Гомін давнини
- 15 грудня 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 482
-
Украплення Альто
У період існування давньоруської держави одним із найбільших укріплень було на території Борисполя. Його поява обумовлена необхідністю протистояти нападах кочових племен. За свідченням літописних джерел, Переяславська земля за своїм географічним положенням була околицею Русі і водночас передовим її постом з боку диких степів. Саме їй доводилося кожного разу першою зустрічати ворожі орди нападників і витримувати їхні сильні удари. Як мовиться: моя хата скраю — першим ворога зустрічаю.Кочові племена часто-густо досягали столиці давньоруської держави Києва і завдавали йому великих руйнувань. Тоді виникла потреба створення надійного захисту, своєрідної оборонної лінії поблизу кордонів, щоб перетнути шлях кочівникам до «матері городів руських». Далекоглядний і мудрий князь Володимир Святославович, відбиваючи напади кочових орд, що завдали великої шкоди населенню, будує укріплені міста вздовж берегів Десни, Сули, Стугни та інших рік, щоб надійніше захистити Київ від небезпечних ворогів на ближніх і далеких підступах до нього. Не раз печеніги нападали на Київ, палили і грабували місто, забирали в полон його жителів. І тоді сказав київський князь Володимир Святославович: «Се недобре є, що мало городів довкола Києва». І став він городи зводити по Десні, і по Остру, і по Трубежу, і по Сулі, і по Стугні. І став він набирати мужів ліпших із словен, і з кривичів, і з чуді, і з в’ятичів і ними населив він городи, бо була війна з печенігами. І воював він із ними, і одолівав їх» (Літопис Руський. — С. 67).
Це сказано в 988 році. Слова великого князя були наказом для підлеглих. Тоді між Києвом і Переяславом вони стали зводити земляні укріплення, а навколо них — ряд сторожових постів. На території сучасної Бориспільщини найбільшим укріпленням було Альто, Алто, Олто, Лто, яке розташовувалося між сучасними вулицями Героїв Небесної Сотні, Верхній вал та Нижній вал і. Воно було розташоване на рівному місці, оточеному лісом та болотом, поміж двох рукавів річки Альти. Довжина і ширина його — по 250 сажнів(1 сажень — 2,134 м). По периметру було обнесене високим земляним валом і ровом довжиною 1000 сажнів (Макаренко Н. Городища и курганы Полтавской губерниии — Полтава. — 1917. — С. 38).
До укріплення прилягало поле, що мало назви Альтинське, Летське, Лядське. З північної і східної від нього сторін на кілька кілометрів простягалося болото, звідки брала початок річка Альта. Назва укріплення й урочища походить від назви болота. Це підтверджують деякі особливості давньоруської мови, в якій озера і болота, що служили джерелом для рік, часто називали середнім родом тої назви, яку носила річка жіночого роду. Наприклад, існуюча в давні часи назва Ладозького озера називалась Нево, бо з нього брала початок р. Нева (Стороженко А. В. Очерки Переяславской старины. — С. 30). Тож у даному випадку болото носило назву Алто або Альто, а річка, що брала початок від нього, — Альта. Пізніше в ХI–ХII століттях це болото стали називати дещо скорочено — Лто або Льто. Тому літописці, описуючи історичні події, які відбувалися на місці укріплення Альто, часто називали його Лто, Алто, навіть Олто. Укріплення служило ще й місцем першого привалу для київських князів під час їхніх походів на лівий берег Дніпра проти нападаючих кочівників.
Шлях з Києва до Переяслава становив понад 80 кілометрів. Він проходив через Альто. Подолати його в один перехід великим військом практично неможливо, бо дорога проходила через густі дрімучі ліси, безлюдні і малопрохідні місця, по низинній і болотистій місцевості.
В умовах походу доводилося зупинятися на відпочинок у нічний час. Наявність на напівдорозі від Києва до Переяслава такого зручного місця, до того ж укріпленого, як Альто, було важливим у військових походах. У цьому випадку воно повністю відповідало своєму призначенню, забезпечувало спокійний відпочинок для воїнів і достаток кормів для коней. Проте таке обмежене призначення укріпленого поселення, можливо, відводилося лише на початку його існування. У подальшому воно стає широковідоме як місце важливих історичних подій, в яких брали участь київські князі та їх військові дружини.
1015 року на Русь напали печеніги. Володимир Святославович послав проти них свого сина, князя Бориса, бо сам дуже заслаб. Виконавши наказ батька, Борис повертався додому. На Альто він зупинився з дружиною на відпочинок. У цей час йому надійшла сумна звістка про смерть батька, який помер 15 липня, і про захоплення великокнязівського престолу старшим братом Святополком. Тоді сказала Борису дружина:
— Ось у тебе батькова дружина і військо. Піди і сядь на батьківському престолі. І тоді відповів Борис:
— Не знімуться в мене руки на свого старшого брата: коли батько помер, то хай Святополк буде мені за батька.
Почувши таку відповідь, воїни розійшлися. Борис залишився стояти із самими тільки отроками своїми.
Літописна версія загибелі князя Бориса
А Святополк замислив підступне діло. Мов Каїн, він виношував думку, як би погубити своїх братів. Тими ж днями він послав Борисові сказати: «Хочу мати з тобою братню дружбу й любов. І вділю тобі від батькового володіння ще». Так він облудно говорив, а сам уночі прийшов у Вишгород, таємно викликав Путшу і вишгородських бояр і сказав їм:— Ви мені віддані всім серцем?
Ті поклялись:
— Готові за тебе голови покласти!
Тоді він звелів їм:
— Не кажучи нікому ні слова, йдіть і вбийте брата мого Бориса.
Вони обіцяли негайно виконати все.
Прийшли вночі на річку Альту, де стояв Борис. І коли підкралися ближче до свого шатра, то почули, як Борис молиться:
— Господи! Порятуй мене і позбав мене од усіх гнобителів моїх!
І тільки він ліг на свою постіль, як вони, немовби дикі звірі, напали на нього із-за шатра і списами проткнули Бориса. А разом закололи і слугу його, який, захищаючи князя, упав на нього своїм тілом. Був отрок цей родом угорець, на ім’я Георг, і його дуже любив Борис. Не могли вони швидко зняти з Георга золоту гривну, яку подарував йому Борис, і відсікли йому голову, і тільки тоді зняли гривну, а тіло відкинули геть. Погубивши Бориса, ці окаянні люди загорнули його в шатро, поклали на підводу і повезли, а він ще дихав. Тоді один з варягів вийняв меч і проколов його серце. І тіло Бориса таємно перевезли у Вишгород.
З того часу народ зберіг пам’ять про князя Бориса, назвавши місце його загибелі Борисполем, Борисовим полем. Звідси і пішла сучасна назва Борисполя. До речі, на захід від с. Іванків у напрямку до Борисполя розташоване урочище Борисове поле, назва якого пов’язана з іменем князя Бориса (Зінченко Петро. Поміж плугом і мечем. — К. 2004. — С. 79).