До сотої роковини початку Першої світової війни
- 31 липня 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 338
-
1 серпня минає 100 років від початку великої війни, що ввійшла в історію під назвою Першої світової. У бойові дії було втягнуто десятки країн. У ній брали участь наймогутніші у військовому й економічному відношеннях держави — Великобританія, Німеччина, Франція, Росія, Італія, США. Десятки мільйонів людей різних національностей понад чотири роки воювали майже на 10 фронтах.
Безпосереднім приводом до початку війни став терористичний акт, скоєний проти австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда 28 червня 1914 року в Сараєві (Боснія і Герцеґовіна були приєднані до Австрії 1908 року) сербом Гаврилом Принципом, членом підпільної організації, що ставила за мету незалежність Боснії. Очевидно, цей сербський студент і гадки не мав, що здійснений ним револьверний постріл започаткує мільярди пострілів з усіх відомих видів зброї, що лунатимуть майже чотири роки. Що вбивство однієї коронованої особи призведе до ланцюгової реакції вбивств, поранень, каліцтв багатьох мільйонів простих людей.
Офіційний Відень звинуватив у цьому вбивстві Сербію. Проте сербський уряд не визнав своєї вини і відкинув австрійський ультиматум. Австро-Угорщина за дипломатичної підтримки Німеччини 28 липня 1914 р. оголосила війну Сербії. На захист останньої виступила Російська імперія. 1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії. Незабаром у війну вступили Франція та Велика Британія.
Звісно, справжніми причинами війни стало загострення давніх геополітичних, економічних і територіальних суперечностей між великими європейськими країнами і їхніми військово-політичними блоками — «Антантою» у складі Росії, Великобританії і Франції, з одного боку, і Троїстим союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) — з іншого.
Однією з основних причин війни було українське питання. Росія, окупувавши Наддніпрянщину, давно ласо поглядала на землі Галичини, Закарпаття й Буковини, що перебували у складі Австро-Угорщини. Царизм обґрунтовував своє право на ці українські території реалізацією доктрини «сабіранія вакруг Маскви всєх рускіх зємєль». Для цього через проплачену аґентуру проводив підривну діяльність на українських землях Австрійської імперії. Щоб схилити тамтешніх українців на свій бік, було організовано рух москвофілів, учасники якого вигаданою мовою — так званим «язичієм» видавали промосковську агітаційну літературу. Австро-Угорщина, у свою чергу, планувала відірвати від Московії Наддніпрянщину. Щоб створити на об’єднаних західних і східних землях підконтрольну Відню єдину Українську державу. Німеччина, якій не вистачало землі, щоб прогодувати своє 60-мільйонне населення, теж зазіхала на українські чорноземи. До планів Берліна входив воєнний розгром Росії. І збільшення своєї території за рахунок земель України, Білорусії і Прибалтики.
Щоправда, українці по обидва боки кордону, передчуваючи вибух великої війни, теж не сиділи, склавши руки. Люди, свідомі своєї відповідальності за нашу Вітчизну, не чекали, поки чужинські загарбники у власних інтересах волюнтаристськи вирішать її долю. Українців обох берегів Збруча і Дністра об’єднувала велична ідея визволення Батьківщини від іноземної окупації і створення на рідних теренах єдиної Соборної Самостійної України. Зокрема, для військової підготовки молоді в Галичині створювалися військово-спортивні товариства «Січ» і «Сокіл».
А тим часом царат продовжував утиски українства. У березні 1914 році уряд заборонив святкування дня народження Тараса Шевченка. Це викликало масові протести по всій Україні. Обурення висловили навіть деякі члени Державної Думи. Тут вперше розгорнулася гостра дискусія з українського питання, що справило велике враження не тільки на населення Росії, але й на світ. Незважаючи на репресії, українські студенти у березні 1914 року провели маніфестацію під жовто-блакитними прапорами. Отже, український національний рух стрімко набирав сили й поширення. 28 червня 1914 року спортивні й військові товариства провели багатотисячні мітинги під гаслами визволення від іноземного гніту Галичини та Наддніпрянської України та створення на цій основі єдиної самостійної України.
Трагедією нашого народу стало те, що українці, розділені між двома імперіями, змушені були воювати один проти одного: у російській армії нараховувалося близько 4 млн., а в австрійській — 300 тис. українців. З початком війни на території України було утворено Південно-західний фронт, чотири армії якого розтягнулися на 450 км.
Воєнні дії на території України почалися вже в перші дні серпня 1914 р. на території Галичини. Російські армії зайняли всю східну частину Західної Галичини, захопивши м. Львів. Цар, повіривши, що ці території відійшли до Московії назавжди, прислав туди свого губернатора. Окупаційна адміністрація розпочала жахливі репресії проти українства. Ліквідовувалися національні українські організації, зокрема було заборонено діяльність «Просвіти», закрито українські газети, заарештовано багатьох активістів. Москалі продемонстрували світові, яку «свободу» принесли галичанам на вістрях своїх списів і штиків.
Саме таку «цивілізацію» збиралися вони накинути й тим іншим народам, яких намагалися завоювати і приєднати до своєї Московщини. Передусім це стосується слов’янських країн Балканського півострова, а також територій по обидва боки проток з Чорного в Середземне моря, міста Стамбула-Константинополя. А також Єрусалима як духовного центра православ’я. На щастя, ці наміри Московських імперіалістів зазнали краху. Назавжди!
Як відомо, в результаті багатьох подій, викликаних війною, на землях Наддніпряншини постала Українська Народна Республіка, а в Галичині —Західноукраїнська Народна Республіка, згодом на короткий час об’єднані в єдину демократичну державу. Самі ж імперії, що поневолювали Україну, не опинилися в числі успішних переможців I Світової війни. Австро-Угорська взагалі розпалася на кілька незалежних країн. І ніхто не робив з того трагедії. Бо це об’єктивний процес. Російська ж, хоч і зазнала територіальних втрат, але надзусиллями більшовиків зуміла втримати у своїх пазурах Україну й багато інших земель, і понад 70 років зберігалася під фальшивою назвою федеративної держави. Проте її розпад неминучий!
Незалежна, соборна Україна постала тільки через 77 років після початку Першої світової війни, пройшовши впродовж тих років через важкі випробування, трагічні для долі десятків мільйонів людей.
Тому маємо непохитну впевненість: сьогодні труднощі, спричинені московською агресією, не зігнуть і не зламають нашого народу. Не похитнуть його віри в те, що Незалежність, до якої ми йшли дуже довго, яка далася нам дорогою ціною, буде відстояна й надійно захищена. А знавісніла Московщина — заклятий ворог України, всесвітній жандарм і терорист — завдяки нашим мужності, рішучості, стійкості й геройству, а також допомозі світового співтовариства буде подолана і навіки зганьблена.
Безпосереднім приводом до початку війни став терористичний акт, скоєний проти австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда 28 червня 1914 року в Сараєві (Боснія і Герцеґовіна були приєднані до Австрії 1908 року) сербом Гаврилом Принципом, членом підпільної організації, що ставила за мету незалежність Боснії. Очевидно, цей сербський студент і гадки не мав, що здійснений ним револьверний постріл започаткує мільярди пострілів з усіх відомих видів зброї, що лунатимуть майже чотири роки. Що вбивство однієї коронованої особи призведе до ланцюгової реакції вбивств, поранень, каліцтв багатьох мільйонів простих людей.
Офіційний Відень звинуватив у цьому вбивстві Сербію. Проте сербський уряд не визнав своєї вини і відкинув австрійський ультиматум. Австро-Угорщина за дипломатичної підтримки Німеччини 28 липня 1914 р. оголосила війну Сербії. На захист останньої виступила Російська імперія. 1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії. Незабаром у війну вступили Франція та Велика Британія.
Звісно, справжніми причинами війни стало загострення давніх геополітичних, економічних і територіальних суперечностей між великими європейськими країнами і їхніми військово-політичними блоками — «Антантою» у складі Росії, Великобританії і Франції, з одного боку, і Троїстим союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) — з іншого.
Однією з основних причин війни було українське питання. Росія, окупувавши Наддніпрянщину, давно ласо поглядала на землі Галичини, Закарпаття й Буковини, що перебували у складі Австро-Угорщини. Царизм обґрунтовував своє право на ці українські території реалізацією доктрини «сабіранія вакруг Маскви всєх рускіх зємєль». Для цього через проплачену аґентуру проводив підривну діяльність на українських землях Австрійської імперії. Щоб схилити тамтешніх українців на свій бік, було організовано рух москвофілів, учасники якого вигаданою мовою — так званим «язичієм» видавали промосковську агітаційну літературу. Австро-Угорщина, у свою чергу, планувала відірвати від Московії Наддніпрянщину. Щоб створити на об’єднаних західних і східних землях підконтрольну Відню єдину Українську державу. Німеччина, якій не вистачало землі, щоб прогодувати своє 60-мільйонне населення, теж зазіхала на українські чорноземи. До планів Берліна входив воєнний розгром Росії. І збільшення своєї території за рахунок земель України, Білорусії і Прибалтики.
Щоправда, українці по обидва боки кордону, передчуваючи вибух великої війни, теж не сиділи, склавши руки. Люди, свідомі своєї відповідальності за нашу Вітчизну, не чекали, поки чужинські загарбники у власних інтересах волюнтаристськи вирішать її долю. Українців обох берегів Збруча і Дністра об’єднувала велична ідея визволення Батьківщини від іноземної окупації і створення на рідних теренах єдиної Соборної Самостійної України. Зокрема, для військової підготовки молоді в Галичині створювалися військово-спортивні товариства «Січ» і «Сокіл».
А тим часом царат продовжував утиски українства. У березні 1914 році уряд заборонив святкування дня народження Тараса Шевченка. Це викликало масові протести по всій Україні. Обурення висловили навіть деякі члени Державної Думи. Тут вперше розгорнулася гостра дискусія з українського питання, що справило велике враження не тільки на населення Росії, але й на світ. Незважаючи на репресії, українські студенти у березні 1914 року провели маніфестацію під жовто-блакитними прапорами. Отже, український національний рух стрімко набирав сили й поширення. 28 червня 1914 року спортивні й військові товариства провели багатотисячні мітинги під гаслами визволення від іноземного гніту Галичини та Наддніпрянської України та створення на цій основі єдиної самостійної України.
Трагедією нашого народу стало те, що українці, розділені між двома імперіями, змушені були воювати один проти одного: у російській армії нараховувалося близько 4 млн., а в австрійській — 300 тис. українців. З початком війни на території України було утворено Південно-західний фронт, чотири армії якого розтягнулися на 450 км.
Воєнні дії на території України почалися вже в перші дні серпня 1914 р. на території Галичини. Російські армії зайняли всю східну частину Західної Галичини, захопивши м. Львів. Цар, повіривши, що ці території відійшли до Московії назавжди, прислав туди свого губернатора. Окупаційна адміністрація розпочала жахливі репресії проти українства. Ліквідовувалися національні українські організації, зокрема було заборонено діяльність «Просвіти», закрито українські газети, заарештовано багатьох активістів. Москалі продемонстрували світові, яку «свободу» принесли галичанам на вістрях своїх списів і штиків.
Саме таку «цивілізацію» збиралися вони накинути й тим іншим народам, яких намагалися завоювати і приєднати до своєї Московщини. Передусім це стосується слов’янських країн Балканського півострова, а також територій по обидва боки проток з Чорного в Середземне моря, міста Стамбула-Константинополя. А також Єрусалима як духовного центра православ’я. На щастя, ці наміри Московських імперіалістів зазнали краху. Назавжди!
Як відомо, в результаті багатьох подій, викликаних війною, на землях Наддніпряншини постала Українська Народна Республіка, а в Галичині —Західноукраїнська Народна Республіка, згодом на короткий час об’єднані в єдину демократичну державу. Самі ж імперії, що поневолювали Україну, не опинилися в числі успішних переможців I Світової війни. Австро-Угорська взагалі розпалася на кілька незалежних країн. І ніхто не робив з того трагедії. Бо це об’єктивний процес. Російська ж, хоч і зазнала територіальних втрат, але надзусиллями більшовиків зуміла втримати у своїх пазурах Україну й багато інших земель, і понад 70 років зберігалася під фальшивою назвою федеративної держави. Проте її розпад неминучий!
Незалежна, соборна Україна постала тільки через 77 років після початку Першої світової війни, пройшовши впродовж тих років через важкі випробування, трагічні для долі десятків мільйонів людей.
Тому маємо непохитну впевненість: сьогодні труднощі, спричинені московською агресією, не зігнуть і не зламають нашого народу. Не похитнуть його віри в те, що Незалежність, до якої ми йшли дуже довго, яка далася нам дорогою ціною, буде відстояна й надійно захищена. А знавісніла Московщина — заклятий ворог України, всесвітній жандарм і терорист — завдяки нашим мужності, рішучості, стійкості й геройству, а також допомозі світового співтовариства буде подолана і навіки зганьблена.
Анатолій КОВАЛЬЧУК,
голова Бориспільського об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка