Наталія Андрощук: «Кожен має відповісти: що ти зробив для перемоги?»
- 18 грудня 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 414
-
Сьогодні волонтерів називають кровоносною судиною, яка живить Українську армію. Саме завдяки турботі простих людей і приватних підприємців сьогоднішні воїни, які перебувають у зоні війни на Донбасі, одягнені і взуті, нагодовані і мають можливість погрітися біля буржуйки. Та з розповідей самих волонтерів стає зрозуміло, що постійно потрібні продукти харчування, маскувальний одяг, теплі речі… Днями мені випала нагода поспілкуватися з депутатом Бориспільської районної ради Наталією Федорівною Андрощук і підприємцем із Сошникова Олександром Болькіним, які нещодавно повернулися із чергової поїздки на Донбас.Маршрут тривав три доби. Волонтери їхали через спустошені, зруйновані населені пункти, побували в Щасті, Артемівську, Слов’янську, Пісках, Карлівці… Вони збирають допомогу від мешканців усього району і передають її цілеспрямовано, безпосередньо адресату, а не на блокпости чи у штаби. Цього разу возили допомогу, яку зібрали мешканці Дударкова, Мирного, Борисполя, Рогозова, Старого… Найбільше продуктів зібрали дударківці, зокрема Олексій Васильович Жорка передав бідон меду!
«У Дніпропетровську ми зустріли «свободівця», мешканця Рогозова Павла Павлюка, який добровольцем пішов у батальйон «Дніпро-1», а нині воює у Донецьку. Ми йому привезли одяг, теплу куртку...», — розповідає Наталія Андрощук.
У Карлівку для Миколи Джері з Борисполя, який служить у Національній гвардії, привезли передачу від дружини. У нього зовсім розлізся одяг, немає навіть рукавиць… А мороз на сході України вже сягає за –20 оС, дмуть пронизливі вітри. Бійці там мешкають у землянках, воду беруть з водойми. У них не вистачає звичайної їжі! І хоча волонтери цілеспрямовано везли продукти харчування до Щастя, вони все ж залишили їм 2 мішки рису, печиво, мед, тушонку, чай, близько двох десятків светрів.
У такі місця, як Карлівка, волонтери приїжджають нечасто, бо там досить небезпечно. Саме тому наступна поїздка знову буде до цих військових. Тож незабаром сюди приїде ще й буржуйка із підігрівом для води.«Познайомилися ми у Карлівці з молодим чоловіком-велетнем, зростом 2 метри 20 см! На ньому немає навіть теплого одягу, а взутий у гумові чоботи! За кілька днів ми знову маємо їхати у ті місця і вже знайшли для нього термочоботи 47 розміру,» — ділиться Наталія Федорівна.
На одному з блокпостів на чергуванні вони зустріли земляків — трьох бориспільців із ДПС ДАІ Володимира Качуру, Сергія Чорниша і Володимира Пригоду.
На зворотному шляху волонтери забрали додому киянина, свого колегу, «свободівця» Володимира Назаренка, який приїхав у коротку відпустку. «Ми стоятимемо насмерть, але Дебальцеве не здамо!» — сказав 23-річний боєць.
В одному з підрозділів біля Щастя віддали свою основну гуманітарну допомогу, яку привезли для солдат: продукти харчування, светри, термобілизну, костюми, шкарпетки, які вив’язала дружина Олександра Болькіна. Його онучка передала бійцям своє фото, а ті загадали бажання: повернутися з війни і повернути дівчинці її світлину.
У міську бібліотеку міста Слов’янська волонтери привезли двісті книг, серед них збірки бориспільського поета Петра Дениска. Бібліотекарі намагалися говорити українською мовою, розповідали, що настрої людей все ж змінюються. Наші волонтери пригостили їх медом. «Нам хотілося, щоб люди зрозуміли, що ми до них із щирим серцем, з відкритою душею!» — розповідають.
«Звичайно, поїздка була складною і небезпечною. Неподалік Щастя я вперше бачила обстріл з «Граду», — зізнається депутат райради.
Пані Наталя — мати трьох дітей, та вже й бабуся, й ось уже вчетверте збирається їхати в зону АТО, бо знає: там чекають її допомоги. «Я хочу побачити своїми очима, як жінка, що найперше необхідно. Можливо, комусь потрібна моральна підтримка. Важливо, щоб наші воїни розуміли, що вони там не покинуті, — каже вона. — І коли я поїхала один раз, то перестати допомагати я вже не в силі. Я їду туди, щоб ворог не прийшов сюди, бо тут мої діти!»
Рідні Наталії Андрощук розуміють, що вона інакше не може, адже чи не щодня після роботи жінка була на Майдані, часто залишалася і чергувати на ніч. «Маємо бути єдині, згуртовані, маємо діяти вже сьогодні, допомагати, хто чим може. Ми повинні бути сильними! Кожен має відповісти: що ти зробив для перемоги?» — наголосила пані Наталя.
«Коли людина переходить якусь межу, то вона розуміє, що інакше не можна,» — додає Олександр Болькін, який разом зі своїми рідними також пройшов Майдан, а тепер, як бізнесмен, як патріот, не може стояти осторонь.
Лариса ГРОМАДСЬКА