Вірний друг і щирий українець-патріот
- 24 січня 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 897
-
Так про Петра Волянюка говорять його найближчі друзі. 54-річний «свободівець» помер від серцевого нападу на чергуванні на Майдані Незалежності 15 грудня, за годину-півтори до недільного віча.Голова Бориспільської міської організації ВО «Свобода», депутат Бориспільсьої міськради Ігор Петренко чергував тоді разом із Петром Волянюком на Майдані. Саме Ігор Володимирович останнім із друзів його бачив. Ось що він пригадує:
«Ми з Петром переносили дрова у мішку. Зупинялися, відпочивали. Спустилися у перехід. Петро сказав, що йому «щось тисне у грудях праворуч; мабуть, простудився...» Я сказав, що він занадто багато палить. Він погодився. Ми з іншим чоловіком донесли дрова. Петро сам піднявся нагору. З побратимом Романом вони ще дістали цигарки і покурили, поговорили. Петро присів на турнікет. Роман трохи відійшов, а тоді почув, як з гуркотом Петро Волянюк впав, знепритомнівши. У нього після падіння залишився забій на правій вилиці… Через три намети були медпрацівники, які прибігли вже за кілька хвилин. Робили штучне дихання, дали кілька уколів. На носилках швидко віднесли його до машини швидкої медичної допомоги, де проводили ще хвилин з 20 заходи інтенсивної терапії… Але серце зупинилося, як повідомили лікарі, внаслідок серцевої недостатності. Це сталося між 10.30 та 11 годиною. Ми стояли поруч…
Членом ВО «Свобода» він був понад три роки, — розповідав Ігор Петренко. — Пригадую, як він вперше прийшов до нас у формі охоронця і відразу написав заяву на вступ до «Свободи». Він сказав, що не може бути осторонь подій, які відбуваються у нашій країні, а хоче брати у них активну участь. І він справді взяв активну участь, можливо, як ніхто інший. Де тільки були важливі події, там був і Петро. Це й акції на захист української мови, патріотичні марші, зустрічі з відомими людьми і поїздки історичними місцями України… Він був з перших днів на Майдані… Надзвичайно інтелектуальний! Людина, яку всі любили і поважали. З ним було дуже приємно спілкуватися.»
Однопартійці-«свободівці» пригадують, що йому можна було довірити все. Він дуже вболівав за майбутнє молоді.
«Мене зацікавило те, що Петро родом з Волині. А я про волинян дуже високої думки, тому що перші відділи УПА повстали саме на Волині, я читав Уласа Самчука про Волинь…. Тому інтуїтивно відразу поставився до Петра з повагою. Ми з ним стали друзями. Він притягував до себе людей, був відкритою людиною; був справжнім українцем. Я захоплювався його щирістю, відвертістю, простотою. Як писав Шевченко, «без золота, без каменю, без хитрої мови». Він мені був як старший брат, як батько, допомагав, підтримував, був безвідмовною людиною… Петро дуже любив українські пісні, захоплювався відродженням рідної української культури і віри, — пригадує Вадим Шапошніков, депутат Бориспільської міськради. — Петро не беріг себе, часто у холодну погоду був без шапки. Дуже багато палив. Він був гарним сім’янином і добрим господарем.»
Петро Волянюк закінчив Рівненський інститут водного господарства за спеціальністю інженер-будівельник. Навчався в одній групі із своєю майбутньою дружиною Ларисою. Після одруження спочатку мешкали у Здолбунові Рівненської області, на батьківщині Петра, а згодом переїхали до Борисполя (звідси родом дружина).
«Він дуже захоплювався географією, історією і політикою, він просто цим жив. У нас велика бібліотека вдома. Він добре знає про кожну країну, всі столиці. Збирав карти світу, — розповідає Лариса Анатоліївна. — Петро був майстром на всі руки, все вмів змайструвати, все зробити по ремонту. Що його не попроси — зробить. Нікому не відмовляв у допомозі… Я ніколи не думала, що у нього хворе серце — він не жалівся… Хоча останнім часом він досить постарів, з’явилося більше зморщок, схуд, став сивіти… А перед тим, коли їхав на своє останнє чергування на Майдан, він почав кашляти, говорив, що треба «пропити курс антибіотиків». Можливо, у нього було запалення… А можливо, у нього тиснуло в грудях з іншої причини, а він думав, що то легені... Кашель, застуда у нього траплялися досить часто… Йому у березні було б лише 55... У жовтні у нас було 30 років подружнього життя — «перлинове весілля». Мені й сьогодні не віриться, що Петра вже немає… У нас було ще багато планів…»
У родині Волянюків два дорослих сини — Анатолій, психолог, як і батько, має золоті руки, і Михайло, професійний футболіст.
А ще дружина розповідає, що чоловік любив квіти і вирощував їх біля будинку, умів зварити навіть борщ, і в усьому завжди допомагав.
Останні роки свого життя Петро Волянюк працював в охоронній фірмі по два дні. Це й дозволяло йому брати активну участь у політичному житті. Лариса Анатоліївна підтримувала життєву позицію чоловіка, їздила з ним на патріотичні заходи, організовані «Свободою». За її словами, Петра Олександровича дуже схвилювали події на Майдані в ніч з 10 на 11 грудня. Він нервував, не спав до світання, стежив за протистоянням протестувальників з «Беркутом» по телевізору, телефонував друзям, щоб разом поїхати на Майдан. А вранці, помінявшись змінами, мерщій поїхав до Києва. На добове чергування, як охоронець Майдану, заступив у суботу, 14 грудня, ввечері… Але додому так і не повернувся…
«Я спілкувалася з Петром по телефону о 9.30, за годину до трагедії, нічого й не підозрювала. Збиралася їхати до нього на Майдан. Він відповідав бадьорим голосом, — пригадує дружина. — Останнім часом ми з чоловіком рідко й бачилися: він то на роботі, то на Майдані… Я й до сих пір не вірю, що його немає з нами. Думаю, що повернеться…»
P.S. Кожен з нас живе і не задумується, що поряд люди, які нас люблять і підтримують, дбають про нас і щиро бажають добра. Тож будьмо уважнішими до своїх рідних і близьких людей, шануймо і даруймо їм радість. Допоки вони живі…
Лариса ГРОМАДСЬКА