Перелік назв вулиць Борисполя, що підлягають перейменуванню

16. Рози Люксембург — Бориса Гмирі

   Гмиря Борис Романович (1903–1969) — український оперний і камерний співак, народний артист СРСР. Народився в Лебедині (нині — Сумська область). З раннього дитинства змушений був тяжко працювати — матросом, кочегаром і вантажником. З 1930 року розпочав навчання, спочатку здобуваючи інженерні спеціальності, а потім — у консерваторії. З 1939 року працював у Київському театрі опери та балету. Продовжував виступи і під час німецької окупації, а перед наступом Червоної армії у 1943 році перевівся до Кам’янця-Подільського. З 1944 року — знову у Києві. Мав голос широкого діапазону, безмежних виражальних можливостей, м’якого, красивого тембру; є співаком високої вокальної культури, неперевершеним виконавцем українських, російських та західних романсів. Гастролював за кордоном, але тільки в країнах соцтабору. До розвинутих країн співака радянська влада не випускала. Масово надходили заявки на виступи Гмирі в концертах і оперних партіях із США, Канади, Італії, Англії, Голандії та інших розвинутих країн світу, але йому про це не говорили. Радянська влада (в тому числі особисто Микита Хрущов) не могла пробачити Гмирі виступів перед німцями на окупованій території під час війни. Працюючи в Київському оперному театрі, співак зазнавав постійних утисків. Замість басових партій йому доручали виконувати партії для баритона та тенора. Врешті-решт, його змусили взагалі залишити Київський оперний. Йому надходили пропозиції роботи і за межами України, зокрема, у Москві та Нью-Йорку, однак він бачив можливості жити і працювати не в Україні. До кінця життя співак концертував. Помер і похований у Києві.

17. Карла Маркса — Голубівка

   Історична назва вулиці. Зараз — Карла Маркса. На перший погляд назву вулиці можна було би пов’язувати з птахами: голубів тут було дуже багато. Однак, мабуть, ближчою до істини може бути думка про те, що назва утворилася від прізвища чи прізвиська першопоселення, якого звали Голуб і який мав тут свій двір та орні поля. Місцеві жителі дотримуються такої ж думки. Спочатку, наприклад, казали: «Чий хутір?» — «Голубів», пізніше — просто «Голубів». А за вулицею вже закріпилася назва «Голубівка».

18. Воровського — Гришинська

   Історична назва вулиці. Зараз — Воровського. Назва «Гришинська» може бути пов’язана з іменем першопоселенця (Григорій, Гриць). Суфікс -ин свідчить про це. А про давність назви свідчить інший суфікс — -ськ, за допомогою якого вона утворена — це один з найдавніших словотворчих суфіксів. У Борисполі було поширене прізвище Гриша, напр., Віра Гриша — дружина автора спогадів «Доба і доля» І. Козуба.

19. Фурманова — Павла Дришлюка

   Дришлюк Павло В’ячеславович (1973 –2014) — учасник Антитерористичної операції на Сході України (російсько-української війни), капітан Збройних Сил України. Народився у м. Легніца (Польща). Навчався в Харківському вищому військовому авіаційному училищі. Працював старшим бортовим авіаційним техніком-інструктором у 15-й окремій бригаді транспортної авіації «Блакитна стежа», що базується в Борисполі, з першого дня її заснування. Загинув 6 червня 2014, будучи членом екіпажу транспортного літака Ан-30Б, який здійснював спостережний політ у зоні бойових дій та був збитий бойовиками над Слов’янськом. Літак почав падати в напрямі житлових кварталів Слов’янська, пілоти ціною власного життя скерували його за межі міста. Павло Дришлюк посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

20. Свердлова — Бориса Дробинського

   Дробинський Борис Костянтинович (1904–1938) — український актор і режисер, учень і соратник Леся Курбаса. Народився у Борисполі, в дворянській родині. Навчався у Бориспільській гімназії, Київському кадетському корпусі. Брав участь у роботі 5-ої агітаційної майстерні мистецького об єднання «Березіль», організованої у Борисполі з ініціативи Л. Курбаса 1923 року. Після закриття майстерні Бориса Дробиського було запрошено на роботу до «Березоля» у Київ. 1926 року театр було переведено до Харкова, тодішньої столиці України. У 1926–1934 роках  жив і працював у Харкові, 1934 року одружився з актрисою цього ж театру Ольгою Даценко. З 1935 року працював режисером Польського театру у Києві й одночасно у майстерні кіностудії О. Довженка. Б. Дробинський повторив трагічну  долю свого вчителя. За здійснену  постановку драми Ю. Словацького «Мазепа» його було  заарештовано у червні 1937 року. Впродовж року тримали в камері (дружина так і не отримала дозволу на побачення). У серпні 1938 року Дробинського було засуджено до 10 років таборів. Там, у засланні, він і помер.

Підготував до друку

Ярослав КОСТІН,

старший науковий працівник Бориспільського державного історичного музею

 

Далі буде