У Києві вшанували українських патріотів
- 12 вересня 2013
- Відгуків: 0
- Переглядів: 636
4 вересня 2013 року в Києві відбувся творчий вечір, присвячений прем’єрі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Рівно 48 років тому, 4 вересня 1965 р., під час показу художнього фільму у кінотеатрі «Україна» з різкою критикою арештів серед інтелігенції, які відбулися влітку того року виступили Іван Дзюба, Василь Стус і В’ячеслав Чорновіл. Вони повстали проти совєтського тоталітарного режиму. Саме ці виступи започаткували рух шістдесятників в Україні. За любов до України доводилося дорого платити…
Епілогом до вечора пам’яті стали поезія Василя Стуса «Як добре те, що смерті не боюсь я» і слова В’ячеслава Чорновола «Дай, Боже, нам любить Україну понад усе сьогодні — маючи, щоб не довелось потім гірко любити — втративши.»
Перед показом кінофільму виступили Богдан Горинь, дисидент, український політичний та громадський діяч, журналіст; Василь Овсієнко, український громадський діяч, розповсюджувач самвидаву, член Української Гельсінської Групи, політв"язень, публіцист; Сергій Василюк, лідер гурту «Тінь Сонця», а також молоді політики-патріоти Києва. Всі виступи закінчувалися гучним «Слава Україні! Героям слава!».
Зокрема, Богдан Горинь пригадував про початки дисидентського руху в Україні. Він розповів, що 24 травня 1964 року зумисне була підпалена найбільша бібліотека Києва, і звістка про те, що згинули сотні тисяч документів, книг про українську історію, неоціненні рукописи, облетіла не тільки Україну, а й увесь світ. Протест серед патріотів наростав, розповсюджувалися твори багатьох шістдесятників самвидавом. Тоді на повний голос заговорив Василь Симоненко. Але паралельно значна частина молоді почала активно зросійщуватися… Тому поряд із поезіями поширювалися політичні твори. Почалися гоніння, обшуки, арешти дисидентів. Особливо багато арештів відбулося у серпні 1965 р., серед них — художник Опанас Заливаха, психолог Михайло Горинь, мистецтвознавець Борис Горинь, літературознавець Іван Світличний.
«Ми не складали руки навіть у Мордовському концтаборі. У найгірших умовах люди можуть працювати і боротися. Мені запам’ятався вечір Тараса Шевченка, де я читав доповідь, а Опанас Заливаха зробив плакат, — пригадував Горинь. — Ми листувалися із Василем Стусом… А про події, які відбулися у кінотеатрі «Україна» у вересні 1965 року ми дізналися значно пізніше.» Він порівняв Стуса із непоступливою скелею, яка здатна була все вистояти і не зламатися, світлим смолоскипом, що освітлює сучасне і майбутнє України; наголосив, що життя його — справжній подвиг.
Василь Овсієнко підсумував, що є дні в історії України, які стали чорними. Таким є і 4 вересня. «Цього дня 1918 року народні комісари Російської советської республіки підписали постанову про «красний терор», після чого були масові арешти і розстріли, — розповів Овсієнко. — Цей «красний терор» тривав 73 роки, він триває подекуди і досі. Час від часу українських діячів убивають і сьогодні, як було вбито Вячеслава Чорновола вже за Незалежності. 4 вересня 1984 р. у таборі в Заураллі, у Кучино, загинув Юрко Литвин, який на той час відсидів 22 роки у неволі! Рівно через рік, 4 вересня 1985 р. у тому ж концтаборі Кучино загинув у карцері Василь Стус. Він був безпідставно кинутий до карцера… Василь повідомив, що оголошує голодування…»
Василь Овсієнко показував ключі від камер того табору, де перебувало чимало українських політв’язнів. Він пригадував про Василя Стуса, про його загибель і перепоховання, презентував присутнім книгу спогадів про Стуса, майстерно читав твори поета.
Не менш потужнім був виступ молодого співака Сергія Василюка, який виконав кілька пісень, серед яких «У цьому полі синьому, як льон» на слова Стуса. Лідер гурту «Тінь Сонця» закликав молодь (адже саме молоді було більше у залі!) сприймати себе частиною української історії.
