Рятувати за покликом серця

Пожежники, рятувальники. Про благородну професійну діяльність цих людей ми дізнаємося вже зі шкільної парти, а то й раніше. Нам розповідали про сильних і відважних чоловіків, які не лише через професійний обов’язок, а й за покликом серця завжди готові прийти на допомогу, ризикуючи власним життям. Пожежник, або ж рятувальник має бути завжди напоготові. Дзвінок по телефону, сигнал «Тривога» — й ось уже потрібно стрибати в машину та поспішати туди, де бушує полум’я чи просто сталося лихо і потрібна негайна допомога, порятунок.

Проте нині варто знати, що поруч з професійними працівниками рятувальної служби існують ще й любителі пожежно-рятувальної справи, які організовуються у добровільні пожежні організації. І це явище має свою традиційність. З історії нам відомо про перші добровільні пожежні товариства, які виникли в Україні ще у 1861 році — в Одесі та Станіславі. А вже у 90-і роки XIX століття організація добровільних пожежних формувань на Правобережній Україні набула масового характеру. Саме тодішня неспроможність владних структур організувати надійний захист від вогняної стихії в повітах і волостях, економічна слабкість та малочисельність професійних пожежних команд у містах, зростання кількості та збитковості пожеж і викликали нагальну необхідність допомоги професійній пожежній охороні з боку громадськості.

Добровільні пожежні формування поділялися на три категорії: міські, об’єктні та сільські. Основним завданням добровільних пожежних товариств було гасіння пожеж, для чого організовувалися бойові підрозділи — команди та дружини. Оснащення деяких добровільних пожежних команд було не гіршим, а то навіть і кращим, ніж у певної кількості професійних. За своєю організацією, мотивацією, підготовкою особового складу та оснащенням технікою особливо вирізнялися добровольці Києва.

Сьогодні пожежно-рятувальні добровольці є і в нашому місті. Тож познайомимося з одним із них: Андрій МАКАРОВ (на фото вгорі) — керівник добровільної пожежної команди (ДПК), що входить до громадської організації — спортивно-патріотичного клубу «Штурм».
 

— Андрію, що спонукало Вас і Ваших друзів розпочати допомагати професійним пожежникам?

— Ми згуртувалися ще на Майдані. Після тих подій вирішили не сидіти без діла, а займатися чимось корисним, наприклад, пожежно-прикладним спортом. Адже нині на сході іде війна… Ми побачили артобстріли, які спричинюють багато пожеж, подумали, що, не дай, Боже, й з Борисполем таке може статися…
 

— Нині ви берете участь у різних змаганнях пожежних команд на рівні з професіоналами. З чого ви починали?

— Починали з переносної мотопомпи і кількох протипожежних рукавів. І так потихеньку стали накопичувати пожежно-технічне озброєння. А потім вже постало питання, як усе це доставляти на місце біди…
 

— Тобто у вас з’явився автомобіль…

— Так, нам подарував вантажний мікроавтобус підприємець Андрій Алєксєєнко, чий магазин «Риба» розташований у центрі навпроти «Сільпо». Велика йому подяка за це.
 

— І багато таких добродійників?

— Небагато, але є. Хтось рукава приніс, інший — ствола, дехто гроші пожертвував, щоб ми змогли придбати необхідне приладдя. У той же автомобіль ми хотіли вставити цистерну на 1000 літрів. Людина, у якої ми її купували, спочатку просила одну суму грошей, а потім, коли дізналася, для яких потреб ми хочемо придбати, віддала нам її за дуже символічною ціною. Нещодавно підприємець Євгеній Боженко, голова ТОВ «Моноліт.Нет», подарував нам дві радіостанції та триколінну драбину, за що йому теж вдячні. Тож трохи «озброїлися», і тепер маємо автомобіль і команду, яка складається з дев’яти добровольців.
 

— Вам подобається гасити вогонь?

— Звісно… Якби не подобалося, то ми цим не займалися б. Без захоплення тут ніяк. Хлопцям подобається, бо це й фізичний розвиток, і якась доля адреналіну. Це ж не траву гасити… У деяких випадках потрібна й кмітливість, і логіка, і тактика боротьби з вогнем, бо можна, наприклад, вилити багато води, а ефекту від того буде мало…
 

— На пожежі чи на інші рятувальні роботи вам уже доводилося виїжджати?

— Так. Ми тримаємо постійний зв’язок з професійною пожежною частиною СДПЧ-23. Діємо, як повноцінна пожежна команда, з весни цього року і вже допомагали у гасінні кількох пожеж. Нещодавно ми брали участь у ліквідації кількох пожеж у нашому місті. Одна сталася на вулиці Нова-ІІ, інша — на Котовського, де загорілися житлові будівлі, допомагали у соцмістечку, де зайнялися сараї і гаражі. Як самодостатня бойова одиниця, можемо гасити пожежу протягом 5 хвилин.
 

— А які у вас залишаються ще не вирішені питання щодо покращення виконання своїх завдань?

— Поки що не можемо вирішити питання з придбанням боксу чи гаража для нашого автомобіля. Він у нас стоїть у дворі, просто неба. Боячись крадіжки з авта, деяке протипожежне обладнання там не наважуємося тримати, наприклад, ту ж електростанцію (генератор) чи бензопилу. Тож у випадку якоїсь екстреної ситуації змушені бігти за вказаними речами в інше місце, щоб їх забрати. У нас було кілька варіантів щодо зберігання автомобіля, проте уся складність у тім, що його висота, що становить 2,5 м, не дозволяє у вміститися у наявних у нас гаражних приміщеннях. Тож шукаємо щось з вищою стелею.
 

— А що ще потребуєте для покращення?

— Хотілося б, щоб у Борисполі було побільше місць, обладнаних пожежними резервуарами та гідрантами. Завдяки конструкції нашого автомобіля можемо швидко прокладати рукавну лінію від гідранта до місця пожежі. А це й економія води в цистернах, й економія пального, яке витрачається на підвезення води. Загалом, на перспективу хотіли би, хоч це й недешево коштує, придбати GPS-навігатор, на якому ми зазначили б усі наявні гідранти й водойми. Мріємо також ще й про машину для підвезення води — для цього міг би підійти якийсь старий, вже нікому не потрібний молоковоз чи будь-який інший автомобіль з цистерною.
 

— Користуючись такою нагодою, як публікація у нашій газеті, за якою найпершою допомогою Ви хотіли б звернутися до читача?

— Нам  нині конче необхідний гідравлічний інструмент, що допомагає розтискати чи різати сплющені конструкції, між якими може опинитися людина під час ДТП чи під завалами будівлі. Тому можу продиктувати свій телефон і номер банківської картки, куди можна переказувати грошові пожертви. Тел. 093-724-17-17. Картка «Приватбанку» № 4149 4978 3022 5100 — Макаров А. М.
 

— Щиро дякую за розмову. Бажаю успіхів Вам і Вашій команді та подальшої підтримки земляків! 

Розмовляв

Вадим ШАПОШНІКОВ