російської.
Після того політбюро ЦК КП(б)У ухвалило постанову, згідно з якою:
«Вважати за необхідне дати на сторінках газети «Комуніст» розгорнуту, докладну критику викривлень і помилок, допущених у «Словнику», зокрема щодо протягування в українську мову польських та інших іноземних слів, у той час як для позначення нових понять є ближчі і добре знайомі українському народові російські слова. Доручити комісії розглянути всі виправлення, які необхідно буде внести до словника».
Скрипниківським правописом послуговувалася діаспора. По-перше, бо значна частина вивезла свого часу з України саме такі мовні звички. А по-друге, цей правопис нагадував про часи українського відродження 1920–30-х років і протиставлявся русифікації, яка розпочалася згодом. Із цих же міркувань частково до харківського правопису повернулися після 1991-го дехто з науковців, письменників. Деякі видавництва та ЗМІ в редакційній політиці також керуються нормами скрипниківки. Робилося кілька спроб офіційно запровадити ці правила в обіг, але щоразу це викликало спротив. У сучасному правопис зі «скрипниківки» поки що перейшло тільки вживання літери «ґ».
Gazeta.ua