Настав час рішучих дій
- 12 червня 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 278
-
Відлуння агресивної війни, розв’язаної проти України кремлівськими бандитами, докотилося й до Борисполя. Минулого вівторка родичі, друзі, колеги, представники міської влади і громади провели в останню земну дорогу загиблих у небі над Слов’янськом українських пілотів.
Ці молоді хлопці не просто стали випадковими жертвами неоголошеної війни. Вони, як десятки інших українців, загинули від рук путінських вбивць під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності й конституційного ладу України. А насправді — від кривавих рук самого Гебельса Гестаповича Путлера. Бо цілому світові відомо, що за його прямою вказівкою російські прикордонники щодня безперешкодно пропускають на територію нашої держави сотні добре оплачуваних януковичами-пшонками покидьків. Так само з Московії в Україну відкрито перевозиться найсучасніша російська зброя, щоб скоювати вбивства, чинити грабунки, здійснювати диверсії, щоб підбурювати до виступів проти законної української влади збіговисько місцевих кримінальників, представників промосковських партій (регіонали, комуністи), усіх прихильників так званих «лугансько-донецької народних республік».
Нині кожен небайдужий до долі Вітчизни українець запитує, чи довго ще триватиме антитерористична операція (АТО) українських Збройних сил України. Чи скоро схід України буде очищено від бандитів, грабіжників і мародерів, які тільки прикривають свої кримінальні злочини політичною фразеологією. На жаль, влада, яка управляла державою майже три місяці і складалася переважно з представників БЮТу, продемонструвала цілковиту неспроможність приборкати терористів і навести лад у східних областях.
Саме тому зазнала нищівної поразки на президентських виборах очільниця партії, члени якої зайняли майже всі ключові державні посади (голова Верховної Ради, Премєр-міністр, міністр внутрішніх справ). Народ справедливо вважає, що Ю.Тимошенко, хоч і перебуває нині у статусі безробітної, але в силу особливостей свого характеру не могла стояти осторонь політичних процесів і не впливати на підлеглих їй однопартійців під час ухвалення ними важливих рішень. Наприклад, на того ж в. о. Президента О. Турчинова, якого вже багато років називають її «правою рукою». Вона усвідомлювала, що її підтримка виборцями головним чином залежатиме від того, якими будуть результати урядування бютівської команди. Вони виявилися дуже невтішними для України.
П. Порошенко, незважаючи на те, що не мав своєї партії з її розгалуженими структурами, переміг на виборах передусім тому, що постав в очах мільйонів поміркованих українців в образі статечного чоловіка, працьовитого і дбайливого господаря, стриманої, скромної, відповідальної людини, політика, який ніколи не «піариться», не кидає слів на вітер, який хоч і мало говорить, але все-таки дещо для України робить. Крім того, громадська думка приписує йому такі важливі для глави держави якості, як мудрість, українськість, розважливість, щирість, рішучість, відповідальність, вміння успішно завершувати всі розпочаті справи.
Проте варто наголосити: високий політичний рейтинг кандидата на пост Президента України П. Порошенка ґрунтувався не стільки на його реальних справах (хоча вони були), не на харизмі (він її практично не має), не на засадах передвиборчої програми (її мало хто читав), не на ораторському таланті (він посередній), скільки на майбутніх очікуваннях. Український народ втомився від розрухи у всіх сферах державного життя, від слабкості, некомпетентності й користолюбства влади. Тому чекає від Петра Олексійовича як вольової, самодостатньої людини й досвідченого політика, що заручився також підтримкою лідерів усіх демократичних країн Заходу і Сходу, жорстких реальних кроків з наведення ладу в державі. Передусім: чимпошвидшого припинення війни, подолання корупції, проведення люстрації, притягнення до кримінальної відповідальності Януковича і його злодійського оточення, повернення державі вкрадених і вивезених бандитською владою коштів, встановлення справжнього, контрольованого кордону з Московією, економічного піднесення, підвищення життєвого рівня народу, створення новітніх Збройних Сил і правоохоронних органів, вступу України до ЄС.
Хочемо сподівання, що у відносинах із сусідньою країною-агресором наш Президент не відступить від жодного пункту інавґураційної промови, виявить гідність, принциповість і завжди відстоюватиме національні інтереси. Він не повинен ніколи забувати, що Московія — наш одвічний ворог, жорстокий, цинічний, підлий і підступний. Що її справжні наміри — цілковите знищення Української держави й остаточне підкорення нашого народу — політичне, економічне, духовне. Президент зобов’язаний знати: тільки в разі невідкладної реалізації першочергових заходів виявлені до нього народні довіра і підтримка збережуться. У протилежному випадку вони стрімко впадуть і більш ніколи не відновляться.
Світова історія неспростовно підтверджує визначальну роль політичного і державного лідера в житті нації. При сильних, енергійних лідерах держави міцніли, розвивалася економіка, зростав народний добробут, розквітали наука й культура. При слабких правителях — держави занепадали, іноді взагалі зникали з лиця землі, а численні народи зазнавали винищення чи асиміляції, їхні матеріальні багатства й культура ставали здобиччю агресивних сусідів.
Нині різною мірою від кожного з нас — влади й народу — залежить, яка історична доля чекає улюблену Батьківщину. Пам’ятаймо мудрі слова президента США Дж. Кеннеді, який в одному із звернень до нації сказав: «Не питай, що тобі дала Америка, краще скажи, що зробив для неї ти!»
