Податок на чесних людей

Назбираний ледве не по всьому світу ліберально-космополітичний уряд «видатного єврореформатора»  Яценюка у своєму прагненні залізти до кишень простих українців, здається, перевершив навіть своїх горезвісних «папєрєдніків», котрим український народ цілком заслужено дав копняка під зад ще рік тому. Схоже, що замість зростання економіки, зменшення безробіття  та створення можливостей чесно заробити на гідне життя, новітні урядовці здатні запропонувати лише успішне «реформування» цін, тарифів та податків у бік їх збільшення. 

 

Часто це прикривається сумнівними розмовами про наявність таких податків у всьому так званому цивілізованому світі, як те сталося  із запровадженим нещодавно податком на нерухомість. Мовляв, як тільки ми його почнемо платити, так відразу й до європейських цінностей долучимось… Податки справді платити треба, хоч ніхто того й не любить навіть у цивілізованому світі. Але чи можна вважати запровадження нових поборів початком реформ? Чому б урядовій збірній не розпочати, наприклад, з європейської якості медицини, нормальних пенсій або цивілізованих доріг? Чи, нарешті, з повноцінного забезпечення армії всім необхідним в умовах війни?

Нам мало не щодня розповідають про мільйони та мільярди взятих кредитів та збільшення витрат, а економічних зрушень не видно, і українських бійців чомусь досі годує та одягає український народ. Той самий народ, котрий стояв на Майдані за право на гідне життя та вільне майбутнє своєї країни, а не за збереження олігархату та нові утиски і податковий прес від начебто вже нової влади. 

Щоб, боронь боже, серйозно не зачепити інтереси найбагатших та не образити найбідніших, з яких і так взяти нічого, урядові «реформатори» почали шукати спосіб полатати бюджетні дірки за рахунок людей, котрі в цих умовах досі працюють і своєю працею щось заробляють. Саме для цього і призначений податок на нерухомість, який передбачає оподаткування квартир площею понад 60 кв. м та будинків понад 120 кв. м. При цьому не враховується ні рік забудови, ні кількість мешканців будинку, ні стан приміщення, окрім зовсім аварійного. Ставка податку з площ, що перевищували вказані норми, пропонувалася в розмірі від нуля до двадцяти чотирьох гривень за квадратний метр.

Збирати такі платежі — все одно, що стригти кота: шерсті мало, а шуму забагато. Може, саме тому встановлення розміру та збір цього податку милостиво віддали органам місцевого самоврядування... Вочевидь, для того, щоб відвернути увагу від справжніх авторів цього нововведення і під виглядом створення децентралізації перекинути відповідальність та невдоволення людей на депутатів місцевих рад.

 Податкова та чиновники місцевої влади радісно приготувалася порахувати в якості бази оподаткування не лише загальну площу будинку, а й сараї, гаражі та, пробачте, дворові туалети як «пам’ятки дерев’яної архітектури». А всі, хто купив більш-менш пристойну квартиру та добрі двадцять років виплачував грабіжницькі відсотки банкірам-олігархам, хто протягом більшої частини свого життя тягнувся з усіх сил, будуючи дім для своєї родини, мали платити за власне житло. При цьому платити мали б якраз чесні люди, котрі не лише збудували дім, але й пройшли всі можливі та неможливі інстанції заради введення його в експлуатацію і оформлення права власності, бо їхні будинки внесено до існуючої бази даних держрєєстру.

Натомість більшість шахраїв та пройдисвітів, котрі звели свої кількаповерхові «хатинки» за рахунок розкрадань та хабарів не платили б нічого. Знаєте чому? А тому, що ці маєтки просто вважаються недобудованими й офіційно не введені в експлуатацію. Уявіть собі, світло в будинку світиться, газ горить, вода тече, люди живуть в своє задоволення, але над високими воротами досі не встановлено ліхтар, який має там бути згідно з проектом, а отже, все це майно вважається просто купою будматеріалів незавершеного будівництва, з якого ніякі податки братися не можуть. І так може тривати дуже довго. При цьому ніщо не заважає таку недобудову продати, подарувати або передати у спадщину. Думаю, що це не єдиний спосіб уникнути оподаткування, котрим можуть скористатися нечисті на руку особи.

Можливо, люди краще сприймали б цей податок, якби кошти від нього надходили на окремий рахунок з цільовим призначенням, наприклад, на асфальтування вулиць. Тоді було б зрозуміло і видно, куди пішли кошти. Але, схоже, «реформатори» тим не надто переймалися, і гроші мали спрямовуватися в загальний казан, котрий у суспільній думці асоціюється з діжкою без дна.

Добре, що депутатам Бориспільської міської ради вистачило здорового глузду встановити ставку цього податку для фізичних осіб на нульовому  рівні, тобто в цьому році бориспільці нічого за свої будинки і квартири платити не будуть.

А як буде у майбутньому, покаже час. Податки можна або впорядкувати і зробити прозорими та зрозумілими, або перетворити на повне безглуздя, намагаючись оподаткувати дерева у садку та курей у курнику, як це було за комуністичних часів. В урядовців збірної Яценюка є шанс зробити або те, або інше. Варто лише пам’ятати, чим закінчили вже згадані «папєрєднікі»…

Ігор Петренко,

депутат Бориспільської міськради від ВО «Свобода»