(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

До 25-ї річниці Народного Руху України

  • 05 вересня 2014
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 301
  • Автор: admin
  • 0
У вересні відзначимо знаменну дату — 25-у річницю створення громадсько-політичної організації «Народний рух України за перебудову». Поява чверть століття тому масового патріотичного формування стала історичною подією не тільки всеукраїнського, а навіть планетарного масштабу.

Відзначення ювілейної дати відбувається на державному рівні. На це спрямовані постанова Верховної Ради України від 1 липня 2014 р. № 1548-VII «Про відзначення 25-ї річниці створення громадсько-політичної організації «Народний Рух України за перебудову» і доручення Прем’єр-міністра України від 15липня ц. р. №25387/1/1-14.
На виконання нормативних актів вищих органів державної влади на території Київщини обласна держадміністрація видала розпорядження від 29 липня 2014 року № 240 «Про відзначення 25-ї річниці створення громадсько-політичної організації «Народний Рух України за перебудову». Відповідно до нього утворено обласний організаційний комітет з підготовки і проведення ювілейних заходів, а також затверджено план цих заходів. Аналогічного змісту розпорядження видані головою Бориспільської райдержадміністрації і міським головою Борисполя.
Створення Руху відбувалося в переломний історичний період, за складних внутрішньополітичних обставин, у неповторній морально-духовній атмосфері. А також у конкретній міжнародній обстановці. У часи становлення НРУ ще існував тоталітарний СРСР, на повну потужність функціонували всі органи влади величезної імперії, в тому числі — могутній репресивний апарат (прокуратура, суди,міліція, комітет державної безпеки з його численною аґентурою). Усі структури влади й численні ланки державного апарату були наскрізь пронизані і міцно скріплені підрозділами компартії — єдиної, впродовж семи десятиріч правлячої політичної сили. Комуністична ідеологія проголошувалася єдино правильною, була державною, а тому — для всіх обов’язковою. Вона силоміць нав’язувалася суспільству через систему навчально-виховних закладів, через усі засоби масової інформації, літературу й кінематограф. Культурно-духовна сфера суспільства перебувала під тотальним ідеологічним контролем комуністів. Влада жорстоко карала тих, хто відкрито сповідував і поширював письмово чи усно інші, особливо антикомуністичні політичні погляди. На законодавчому рівні було заборонено функціонування об’єднань громадян (крім релігійних, що перебували під жорстким контролем), які ґрунтувалися на ідеологічних засадах, альтернативних до комуністичних.
Що безпосередньо передувало створенню Руху? Насамперед проголошення молодим керівником СРСР, генсеком М. Горбачовим політики перебудови і гласності. Він вдався до такого кроку через низку причин. На початку 1980-х різко зросло економічне й технічне відставання СРСР і «країн соцтабору» від демократичних держав Європи, Америки й Азії. В умовах викликаної холодною війною гонки озброєнь країни Варшавського договору продемонстрували неможливість симетрично відповідати на військові програми США і НАТО. Ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, війна в Афганістані, підтримання прокомуністичних режимів у чужих країнах потребували великих коштів. Стрімке зниження світових цін на нафту призвело до скорочення валютних надходжень, до знецінення рубля, інфляції, спричинило зростання цін і зниження рівня життя населення. Все більше людей брали під сумнів правильність комуністичної доктрини. Або зневірювалися в ній і ставали переконаними антикомуністами.
Політика перебудови передбачала також відмову від застарілих ідеологічних догм, зокрема від ленінського курсу на розпалювання «світової революції». Вона спрямовувалася на розрядку міжнародної напруженості, скорочення ядерних арсеналів і припинення холодної війни. Її реалізація призвела до поступової відкритості тривалий час загерметизованого суспільства, зменшення ідеологічного тиску комуністичної цензури на засоби масової інформації. Одночасно послабшав пресинг на інакодумців з боку репресивних органів. Із мордовських концентраційних таборів стали повертатися на Батьківщину політв’язні радянського режиму, засуджені за правозахисну й патріотичну діяльність. Серед них відомі інтелектуали, публіцисти В’ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь, Левко Лук’яненко, Олесь Шевченко й багато інших. Ці люди стали каталізатором процесів національно-демократичного відродження в Україні, де ініціативи М. Горбачова натикалися на відвертий спротив місцевої компартійної номенклатури. Їхній незламний дух мужності й патріотизму, воля до перемоги передалися мільйонам українців.
Розгорнувся процес створення напівлегальних, непідконтрольних компартії об’єднань з метою досягнення спільних, переважно гуманітарних цілей, привернення уваги суспільства до багатьох нерозв’язаних проблем — екологічних, культурно-духовних, історичної пам’яті, мовної. Одним із перших був заснований восени 1987 р. у Києві Український культурологічний клуб (УКК). 1988 р. відновила свою діяльність розгромлена в середині 1970-х Українська гельсінська спілка (УГС). При київському Будинку вчених став діяти українознавчий клуб «Спадщина», у роботі якого брали участь сотні людей — переважно науковців, аспірантів, студентів. По всій Україні створювалися численні екологічні об’єднання. У лютому 1989 р створюються Товариство української мови ім. Т. Шевченка і товариство «Меморіал» ім. В. Стуса. Активісти згаданих організацій для залучення на свій бік широкої громадськості, донесення своїх вимог до влади, проводили масові заходи —мітинги, демонстрації, пікетування державних установ. Лідери й активісти згаданих громадських об’єднань усвідомлювали потребу створити єдину масову всеукраїнську організацію, яка стала б вагомим чинником суспільно-політичних процесів в Україні. Тим паче, що у прибалтійських республіках такі організації було створено.
16 лютого 1989 р. газета «Літературна Україна», орган Спілки письменників України помістила проекти Програми і Статуту громадсько-політичної організації «Народний Рух України за перебудову». Слова «за перебудову» були не тільки політичним камуфляжем, щоб зайвий раз не дратувати бундючних «компартійних індиків» на кшталт Л. Кравчука. Ми вкладали в них свій, патріотичний зміст: Україна повинна стати на європейський шлях розвитку, для чого потрібно докорінно на засадах національних і загальнолюдських цінностей перебудувати соціально-економічні й духовно-ідеологічні відносини в суспільстві. Публікація цих документів викликала великий суспільний резонанс. У містах і селах України за участю людей з активною громадською позицією створювалися групи прихильників Руху.
Особливо інтенсивно тривав цей процес у західних і в Київській областях України. Зокрема, на Київщині найперше рухівські осередки з’явилися в містах Бориспіль, Бровари, Біла Церква, Васильків, Фастів, Обухів, Переяслав-Хмельницький. Кожен із них нараховував по кілька десятків патріотів
Створений на установчому з’їзді 8-10 вересня 1989 року Народний Рух України за перебудову став першою масовою всеукраїнською організацію, яка об’єднала найактивніших, найпатріотичніших, найморальніших представників нашого народу на засадах економічного, соціального й духовного відродження Батьківщини. Проголошення національної державності було нашою найголовнішою метою. Рухівці стояли на тому, що українці, як і всі великі й малі європейські народи, мають невід’ємне, гарантоване міжнародно-правовими документами право на державно-національне самовизначення. Рух пробуджував патріотичний дух мільйонів українців, вселяв віру в можливість спільними зусиллями мирно досягти споконвічної мети нашого народу — створення вільної, соборної, демократичної, могутньої, заможної України.
Перші рухівці виступили гідними продовжувачами святої справи великих попередників, найкращих представників десятків поколінь борців за незалежну державу на землях від Дону до Сяну, від Прип’яті до Чорного моря. Серед них — витязі Київської Русі, українські козаки, гайдамаки, вояки Української Народної Республіки і повстанці УПА, інтеліґенти-«шістдесятники».
У боротьбі за волю Батьківщини, за національне й соціальне визволення українського народу рухівців надихали видатні генії і мислителі пізніших часів, люди, які навіки стали совістю нації. Серед них — Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко. Упродовж майже двох років первинні структури Руху мобілізовували народ на мирну, ненасильницьку боротьбу за свою національну державу.
Першими людьми Бориспільського краю, хто відкрито заявив про підтримку ідей НРУ і різною мірою сприяв їх поширенню, брав участь у створенні первинних осередків організації стали вчителі Михайло Ратушний, Валентина Стрілько, Микола Поркуян, Іван Майко, Анатолій Фасоля, Володимир Тименко, В. Петриченко, лікарі Роман Никифорук, Олег і Віра Гуленки, Олександр Бойчук, пенсіонери Петро Ніженський, Григорій Білокриницький, Андрій та Анастасія Свириди, Іван Оверківський, Іван Житнюк, журналісти Валентин Лисиця, Володимир Білкей, Наталія Гончар, робітники Микола Петлицький, Віктор Бабич, Михайло Хмеленок, Борис Пилипчук, Микола Кравець, Олег та Ігор Станкевичі, Григорій Лисиця, Олександр Коваль, Микола Цибуля, Володимир Смішний, Олександр Драник, Олександр Пишнограєв, Володимир Величко, інженери Анатолій Галатенко, Іван Українець, Едуард Судаков та автор цього тексту.
Згодом до нас приєдналося багато інших патріотів. Названі активісти були жителями не тільки Борисполя, а й сіл Іванків, Гнідин, Гора, Ревне, Чубинське, Артемівка, Мирне. На жаль, не всі з перерахованих людей дожили до наших днів. Ті, з-поміж них, хто відійшов, назавжди залишаться в нашій памяті.
На виборах, що відбулися в березні 1990 року, багато представників Руху стали народними депутатами рад усіх рівнів. У Верховній Раді України з депутатів-демократів була створена Народна рада чисельністю близько 120 осіб, опозиційна до комуністичної більшості.
За наполяганням Народної ради, під тиском НРУ в липні 1990 р. Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України, а через рік заявила про відмову України брати участь у підписанні договору про створення «оновленого союзу радянських республік». Москва зрозуміла: без участі України жодного союзу склепати не вдасться. Ця обставина спровокувала виступ 19 серпня 1991 року недолугих авантюристів-реваншистів, відомий як заколот ГКЧП. Він тільки прискорив процес розвалу московської імперії зла. Через 5 днів, 24 серпня 1991 року Верховна Рада конституційною більшістю ухвалила Акт проголошення незалежності України. Значна кількість депутатів проголосувала за історичної ваги документ з патріотичних міркувань. Але було й чимало таких, особливо представників комуністичної «групи 239», які зробили це під тиском рішуче налаштованих на перемогу майже 200 тис. людей, що прибули до будинку ВР на заклик Руху. Згодом рухівські активісти взяли активну участь у проведенні 1 грудня Всеукраїнського референдуму, на якому понад 82 % українців підтримали Акт проголошення незалежності України. У цьому полягала історична роль Народного Руху України. Його заслуга у здобутті незалежності Батьківщини безсумнівна і безперечна.
Віримо, що великий український народ, 25 років тому мобілізований Рухом на боротьбу за волю, переможно завершить святу справу визволення Батьківщини від усіх ворогів — зовнішніх і внутрішніх. Ми, ветерани національно-визвольних змагань, разом із молодим поколінням борців спільними зусиллями побудуємо вільну, суверенну, могутню, заможну, демократичну, миролюбну Українську державу.

Анатолій КОВАЛЬЧУК,
м. Бориспіль

 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.