Прекрасне враження залишилося від чергового перегляду художнього фільму «Тіні забутих предків». Неповторна краса Карпат, колоритні костюми гуцулів, прадавні звичаї і традиції наших предків не залишили нікого байдужими, наповнили серце любов’ю до рідного краю… Цей фільм виховав не одне покоління справжніх українців. «Тіні забутих предків» мають побачити у кожній родині, адже з ним пов’язані долі українських патріотів Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола та Івана Дзюби.
Епілогом до вечора пам’яті стали поезія Василя Стуса «Як добре те, що смерті не боюсь я» і слова В’ячеслава Чорновола «Дай, Боже, нам любить Україну понад усе сьогодні — маючи, щоб не довелось потім гірко любити — втративши.»
Перед показом кінофільму виступили Богдан Горинь, дисидент, український політичний та громадський діяч, журналіст; Василь Овсієнко, український громадський діяч, розповсюджувач самвидаву, член Української Гельсінської Групи, політв"язень, публіцист; Сергій Василюк, лідер гурту «Тінь Сонця», а також молоді політики-патріоти Києва. Всі виступи закінчувалися гучним «Слава Україні! Героям слава!».
Зокрема, Богдан Горинь пригадував про початки дисидентського руху в Україні. Він розповів, що 24 травня 1964 року зумисне була підпалена найбільша бібліотека Києва, і звістка про те, що згинули сотні тисяч документів, книг про українську історію, неоціненні рукописи, облетіла не тільки Україну, а й увесь світ. Протест серед патріотів наростав, розповсюджувалися твори багатьох шістдесятників самвидавом. Тоді на повний голос заговорив Василь Симоненко. Але паралельно значна частина молоді почала активно зросійщуватися… Тому поряд із поезіями поширювалися політичні твори. Почалися гоніння, обшуки, арешти дисидентів. Особливо багато арештів відбулося у серпні 1965 р., серед них — художник Опанас Заливаха, психолог Михайло Горинь, мистецтвознавець Борис Горинь, літературознавець Іван Світличний.
«Ми не складали руки навіть у Мордовському концтаборі. У найгірших умовах люди можуть працювати і боротися. Мені запам’ятався вечір Тараса Шевченка, де я читав доповідь, а Опанас Заливаха зробив плакат, — пригадував Горинь. — Ми листувалися із Василем Стусом… А про події, які відбулися у кінотеатрі «Україна» у вересні 1965 року ми дізналися значно пізніше.» Він порівняв Стуса із непоступливою скелею, яка здатна була все вистояти і не зламатися, світлим смолоскипом, що освітлює сучасне і майбутнє України; наголосив, що життя його — справжній подвиг.
Василь Овсієнко підсумував, що є дні в історії України, які стали чорними. Таким є і 4 вересня. «Цього дня 1918 року народні комісари Російської советської республіки підписали постанову про «красний терор», після чого були масові арешти і розстріли, — розповів Овсієнко. — Цей «красний терор» тривав 73 роки, він триває подекуди і досі. Час від часу українських діячів убивають і сьогодні, як було вбито Вячеслава Чорновола вже за Незалежності. 4 вересня 1984 р. у таборі в Заураллі, у Кучино, загинув Юрко Литвин, який на той час відсидів 22 роки у неволі! Рівно через рік, 4 вересня 1985 р. у тому ж концтаборі Кучино загинув у карцері Василь Стус. Він був безпідставно кинутий до карцера… Василь повідомив, що оголошує голодування…»
Василь Овсієнко показував ключі від камер того табору, де перебувало чимало українських політв’язнів. Він пригадував про Василя Стуса, про його загибель і перепоховання, презентував присутнім книгу спогадів про Стуса, майстерно читав твори поета.
Не менш потужнім був виступ молодого співака Сергія Василюка, який виконав кілька пісень, серед яких «У цьому полі синьому, як льон» на слова Стуса. Лідер гурту «Тінь Сонця» закликав молодь (адже саме молоді було більше у залі!) сприймати себе частиною української історії.
Прекрасне враження залишилося від чергового перегляду художнього фільму «Тіні забутих предків». Неповторна краса Карпат, колоритні костюми гуцулів, прадавні звичаї і традиції наших предків не залишили нікого байдужими, наповнили серце любов’ю до рідного краю… Цей фільм виховав не одне покоління справжніх українців. «Тіні забутих предків» мають побачити у кожній родині, адже з ним пов’язані долі українських патріотів Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола та Івана Дзюби.
Лариса Громадська
Фото автора