Ці молоді хлопці не просто стали випадковими жертвами неоголошеної війни. Вони, як десятки інших українців, загинули від рук путінських вбивць під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності й конституційного ладу України. А насправді — від кривавих рук самого Гебельса Гестаповича Путлера. Бо цілому світові відомо, що за його прямою вказівкою російські прикордонники щодня безперешкодно пропускають на територію нашої держави сотні добре оплачуваних януковичами-пшонками покидьків. Так само з Московії в Україну відкрито перевозиться найсучасніша російська зброя, щоб скоювати вбивства, чинити грабунки, здійснювати диверсії, щоб підбурювати до виступів проти законної української влади збіговисько місцевих кримінальників, представників промосковських партій (регіонали, комуністи), усіх прихильників так званих «лугансько-донецької народних республік».
Нині кожен небайдужий до долі Вітчизни українець запитує, чи довго ще триватиме антитерористична операція (АТО) українських Збройних сил України. Чи скоро схід України буде очищено від бандитів, грабіжників і мародерів, які тільки прикривають свої кримінальні злочини політичною фразеологією. На жаль, влада, яка управляла державою майже три місяці і складалася переважно з представників БЮТу, продемонструвала цілковиту неспроможність приборкати терористів і навести лад у східних областях.
Саме тому зазнала нищівної поразки на президентських виборах очільниця партії, члени якої зайняли майже всі ключові державні посади (голова Верховної Ради, Премєр-міністр, міністр внутрішніх справ). Народ справедливо вважає, що Ю.Тимошенко, хоч і перебуває нині у статусі безробітної, але в силу особливостей свого характеру не могла стояти осторонь політичних процесів і не впливати на підлеглих їй однопартійців під час ухвалення ними важливих рішень. Наприклад, на того ж в. о. Президента О. Турчинова, якого вже багато років називають її «правою рукою». Вона усвідомлювала, що її підтримка виборцями головним чином залежатиме від того, якими будуть результати урядування бютівської команди. Вони виявилися дуже невтішними для України.
П. Порошенко, незважаючи на те, що не мав своєї партії з її розгалуженими структурами, переміг на виборах передусім тому, що постав в очах мільйонів поміркованих українців в образі статечного чоловіка, працьовитого і дбайливого господаря, стриманої, скромної, відповідальної людини, політика, який ніколи не «піариться», не кидає слів на вітер, який хоч і мало говорить, але все-таки дещо для України робить. Крім того, громадська думка приписує йому такі важливі для глави держави якості, як мудрість, українськість, розважливість, щирість, рішучість, відповідальність, вміння успішно завершувати всі розпочаті справи.
Проте варто наголосити: високий політичний рейтинг кандидата на пост Президента України П. Порошенка ґрунтувався не стільки на його реальних справах (хоча вони були), не на харизмі (він її практично не має), не на засадах передвиборчої програми (її мало хто читав), не на ораторському таланті (він посередній), скільки на майбутніх очікуваннях. Український народ втомився від розрухи у всіх сферах державного життя, від слабкості, некомпетентності й користолюбства влади. Тому чекає від Петра Олексійовича як вольової, самодостатньої людини й досвідченого політика, що заручився також підтримкою лідерів усіх демократичних країн Заходу і Сходу, жорстких реальних кроків з наведення ладу в державі. Передусім: чимпошвидшого припинення війни, подолання корупції, проведення люстрації, притягнення до кримінальної відповідальності Януковича і його злодійського оточення, повернення державі вкрадених і вивезених бандитською владою коштів, встановлення справжнього, контрольованого кордону з Московією, економічного піднесення, підвищення життєвого рівня народу, створення новітніх Збройних Сил і правоохоронних органів, вступу України до ЄС.
Хочемо сподівання, що у відносинах із сусідньою країною-агресором наш Президент не відступить від жодного пункту інавґураційної промови, виявить гідність, принциповість і завжди відстоюватиме національні інтереси. Він не повинен ніколи забувати, що Московія — наш одвічний ворог, жорстокий, цинічний, підлий і підступний. Що її справжні наміри — цілковите знищення Української держави й остаточне підкорення нашого народу — політичне, економічне, духовне. Президент зобов’язаний знати: тільки в разі невідкладної реалізації першочергових заходів виявлені до нього народні довіра і підтримка збережуться. У протилежному випадку вони стрімко впадуть і більш ніколи не відновляться.
Світова історія неспростовно підтверджує визначальну роль політичного і державного лідера в житті нації. При сильних, енергійних лідерах держави міцніли, розвивалася економіка, зростав народний добробут, розквітали наука й культура. При слабких правителях — держави занепадали, іноді взагалі зникали з лиця землі, а численні народи зазнавали винищення чи асиміляції, їхні матеріальні багатства й культура ставали здобиччю агресивних сусідів.
Нині різною мірою від кожного з нас — влади й народу — залежить, яка історична доля чекає улюблену Батьківщину. Пам’ятаймо мудрі слова президента США Дж. Кеннеді, який в одному із звернень до нації сказав: «Не питай, що тобі дала Америка, краще скажи, що зробив для неї ти!»
Анатолій Ковальчук,
голова Бориспільського об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка