Звідки взявся Путін. До 15-річчя обрання президента на прізвисько «Моль»

У березні 2000 року Путіна, одним з прізвиськ якого під час служби в КДБ було «Моль», обрали на перший президентський термін. Журналіст БіБіСі Кріс Боулбі проаналізував страхи і мотиви агресії президента Росії.

Той, хто хоче зрозуміти нинішню поведінку Володимира Путіна, повинен знати історію, що трапилася з ним у Східній Німеччині однієї драматичної ночі чверть століття тому.

Дрезден. 5 грудня 1989 року. З моменту падіння Берлінської стіни минуло кілька тижнів. Комунізм вмирає. Влада народу здається беззаперечною. Натовпи штурмують дрезденську штаб-квартиру Штазі — східнонімецької таємної поліції — яка раптово виявилася безпорадною. Невелика група демонстрантів перебігає через дорогу до великої будівлі місцевої штаб-квартири радянської секретної служби — КДБ.

«Охоронець на воротях відразу ж втік у будинок, — згадує один з демонстрантів Зігфрід Даннс. — Незабаром після цього з будівлі вийшов низькорослий схвильований офіцер. Він сказав членам нашої групи: «Не намагайтеся прорватись через цю територію. Мої товариші озброєні і уповноважені застосовувати зброю у разі надзвичайної ситуації». Ці слова переконали демонстрантів піти. Офіцер КДБ знав, що ситуація залишається небезпечною. Пізніше він подзвонив в штаб-квартиру 1-ї гвардійської танкової армії, що стояла в Дрездені, і попросив про захист. Шокуюча відповідь військових змінила його життя: «Ми нічого не можемо зробити без наказу Москви, — відповів голос на іншому кінці дроту. — А Москва мовчить».

Фраза «Москва мовчить» з тих пір маячила в його голові. Тепер він сам «Москва» — президент Росії Володимир Путін.

«Думаю, що це ключ до розуміння Путіна, — говорить його німецький біограф Борис Ретчестер. — Ми хотіли б бачити іншого Путіна і іншу Росію без того епізоду в Східній Німеччині».

Цей досвід породив у його мозку певні ідеї та моделі побудови суспільства. Сформував його амбіції щодо могутності й багатства. Насамперед після дрезденського епізоду він став хвилюватися щодо крихкості політичної еліти і того, як легко вона може бути повалена народом.

Путін прибув до Дрездена в середині 1980-х років, це було його перше закордонне відрядження в якості агента КДБ. НДР — комуністична держава, створена в радянській окупаційній зоні після падіння нацистської Німеччини, була важливим форпостом Москви в Західній Європі.

Піти в КДБ Путіна надихнули популярні розповіді про секретні служби, в яких зусиллями однієї людини досягалося те, чого цілі армії не могли добитися. Один розвідник міг вирішити долі тисяч людей. Однак більша частина його роботи в Дрездені була рутинною. В архівах Штазі зберігся лист, в якому Путін просить начальство допомогти йому встановити телефонну лінію для інформатора. Ще збереглася інформація про нескінченні радянсько-східнонімецькі громадські заходи, в яких Путіну доводилося брати участь, щоб зміцнити зв"язки між двома країнами. Робота була не дуже цікавою, але Путін і його молода сім"я могли, принаймні, насолоджуватися життям у Східній Німеччині. Колишня дружина Путіна, Людмила, пізніше згадувала, що життя в НДР дуже відрізнялося від життя в СРСР. «Вулиці були чистими. Вікна мили раз на тиждень», — розповіла вона в інтерв"ю, опублікованому в 2000 році.

Якщо вам цікаво, що Путін стане робити в майбутньому, варто згадати, що він пережив у минулому. Путіни жили в спеціальному блоці квартир для КДБ і Штазі. Людмила заздрила тому, що «чиновники служби безпеки з НДР отримували вищі зарплати, ніж наші хлопці, судячи з того, як жили наші німецькі сусіди. Звичайно, ми намагалися економити і заощадили достатньо, щоб купити автомобіль».

Рівень життя в Східній Німеччині був вищий, ніж у Радянському Союзі. Колишній колега з КДБ Володимир Усольцев розповідає, як Путін годинами гортав західні каталоги товарів, які розсилалися поштою, щоб йти в ногу з модними тенденціями. Він любив пиво, тримав тижневий запас місцевого пива «Радебергер», виглядав набагато менш підтягнутим, ніж зараз на картинках, поширюваних російськими піарниками. Східна Німеччина відрізнялася від СРСР ще дечим — там було кілька самостійних політичних партій, хоч вона і перебувала під владою комуністів.

«Для Путіна це був маленький рай, — каже Борис Ретчестер. — Східна Німеччина стала для нього зразком політичної моделі. Він відтворив деякі риси тієї Східної Німеччини в сучасній Росії».

Восени 1989 року цей рай став пеклом для КДБ. На вулицях Дрездена Путін спостерігав за людьми, котрі захоплювали владу. Сотні східних німців попросили політичного притулку в посольстві ФРН у Празі. Було дозволено їздити на Захід у закритих поїздах. Коли поїзди йшли через Дрезден, натовпи людей прагнули прорватися через оточення, щоб спробувати сісти у вагон і втекти. Вольфганг Бергховер, комуніст, тодішній мер Дрездена, каже, що це був час хаосу. Сили безпеки почали арештовувати всіх підряд. Багато хто вважав насильство неминучим.

«Радянська танкова армія дислокувалася в нашому місті, — розповідає він. — Генерал сказав мені чітко: «Якщо ми отримаємо наказ з Москви, виведемо танки».

Після падіння Берлінської стіни 9 листопада натовп посмілішав — маніфестанти наближалися до цитаделі Штазі і КДБ у Дрездені. Володимир Путін без сумніву припускав, що старші радянські офіцери, з якими він підтримував зв"язок, повинні втрутитися, повинні приїхати на танках. Але горбачовська Москва мовчала, радянська армія не була задіяна. «Ніхто пальцем не поворухнув, щоб захистити нас». Він і його колеги з КДБ у відчаї палили докази власної розвідувальної роботи. «Я особисто спалив величезну кількість матеріалів, — зізнається Путін. — Ми палили стільки паперів, що печі не витримували».

Два тижні потому Путін отримав ще одну серйозну психологічну травму. Канцлер Західної Німеччини Гельмут Коль прибув до міста. Він виступив з промовою про неминучість возз"єднання Німеччини. Східна Німеччина була приречена.

Коль похвалив Горбачова — людину в Кремлі, яка відмовилася відправити танки. Німець використовував патріотичну риторику. Його слова викликали загальне захоплення. Важко сказати, чи був Путін у цьому натовпі, але, як агент КДБ, у Дрездені він, звичайно, знав, що відбувається.

Розпад Східної Німеччини і кілька наступних місяців стали драматичним періодом у житті Путіна і його сім"ї. «У нас було жахливе відчуття, що країна, яка вже майже стала нашим домом, припиняє існувати, — говорила в інтерв"ю Людмила Путіна. — Мій сусід і друг проплакав тиждень, це був крах усього — їхнього життя, кар"єри».

Один з важливих контактів Путіна у Штазі, генерал-майор Хорст Бем покінчив життя самогубством на початку 1990 року через приниження, якому його піддав натовп під час демонстрації. Це стало попередженням про те, що може статися, коли народ захоплює владу. Путін задумався про повернення додому.

«Німецькі друзі віддають їм 20-річну пральну машину, і вони забирають її в Ленінград, — пише біограф Путіна Маша Гессен. — Складається враження, що він служив своїй країні, але не міг продемонструвати ніяких результатів цієї служби».

Країна, в яку він повернувся, була перебудована під керівництвом Горбачова і перебувала на межі краху. На думку Гессен, Путін не міг і не хотів прийняти зміни, що відбулися в Росії. Його рідний Ленінград став Санкт-Петербургом. Що Путін міг з цим вдіяти? Незабаром він зрозумів, що придбав дещо цінніше, ніж стара пральна машина. Він був одним з тих людей, які, можливо, втратили колишній статус, але цілком могли процвітати в новій Росії.

В архівах Штазі збереглася фотографія, зроблена в Дрездені. На ній Путін з групою старших радянських і східнонімецьких військових. З одного боку, це були другорядні фігури, з іншого — вони були вхожі в елітарні кола. Професор Карен Давіші з Університету Майамі, автор книги про Путіна «Хто володіє Росією?», каже, що деякі з дрезденських знайомих майбутнього президента Росії згодом стали частиною «внутрішнього ядра».

Наприклад, Сергій Чемезов, який протягом багатьох років очолював «Рособоронекспорт». Микола Токарєв керував державною трубопровідною компанією «Транснєфть». Маттіас Варніг, колишній офіцер Штазі, як вважають, провів деякий час у Дрездені, коли Путін був там. Тепер він управляє «Північним потоком».

«Думаю, натовпи, які зібралися в Києві у 2004 році, в Москві у 2011-му і в Києві у 2013, 2014 роках, змусили Путіна згадати Дрезден. І всі ці старі страхи сплили в його голові, — говорить Борис Райтшустер. Він також згадав, що змінити ситуацію можна не тільки силою чи слабкістю, але й емоціями. У 1989 році він бачив у Дрездені, як патріотичні почуття в поєднанні з тугою за демократією виявилися набагато могутнішими, ніж комуністична ідеологія. Якщо вам цікаво, що Володимир Путін стане робити в майбутньому, варто згадати, що він пережив у минулому. В одному я впевнений: поки Володимир Путін перебуває при владі в Кремлі, Москва не буде мовчати».

Про автора. Кріс Боулбі — один з провідних документалістів БіБіСі.

focus.ua