«Молода Гвардія». Історія, якої не було

Історія Радянського Союзу, як, втім, і всієї Росії, — суцільний, непрохідний як тайга фейк! Однією з настільки улюблених нами фейкових історій стала й казка про «Молоду Гвардію».

 

Для того, аби керувати натовпом, йому постійно треба підкидати ідеї, що «розривають його мозок», ідеї, які змушують наслідувати приклад, ідеї, наслідувати які стане метою життя натовпу. Це дуже добре розумів Сталін і саме з цією метою він сформував завдання творчої проституції країни, ой вибачте, інтеліґенції: створити в головах радянського, змученого війною народу образ героя! Образ тих, хто, не шкодуючи свого життя, боровся з ворогами радянського народу, ну і щоб зовсім гладенько було, природньо загинув у муках.

Ну загинув, зрозуміло, ще й для того, щоб потім не зміг розповісти правди про справжній перебіг подій. Так, з під пера талановитих сталінських писак і з’явилися, казки та билини про подвиг Зої Космодем’янської, панфіловців, ну і звичайно ж, «Молодої Гвардії».

Автор билини про непохитних героїв-комсомольців довго шукав плідний ґрунт для сюжету. Але письменник на те й письменник!

Розуміючи, що в ідеалі треба максимально заховати історію про «подвиг» подалі від великих населених пунктів, Фадєєв відправився в забите шахтарське містечко Краснодон, де почав створювати свою «нетлінку». 

Реальних подій, вигаданих автором, насправді не було і бути не могло, але щоб додати роману ознаки документальності, письменник і справді вставив у нього прізвища реальних жителів Краснодону, доля яких з різних причин сумно закінчилася.

Загалом письменником Фадєєв був відмінним і в силу свого таланту написав справді шедевральне полотно про боротьбу молодих комсомольців за радянську батьківщину. Настільки шедевральний, що «батько народів» настільки був ним натхненний, що наказав знайти героїв і нагородити їх усіма можливими регаліями, не підозрюючи, що йдеться про практично вигаданих персонажів! Йому вручають Сталінську премію. Режисер Сергій Герасимов починає знімати фільм. Столичні театри один за іншим ставлять за романом вистави.

Фільмів зняли кілька, кожен раз роздуваючи партійну лінію. В останній своїй редакції він взагалі перетворився на шедевр комуністичної пропаганди! Суперпопулярний, що став хрестоматійним, фільм, сталінська премія — здавалося б, чого ще бажати улюбленцю Сталіна і, звісно, всього радянського народу?

Але Фадєєв був нерадий. До кінця життя він ходив із застиглою маскою жаху на обличчі, розуміючи, який страшний злочин проти істини він скоїв. І хоча багато говорили, що автор «нетлінки» дуже переживав, бо із зрадника Олега Кошового зробив героя, а героя-розвідника Івана Туревича перетворив на зрадника, насправді його вбило інше.

Безглуздих розмірів брехня, наклеп і підтасовування фактів змусили письменника взятися за пістолет і звести рахунки з життям. Це зайвий раз доводило, що він був хорошим письменником і людиною, й усвідомлення того, якого монстра він випустив, не могло не засмучувати його. Та куди там засмучувати, він перебував у жаху!

Вважатися номенклатурним рупором уряду — честь не з найкращих для письменника, інтеліґента та й будь-якого представника мистецтва ... У передсмертній записці Фадєєв так описав причину свого передчасного відходу:

«Життя моє як письменника втрачає всякий сенс. І я з превеликою радістю, як порятунок від цього мерзенного існування, де на тебе обрушуються підлість, брехня, наклеп, йду з цього життя».

fakeoff.org