Україна і світ на порозі радикальних змін
- 30 жовтня 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 324
-
Дві теми є нині провідними в українських і європейських ЗМІ. По-перше, нещодавна заява Путлера щодо зміни зовнішньополітичного курсу Кремля. Він, як випливає зі слів біснуватого господаря Московії, буде спрямований на повернення втрачених нею у 1991 р. позицій одного зі світових лідерів. Путлер цинічно заявив, що задля досягнення цієї мети його країна готова відмовитися від загальновизнаних у світовому співтоваристві правил і норм поведінки та діятиме при цьому, як ведмідь у тайзі. Тобто хижо, по-звірячому. З позицій грубої сили. Як нахабний злочинець, а не як цивілізована людина. На практиці це означатиме підле порушення всіх чинних міжнародних домовленостей, які фіксують реалії значною мірою глобалізованого світу.
Вражає й те, що такі заяви робляться від імені країни, яка володіє ядерною зброєю і є постійним членом Ради Безпеки ООН. Цим самим, стверджують експерти, Московія дає поштовх новій гонці озброєнь і початку другої світової холодної війни. Першу вона ганебно програла. Нема сумнівів, що програє і другу. Бо країни-члени НАТО, значно заможніші й могутніші в економічному і військовому плані за Московію, дадуть їй адекватну відповідь. Одним із її наслідків стане посилення економічних і фінансових санкцій проти країни-агресора, що призведе до ще більшого зубожіння московського народу, зростання безробіття, злочинності, масової непокори й навіть бунтів. Фіналом стане повалення путінського режиму реваншистів, корупціонерів і злодіїв. Крапкою в цій ганебній сторінці Московської історії буде суд над кривавими правителями. Або й самосуд розлюченого натовпу, як це сталося з Каддафі та іншими диктаторами.
Ідіотські заяви Путлера не сподобалися навіть його «заклятим» друзям. Білоруський президент Лукашенко, який багато років виправдовував дії московської влади (за це отримував від неї дешеві енергоносії і можливість збувати білоруську продукцію на її ринках), нарешті зрозумів, що агресивна політика Кремля загрожує безпосередньо йому і його країні. Тому зробив кілька сміливих заяв. Зокрема, сказав, що ніяких фашистів і бандерівців при владі в Україні ніколи не було й нема. Крім того, нагадав Путлеру, що чимало територій, які століттями були заселені білорусами, колись загарбала Московія і привласнила їх. Він, мовляв, хоч і не вимагає їхнього негайного повернення, але пам’ятає про це. Що це, як не прямий натяк на те, що коли прийде час розпаду Московії (а він неминуче настане!), частина Смоленщини, Брянщини і Псковщини повернуться до складу Білорусії?!
Дедалі більше людей у всьому світі усвідомлюють, що винуватцем нинішньої міжнародної нестабільності є один миршавий чоловік. Його прізвище Путін. На своє горе московський народ, — обкрадений олігархічною злодійською владою, обдурений пропагандою, завжди п’яний і бідний, — допустив, щоб малоосвічений колишній підполковник КГБ останні 15 років одноосібно бездарно господарював у його країні. Маємо багато прикладів, коли мудрі правителі за півтора десятка років виводили навіть дуже бідні на ресурси держави в число світових економічних лідерів. Багаторазово піднімали рівень життя співгромадян. Московія ж залишається «колосом на глиняних ногах». Сировинним придатком Європи і Китаю.
Другою подією, що жваво, але в позитивному контексті обговорюється у світі, стали результати позачергових парламентських виборів у нашій країні.
Можливо, ретельний аналіз успіхів одних партій і невдач інших буде зроблено трохи згодом, коли ЦВК офіційно оголосить їхні результати. Зараз доцільно констатувати на малій кількості голосів, поданих за Блок Петра Порошенка. Адже за декілька днів до виборів цій політичній силі прогнозували перемогу з результатом понад 35 % голосів. Але, замість очікуваної підтримки понад третини виборців, за неї проголосували ледь більше від п’ятої частини.
Очевидно, причиною цього стала недовіра мільйонів громадян до Президента як глави держави і верховного головнокомандувача. Тут до уваги бралося все — незрозуміла народові і, як виявилося, помилкова його кадрова політика, через що загинуло багато українських військовослужбовців на Донбасі, спроба «протягти» до Верховної Ради багатьох одіозних осіб, у тому числі й колишніх «реґіоналів», які до дня падіння антиукраїнського режиму Януковича всебічно підтримували цього бандита і злодія, голосуючи 16 січня ц. р. за антинародні, антидемократичні закони.
П. Порошенку закидають також те, що не було проведено обіцяної Конституційної реформи, а отже, не було зменшено кількості нардепів і не позбавлено їх усіх пільг, не було ухвалено закону про вибори за відкритими партійними списками тощо.
