Некрополь біля Гнідина і Вишеньок

Місцевість біля сіл Вишеньки і Гнідин — це своєрідний некрополь культур різних епох. У другій половині ХІХ ст. на околицях Вишеньок місцевий священик, любитель старовини Федір Петрович Яновський знайшов кремнієві знаряддя, бронзові і металеві наконечники стріл, глиняні прясла, буси, скляні браслети.

 

Наприкінці ХІХ ст. лівий берег Дніпра на 50 кілометрів від Києва обстежував відомий археолог Микола Біляшівський. Він виявив кургани зі слідами проживання первісної людини біля сіл Вигурівщина, Микильська слобідка, Гнідин, Вишеньки, Жереб’ятин і Кийлів, зокрема, на терасі біля сіл Гнідин і Вишеньки. Пошуками предметів старовини займалися також місцеві селяни, які відгукнулися на заклик священика Ф. Яновського приносити йому свої знахідки. Таким чином він зібрав цілу колекцію археологічних предметів кам’яної, бронзової епох і великокнязівської доби. М. Біляшівський був у захваті від вишенсько-гнідинського некрополя, де були знайдені крем’яні сокири, ножі, гострі скребла, наконечники стріл, молоток, долота, дротики. Великокнязівську добу представляли знайдені тут монети, різні прикраси: кільця, сережки, браслети, буси, підвіски. «Вишеньки, — писав археолог, — можна вважати одним із найдревніших поселень, яке пройшло через дві фази культурного розвитку». 

Село Вишеньки розкинулося у мальовничій місцевості біля підніжжя невисокої гори. У старовину було оточене озерами й лісами. Ще у ХІХ ст. у лісі біля села водилися ведмеді, дикі кабани і кози. З часом лісові масиви були знищені і багато навколишніх озер обміліли і висохли. «Вишеньки — поселення дуже древнє, — повідомляв у приходському літописі місцевої церкви священик Федір Яновський. — Сліди першого доісторичного поселення знаходяться на північному сході від нинішнього села, на горі… З гори в село Вишеньки ведуть узвози Провалля, Піщаний дзвін, Низький узвіз, Царів узвіз, Княжий, Шведів брід, Князівські стани. У цих урочищах, переважно в Багріновому, Селищі, Княжому, знаходять багато уламків посуду, зробленого на гончарному крузі із червоної перепаленої глини, іноді з прямолінійними орнаментами».

Ф. Яновський описує розміри могил та археологічні знахідки, які траплялися у цій місцевості, подає назви урочищ, які вказують на багату місцеву історію, на жаль, ще не досліджену і не вивчену. В урочищі Селище йому вдалося знайти мідні, олов’яні хрестики, монети польські і турецькі ХVII ст., а також монети удільних князів. Добре вивчивши місцевість, священик-краєзнавець доходить висновку: доісторичне поселення було на горі, потім зі зменшенням русла Дніпра, з’явилося нове поселення в урочищі Селище, а пізніше жителі зайняли зручнішу місцевість, розташовану вище від урочища Селище. І можливо, на його думку, від вищої місцевості новому поселенню дали назву Вишенки, яка нині звучить як Вишеньки. 

У великокнязівську епоху тут відбувалися важливі історичні події. У першій літописній згадці під 1101 роком читаємо: «У тім же році зібралися брати Святополк і Володимир, Давид і Олег (Святославовичі), Ярослав, брат їх обох, на річці Золотчі. І прислали половці послів од усіх князів своїх до всіх братів, говорячи і просячи миру. І сказали їм князі руські: «Якщо ви хочете миру, то зберемося коло Сакова». І послали вони послів по половців, і зустрілися коло города Сакова, і вчинили мир із половцями, і взяли вони заложників одні в одних місяця вересня в п’ятнадцятий день» (Літопис Руський. — С. 155).

На початку березня 1103 року князі Святополк і Володимир зібралися разом зі своїми дружинами на озері Долобському в одному шатрі радитися про спільну відсіч половцям. Першою заговорила дружина Святополкова: «Не час навесні воювати. Погубимо ми смердів і ріллю їх». І тоді сказав Володимир: «Дивно мені, дружино, що коня дехто жаліє, яким оре хто-небудь. А сього чому не розглянете, що стане смерд орати, а половчин, приїхавши, ударить смерда стрілою, а кобилу його забере. А в оселю його в’їхавши, забере жону його і дітей, і все майно його візьме. То коня його ти жалієш , а самого чому не жалієш?». На ці слова нічого не могла відповісти дружина Святополкова. Святополк все зрозумів і мовив: «Брате, я ось готов уже». І сказав йому Володимир: «То ти, брате, велике добро зробиш Руській землі». Прийшовши до спільної думки, брати спільними силами на човнах і конях вирушили в похід і зупинилися в урочищі Протолчах і на острові Хортиця. У цій битві із своїми одвічними ворогами руські князі вбили двадцять князів половецьких. Літописець повідомляє: «Взяли бо тоді вони скоту і овець, і коней, і верблюдів, і вежі з набутком і з челяддю, і захопили печенігів і торків з вежами, і прийшли в Русь із полоном великим, і зі славою, і з побідою великою» (там же, с. 157–159).

Князівська рада відбулася на озері Долобському 1111 року, де князі Володимир Всеволодович і Святополк зі своїми дружинами «сіли в одному шатрі» і домовилися про спільний похід проти половців і знову повернулися з перемогою (там же, с. 166). 

Ця місцевість була в центрі боротьби за князівський престол між Ізяславом Мстиславовичем і Юрієм Долгоруким, а в 1181 році — між Святославом Всеволодовичем і Рюриком Ростиславовичем. Тут син першого князя із військом стояв без боязні. Протягом восьми десятиліть місцевість між озером Долобським і річкою Золотчою була плацдармом для воюючих сторін. Тому невипадково вона часто згадується в літописах. Тут, можна здогадатися, була князівська резиденція або важкодоступний пункт, бо озеро і річка створювали стратегічну вигідність для розташування військових дружин на підході до Києва з боку Дніпра. Саме тут князям можна було спокійно збиратися в мирний і тривожний час на раду і бути впевненим, що ворог не застане зненацька. А коли назрівала битва, князівські війська і дружини могли протистояти нападникам не тільки силою у відкритому двобої, а й здійснювати несподівані маневри, змушуючи ворогів рятуватися втечею. Всі ці події відбувалися неподалік сучасних сіл Вишеньки і Гнідин. 

Окрім того, у Вишеньках між урочищами Будище і Озерни виявлено давньоруське поселення, а між селами Вишеньки і Гнідин — древнє городище. На жаль, перше мало досліджене, а друге описане як город Саків. До цього можна додати, що розташування укріплень і поселень характеризують значення, яке відігравали вони у великокнязівську епоху в оборонній лінії навколо Києва, а жителі селищ постачали продуктами не лише охоронців укріплених городів, а й великокнязівський престол. Адже природні умови, родючі землі, луки, водойми давали можливість місцевому населенню вирощувати зернові культури, мати рибу, мед, сіно, інші продукти, необхідні для життя людини й утримання худоби. 

Андрій ЗИЛЬ