(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Селекція загрозою

  • 24 квітня 2014
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 207
  • Автор: admin
  • 0
Східна мудрість каже, що чоловіки, котрі не здатні відповідати за свої слова, не сміють називатися баями, беками і ханами — вони просто скромні дехкани.  Однак скромність в умовах сучасної демократії вважається недоліком і панський титул приміряє кожен, хто залишився без нагляду.
З деяких пір українське суспільство втратило імунітет до лідерів низької якості.
Невпинно повторюємо, що ми — діти козацького роду, але нас чомусь  не бентежить той факт, що члени запорізького лицарського кола дітей прагнули зовсім не мати, тим більше таких, як ми.
Якби хоч один запорожець з"явився сьогодні десь на вулиці — сучасна публіка наклала б у штани від страху. Який там «Беркут», яка «Альфа»! Навіть бувалі сучасники жахалися цього легіону екстремістів і висловлювали своє співчуття їхнім старшинам. Адже обіймати будь-яку посаду в межах степових вольностей було смертельно небезпечно.
Козак —  це не гопак, а відповідно до наукового визначення,  особисто вільний і озброєний чоловік. Підкорятися випадковим людям було не в його правилах. Тому в основі школи запорізького лідерства лежала пряма загроза. Перш ніж випинати груди і надувати щоки, запорожець задавався питанням: «А чи не тонка у мене кишка? «Виходячи з численних прикладів, він знав, що завоювати тут довіру товариства і не виправдати його — означає вірну загибель.
Кожен козак, що зважився виділятися своїми достоїнствами із загальної маси, ризикував бути обраним на посаду. При цьому його згоди ніхто не питав. Відмовитися від запропонованої честі можна було тільки символічно та й то не більше двох разів. Якщо кандидат починав опиратися по-справжньому, то, у кращому випадку, його могли зробити інвалідом, щоб надалі не видавав себе за крутого.
Приймаючи посаду на річний термін, запорізький лідер буквально ходив по лезу ножа. Сотні очей уважно стежили за кожним його рухом. Найменше порушення чинних законів, або колективних уявлень про справедливість, негайно бралося до уваги. За рідкісним винятком, до закінчення встановленого терміну посадова особа вважалася недоторканою. Але після чергових перевиборів грішне керівництво кінчали на місці.
За тими, хто вцілів, довічно залишалося почесне право носити звання «Колишній кошовий» або «Колишній суддя» і т. д. Це служило своєрідною компенсацією за, так би мовити, «шкідливі умови праці» і виявлену мужність.
У ті часи в Україні навіть найбільш визнаний і сильний авторитет не міг відчувати себе в безпеці. Богдан Хмельницький, наприклад, носив під шапкою броньовану мисюрку, тому що товариші по боротьбі періодично намагалися проломити йому голову у власних апартаментах. Україна була суспільством озброєних чоловіків, і лідер отримував зворотній зв"язок не газетними публікаціями, а свинцевими кулями. Це зобов"язувало. Продуктивно працюючи на благо колективу, козацька старшина не розлучалася з булавами і перначами, щоб бути готовою будь-якої миті прийняти критику народу.
Лідери тієї епохи були гідні своїх виборців. Сьогодні теж гідні, але якість виборців інша. Втративши права на володіння зброєю, наші чоловіки змінилися конституціонально. Якщо раніше, вступаючи в діалог, українець хапався за шаблю, то сьогодні він може хапатися тільки за серце. Швидкість пострілу ми замінили дальністю плювка. Лідери перестали боятися відплати. Беззахисність чоловічої маси розклала націю. Дріб’язковість загрози визначила нову якість еліти і, відповідно, нашого життя. Біда не в тому, що у нас начальство слабке, а в тому, що ми не розбираємося в нарізній зброї .
Американській еліті неважко виправдовувати довіру народу. Там, де зберігається 20 мільйонів снайперських гвинтівок, інакше й бути не може. Але справа тут не в політичних вбивствах, а у відчутті реального права особистості на захист свого життя, честі й гідності, оминаючи посередників. Того, що не можна захистити, люди воліють не мати.
Тому найменше зазіхання на особисту зброю в США сприймається як зазіхання на все, що є у людини. Готовність індивідума в будь-який момент перетворитися на озброєну опозицію визначає ступінь його соціальної повноцінності.
Чого можна чекати від нації, коли в чоловіках виховують комплекс провини за природне бажання помацати парабелум? Нічого, крім покірності тупого стада. У результаті юридичних хитрощів український чоловік став схожий на півня, якому відрубали дзьоб і вирвали шпори. Маючи право на протест (відповідно до Конституції), він не має права на зброю (за винятком мисливської). Тобто одружуватися можна, але секс заборонений.
Україна — територія старих демократичних традицій. Тут поняття свободи було невід"ємним від права володіння зброєю. Немає зброї — немає загрози і, відповідно, немає сміливих лідерів і прогресу. А найголовніше — у нас немає почуття власної значущості. Ми живемо за законами, що заперечують нашу генетичну пам"ять. Відсутність селекції загрозою принизила кожного з нас.
Чоловіки стали боятися того, чого раніше не боялися жінки і діти.
Ми всі розучилися відповідати за свої слова і робимо вигляд, що так і було.
Але так не було. І, можливо, не буде, якщо «товариш маузер» підтримає нашу розмову.

Густав Водичка
zbroya.info

 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.