Прикро, що до парламенту завдяки великим грошам потрапило багато популістів і «темних» конячок, людей без чіткої ідеологічної позиції. Схоже, що їхні ляльководи сидять десь в інших місцях, можливо, навіть не в Україні, і звідти керуватимуть такими нардепами. Шкода, що до ВР не пройшли перевірені життям і справами політики. Проте вони матимуть час проаналізувати причини невдач своїх партій.
Мій прогноз такий: якщо нинішня влада не запрацює ефективно, якщо вона успадкує недоліки і гріхи влади попередньої, Україну чекатимуть ще не одні позачергові вибори.
Вражає й те, що такі заяви робляться від імені країни, яка володіє ядерною зброєю і є постійним членом Ради Безпеки ООН. Цим самим, стверджують експерти, Московія дає поштовх новій гонці озброєнь і початку другої світової холодної війни. Першу вона ганебно програла. Нема сумнівів, що програє і другу. Бо країни-члени НАТО, значно заможніші й могутніші в економічному і військовому плані за Московію, дадуть їй адекватну відповідь. Одним із її наслідків стане посилення економічних і фінансових санкцій проти країни-агресора, що призведе до ще більшого зубожіння московського народу, зростання безробіття, злочинності, масової непокори й навіть бунтів. Фіналом стане повалення путінського режиму реваншистів, корупціонерів і злодіїв. Крапкою в цій ганебній сторінці Московської історії буде суд над кривавими правителями. Або й самосуд розлюченого натовпу, як це сталося з Каддафі та іншими диктаторами.
Ідіотські заяви Путлера не сподобалися навіть його «заклятим» друзям. Білоруський президент Лукашенко, який багато років виправдовував дії московської влади (за це отримував від неї дешеві енергоносії і можливість збувати білоруську продукцію на її ринках), нарешті зрозумів, що агресивна політика Кремля загрожує безпосередньо йому і його країні. Тому зробив кілька сміливих заяв. Зокрема, сказав, що ніяких фашистів і бандерівців при владі в Україні ніколи не було й нема. Крім того, нагадав Путлеру, що чимало територій, які століттями були заселені білорусами, колись загарбала Московія і привласнила їх. Він, мовляв, хоч і не вимагає їхнього негайного повернення, але пам’ятає про це. Що це, як не прямий натяк на те, що коли прийде час розпаду Московії (а він неминуче настане!), частина Смоленщини, Брянщини і Псковщини повернуться до складу Білорусії?!
Дедалі більше людей у всьому світі усвідомлюють, що винуватцем нинішньої міжнародної нестабільності є один миршавий чоловік. Його прізвище Путін. На своє горе московський народ, — обкрадений олігархічною злодійською владою, обдурений пропагандою, завжди п’яний і бідний, — допустив, щоб малоосвічений колишній підполковник КГБ останні 15 років одноосібно бездарно господарював у його країні. Маємо багато прикладів, коли мудрі правителі за півтора десятка років виводили навіть дуже бідні на ресурси держави в число світових економічних лідерів. Багаторазово піднімали рівень життя співгромадян. Московія ж залишається «колосом на глиняних ногах». Сировинним придатком Європи і Китаю.
Другою подією, що жваво, але в позитивному контексті обговорюється у світі, стали результати позачергових парламентських виборів у нашій країні.
Можливо, ретельний аналіз успіхів одних партій і невдач інших буде зроблено трохи згодом, коли ЦВК офіційно оголосить їхні результати. Зараз доцільно констатувати на малій кількості голосів, поданих за Блок Петра Порошенка. Адже за декілька днів до виборів цій політичній силі прогнозували перемогу з результатом понад 35 % голосів. Але, замість очікуваної підтримки понад третини виборців, за неї проголосували ледь більше від п’ятої частини.
Очевидно, причиною цього стала недовіра мільйонів громадян до Президента як глави держави і верховного головнокомандувача. Тут до уваги бралося все — незрозуміла народові і, як виявилося, помилкова його кадрова політика, через що загинуло багато українських військовослужбовців на Донбасі, спроба «протягти» до Верховної Ради багатьох одіозних осіб, у тому числі й колишніх «реґіоналів», які до дня падіння антиукраїнського режиму Януковича всебічно підтримували цього бандита і злодія, голосуючи 16 січня ц. р. за антинародні, антидемократичні закони.
П. Порошенку закидають також те, що не було проведено обіцяної Конституційної реформи, а отже, не було зменшено кількості нардепів і не позбавлено їх усіх пільг, не було ухвалено закону про вибори за відкритими партійними списками тощо.
Прикро, що до парламенту завдяки великим грошам потрапило багато популістів і «темних» конячок, людей без чіткої ідеологічної позиції. Схоже, що їхні ляльководи сидять десь в інших місцях, можливо, навіть не в Україні, і звідти керуватимуть такими нардепами. Шкода, що до ВР не пройшли перевірені життям і справами політики. Проте вони матимуть час проаналізувати причини невдач своїх партій.
Мій прогноз такий: якщо нинішня влада не запрацює ефективно, якщо вона успадкує недоліки і гріхи влади попередньої, Україну чекатимуть ще не одні позачергові вибори.
Анатолій Ковальчук