(04595) 6-69-04

(067) 404-24-62

Виходить - з червня 2002 року. Тираж - 10`000 примірників
Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Чому потрібно захищати персональні дані

16 грудня 2013
Відгуків: 1
Переглядів: 17802
Автор: admin

Останнім часом багатьом із нас постійно доводиться підписувати папери, у яких ми надаємо згоду на обробку наших персональних даних. У більшості відразу виникає цілий ряд запитань: навіщо обробляти мої персональні дані? Чи не «вилізе» це мені «боком»? Чи не зашкодить ця інформація моїм близьким, рідним та друзям?

Справді, через високий рівень корупції в країні та незахищеність баз інформації останні можуть не лише полегшити роботу правоохоронним органам із боротьби з інакомислячими, а й потрапити до рук зловмисників.
«Бази даних в Україні продавалися, продаються і, якщо нічого не зміниться, продаватимуться, — стверджує Кирило Ковилін, виконавчий директор компанії «Український інтеґратор захисту персональних даних». — Будь-який чиновник, який дістає доступ до тієї чи іншої бази даних, має змогу її копіювати, а потім починає нею принагідно торгувати» (повідомляє tyzhden.ua). Дійсно, вже зараз в інтернеті можна придбати чи навіть взяти в оренду безліч баз з персональними даними починаючи від даних про боржників різних банків до баз даних ДАІ та МВС. Уявіть, що хтось хоче помститися вам за те, що ви, припустимо, наступили йому на ногу чи зробили щось набагато гірше. Перше, що робитиме така людина, — збиратиме інформацію про вас та ваше оточення, щоб при нагоді зробити вам капость. А тепер просто уявіть, наскільки ви полегшуєте життя тим, хто хоче заподіяти вам шкоду, добровільно(!) вносячи свої дані до будь-якої бази і даючи згоду на їх опрацювання. Уявили?
Цієї осені відбулося кілька гучних скандалів, що стосувалися порушення захисту персональних даних. Пов’язані вони були з Міністерством освіти й науки, Державною адміністрацією залізничного транспорту та Міністерством юстиції. Міністерство освіти «прославилося» тим, що вносило до єдиної державної бази, пов’язаної зі студентами та викладачами, дані про школярів та навіть дошкільнят. У школах батькам роздавали на підпис папери, у яких йшлося про те, що батьки не проти обробки персональних даних їхніх дітей. Інформацію про те, що цю згоду можна не давати, дирекції шкіл у більшості випадків просто замовчували. У результаті Міністерство освіти отримало базу з персональними даними мільйонів громадян, адже в навчальних закладах навчається близько 4 мільйонів дітей… У свою чергу, «Укрзалізниця» правозахисниками була звинувачена в тому, що фіксує і зберігає персональні дані пасажирів. Дані фіксувалися ніби-то з метою забезпечення майнової безпеки громадян, які користуються залізничним транспортом, з метою ефективної протидії кримінальним явищам та можливістю ідентифікації осіб, постраждалих у випадках аварій та катастроф.
Але існування такої бази також дозволяє міліції відстежувати пересування громадян, що не дуже лояльні до діючої влади. Є чимало випадків, коли зупиняли рух поїзда і з маршруту знімали активістів, які їхали на акції протестів. У зв’язку з цим Гельсінська спілка України вимагає притягнути до відповідальності «Укрзалізницю» за незаконний збір та збереження персональних даних громадян, а вже накопичену інформацію — знищити.
Проте найгучнішого розголосу цієї осені набула справа «зливу» персональних даних із держреєстрів Міністерства юстиції. На сайті Міністерства юстиції спочатку повідомлялося про хакерську атаку, пізніше колектив Держінформ’юсту офіційно повідомив про рейдерське захоплення державних реєстрів (тобто усієї конфіденційної інформації про громадян України) невідомими особами, а згодом в інтернеті з’явилася інформація, що проблеми з державними реєстрами пов’язані з конфліктом між старим і новим керівництвом Мін’юсту… Хай там як, але факт залишається фактом: конфіденційна інформація стала доступною і невідомо хто може використати її у будь-яких цілях…
Які ж висновки можна зробити з усього вище сказаного? Незважаючи на те, що в Україні діє закон про захист персональних даних, насправді мало хто звертає на нього увагу навіть в державних органах. Якщо громадянин дізнається про викрадення особистих даних, йому навіть нікуди писати заяву з цього приводу. До того ж він не має шансів домогтися якогось покарання для компанії чи державного органу, котрий це допустив. Тобто на практичному рівні захистом особистих даних українців ніхто не займається. Єдине що залишається робити в ситуації, що склалася, це подбати про захист своїх персональних даних самотужки. Як кажуть: «Порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих».
Перш за все візьміть за правило корисну звичку не поширювати інформацію про себе та своїх близьких. Якщо вас просять повідомити персональні дані, завжди цікавтеся навіщо вони тому, хто запитує, і якомога ввічливіше (а інколи й неввічливо) відмовте.
Пам’ятайте, що соціальні мережі в інтернеті можуть бути не лише джерелом інформації про вас, а й джерелом компромату, тому утримуйтеся від різноманітних реєстрацій з внесенням персональних даних у всесвітній мережі і забороніть це робити вашим близьким. І нарешті: чим менше про вас знають оточуючі — тим спокійніше ви спите.

Володимир Петренко

← Обличчя Майдану | Зюзькін Олександр Дмитрович →