Будителі національної свідомості
- 26 березня 2015
- Відгуків: 0
- Переглядів: 347
19 березня у Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України відбувся творчий вечір традиційного кобзарства, присвячений кобзарям і бандуристам — ювілярам 2015 року.
Працівники культурного закладу організували мистецький захід спільно з Національною спілкою кобзарів України і Київським кобзарським цехом. Серед присутніх у залі був і голова НСКУ, народний артист України Володимир Йосипок разом зі своїми студентами.
Ведучі називали славні імена кобзарів-воїнів, які брали участь у Коліївщині — селянському повстанні 1768 року, виступали проти польського і московського поневолення, оспівували славну історію рідного народу. Життя багатьох кобзарів стало взірцем віри і порядності, а саме кобзарство стало справжнім феноменом, потужним космічним явищем. На зустрічі вшанували народних співців, могутня пісня яких закликала українців до непокори і волі. Їхні мандри містами і селами України несли людям слово правди.
Одним із найдавніших писемних свідчень про кобзарство є згадка у польських джерелах 1500 року про бандуриста, кобзаря Чурила.
Пригадали і Павла Братицю, якому виповнилося б 190 років у нинішньому році. У дитинстві він осліп, тому кобзарство стало для нього і покликом душі, і єдиним засобом заробляння на життя. Кобзар знав велику кількість народних дум і пісень. Гідна поваги постать Братиці зацікавила композитора Миколу Лисенка, який опублікував про нього дослідження у журналі «Киевская старина».
Гнату Гончаренку з Харківщини 2015-го виповнюється 170 років. Кобзарському мистецтву почав вчитися лише на двадцятому році життя. Світлий образ сліпого кобзаря-мандрівника, приємний голос, майстерність гри, артистичність пригадують відомі дослідники, зокрема Гнат Хоткевич та Філарет Колеса. Із загальної маси кобзарів вирізняла Гончаренка і Леся Українка, який натхненно виконував думи, псальми і сатиричні пісні.
Федір Кушнерик народився на Полтавщині 140 років тому. Сліпому хлопцю глибоко в душу запала материнська пісня, а співи кобзарів на ярмарку стали сенсом його життя. Він самотужки змайстрував собі скрипку, згодом батько купив йому справжній інструмент. Музичну науку здобував у церковному хорі та в кобзаря Михайла Кравченка. Федір Кушнерик у своєму репертуарі мав думи, історичні пісні, співав твори Григорія Сковороди. За словами Бориса Грінченка, він володів бездоганною речитативною декламацією. У музеї театрального, музичного та кіномистецтва України зберігається інструмент, на якому грав кобзар.
Кобзарю Григорію Кожушку із Сумщини цьогоріч виповнюється 135 років. За свідченням Олени Пчілки і Дмитра Яворницького, він мав голос великої сили, проникливо і сердечно виконував твори, прекрасно володів інструментом. Кожушко у репертуарі мав історичні пісні про Байду, Морозенка, Нечая, виконував пісні на слова Тараса Шевченка і ліричні твори; складав пісні сам. Організовувати концерти йому допомагав сам Дмитро Яворницький. Запрошували співця і до Петербургу. Мандрівний кобзар неодноразово потрапляв до в’язниць, але не втратив свого пориву до волі і правди.
125 років тому на Харківщині народився Василь Ємець. Змалку був залюблений у народну пісню. Він вчився у Харківському, потім у Московському університеті на фізико-математичному факультеті, вчителював на Чернігівщині. Ємець надзвичайно віртуозно грав на бандурі. У його репертуарі були твори Бетховена та Чайковського. Він грав на бандурі в імператорському театрі, а створена ним у Києві капела бандуристів стала національною і заслуженою. З бандурою не розлучався і в роки Другої світової. Бандурист підкорював публіку в Америці і Франції… Василь Ємець тріумфально познайомив світ з українською бандурою, довів, що бандура — один із найдосконаліших музичних інструментів світу, на якому прекрасно звучить не лише народна, а й класична музика. Помер у Лос-Анджелесі.
У 90-х роках ХХ століття під позивні «Реве та стогне Дніпр широкий», яку виконував Андрій Бобир, просиналася Україна. Народний артист України, бандурист і диригент народився у Яготинському районі на Київщині. 1941 року закінчив музично-драматичний технікум, 1947 — Київську консерваторію. Керував ансамблем бандуристів Українського радіо, а згодом — оркестром народних інструментів Держтелерадіо. У роки війни він був військовим льотчиком і з бандурою не розлучався навіть у літаку: бандура Андрія Бобира звучала високо в небі і на Кавказі. У його виконанні прекрасно звучали українські народні пісні різних жанрів. Він мав приємний потужний голос, користувався великою популярністю не лише в Україні. Наприкінці свого життя (поч. 90-х років ХХ ст.) Бобир працював у музеї, міг заграти на гуслах, на бандурі, на кобзі, на колісній лірі і заспівати для відвідувачів. Він розповідав козацькі бувальщини, маловідомі історії про українських гетьманів. Присутні на вечорі мали чудову нагоду почути у запису прекрасний голос самого Андрія Бобира.
У творчому вечорі взяли участь сучасні кобзарі: соліст Національної капели бандуристів України Сергій Захарець, цехмайстер Київського кобзарського цеху Микола Товкайло, заслужений артист України Тарас Силенко, Сергій Вовченко, Святослав Силенко, Сергій Чурай та Василь Жованик. У їхньому виконанні прозвучали традиційні кобзарські, історичні народні та авторські пісні, думи і псальми.
Згадали на святі і Великого Кобзаря — Тараса Шевченка, який у своїх творах найяскравіше і найправдивіше змалював образ кобзаря, створив невмирущий пам’ятник українському кобзарству:
…Вітер віє-повіває,
По полю гуляє.
На могилі кобзар сидить
Та на кобзі грає.
Кругом його степ, як море
Широке, синіє;
За могилою могила,
А там — тілько мріє.
Сивий ус, стару чуприну
Вітер розвіває;
То приляже та послуха,
Як кобзар співає,
Як серце сміється, сліпі очі плачуть...
Послуха, повіє...
Старий заховавсь
В степу на могилі, щоб ніхто не бачив,
Щоб вітер по полю слова розмахав,
Щоб люде не чули, бо то боже слово,
То серце по волі з Богом розмовля…
Щирим словом згадали й автора музики Гімну України Михайла Вербицького, якому у березні виповнилося 200 років від дня народження. Тож завершився мистецький захід спільним виконанням національного гімну «Ще не вмерла Україна».
На фото: Микола Товкайло
На фото: Микола Товкайло
Лариса ГРОМАДСЬКА.
Фото автора