Воскреслий із попелу

Ось і сягнуло свого піку перше тисячоліття, коли давньоруський книжник 1015 року згадав древнє укріплення Альто — пракорінь, з якого розвинувся пагін, а з нього широка крона нашого древнього і молодого міста Борисполя. Десять буремних віків проплило над ним і кожен залишив свої сліди. Багато смертельних ран довелося лікувати нашим предкам, що обживали його вулиці, вулички і провулки.

За багатовікову історію чимало бід і трагедій пережили бориспільці, щедро поливаючи рідну землю кров’ю і потом у нерівних боях і сутичках з ворогами, відстоюючи свою волю, своє право на життя. А ворогів вистачало. Кожен завойовник ішов з єдиною метою — зруйнувати, спалити Бориспіль і пограбувати все, що нажите його мирними жителями.

Першими ворогами не тільки Борисполя, а всієї землі Переяславської були дикі племена половців, які вели кочовий спосіб життя і не розминалися з тими місцевостями, де були хай примітивні, але ознаки життя згуртованих і осілих на землі людей. Земля Переяславського князівства сягала кордонів з диким степом, тому її мешканцям доводилося першими стримувати набіги половецьких орд. А коли сили були нерівними, половці розпорошувалися по всій території, грабували і нищили все на своєму шляху. Історики підрахували, що з 1061 по 1210 рік лише половці нападали на руську землю 46 разів, в тому числі на Переяславське князівство — 19. Нападники забирали худобу, коней, людей, знаряддя праці, а їхнє житло руйнували і палили. Літописець доніс до нас сумну звістку: 1154 року на переяславські землі напали половці. «Тоді ж багато лиха наробили половці навколо Переяславля, і села попалили всі, й Альтську божницю, святих мучеників Бориса і Гліба храм запалили». Це була найперша і найбільша трагедія давньоруського періоду, коли нападники залишили руїни і попіл на своєму шляху. Не встояла перед ними і кам’яна церква, збудована Володимиром Мономахом 1117 року на місці, де загинув князь Борис. 

Після цієї трагедії на три століття зникли відомості і про укріплення Альто, і про храм Бориса і Гліба. А це тому, що після половців на Переяславську землю посунули орди татаро-монголів. Лише в середині XV століття у письмових джерелах з’являється назва «ґрунт Полукняжеский», на якому розміщувалося укріплення Альто. Поступово на місці колишнього укріплення, а точніше — навколо нього, населяється місто Бориспіль, що після Люблінської унії 1569 року входить до складу Польщі. У ньому 1629 року польський уряд дозволяв двічі на тиждень проводити торги і два ярмарки в рік. Починаючи з 1612 року, в ньому діє міський уряд. 

А коли польські порядки були скасовані козацькою шаблею, містечко Бориспіль формується як торгово-ремісницький центр.

Багато шкоди завдано Борисполю в 60-х рр. XVII ст. Після перемоги козацьких військ на чолі з Іваном Виговським під Конотопом 1859 р., де московські війська зазнали нечуваної поразки загострилося протистояння між воюючими сторонами. Відтоді Бориспіль опиняється в центрі воєнних подій, що розгорталися на Лівобережжі, і переходить з рук в руки супротивників.

У 1661 містечко Бориспіль захопили польсько-шляхетські і татарські війська. У серпні 1663 року польські феодали розпочали новий похід на Україну, а 24 листопада королівські війська заволоділи Борисполем. Його захисники стояли мужньо і не думали здаватися загарбникам. 

— Хіба ми дорогу вам загородили, — відповідали вони полякам. — Йдіть собі повз наші вали та нас не чіпайте, а зачепите, то пам’ятайте, що й ми не безрукі, та й москалі не далеко від нас, вони прийдуть нас виручати. 

Але це ще більше розгнівило нападників. Польський коронний писар Сапєґа вирішив взяти Бориспіль штурмом і кинув піхоту на приступ. Поляки метнули в містечко кілька бомб. Виникла пожежа. А московської допомоги не було й чути. Поляки захопили містечко, і бориспільці змушені постачати польське військо провізією та худобою. З Борисполя поляки по осінньому бездоріжжю вирушили на Остер., який довго не могли взяти.

Наступного 1664 року почалася розправа над тими, хто скорився полякам. Замість того, щоб допомогти бориспільцям у їхньому протистоянні польським загарбникам, з Переяслава рушили 4000 царських солдат з наказом покарати їх. У той час у Борисполі лишалося всього 150 гайдуків, з них 120 полягли у битві. Бориспільці не могли протистояти переважаючим силам, і московські ратники, пограбувавши містечко, пішли на Вороньків. Вороньківські козаки захищалися дружньо, та сили були нерівні. Ратники силою взяли містечко і спалили його.

 Московські війська нікого не щадили: ні дітей, ні чоловіків, ні жінок. Усіх жителів «высекли и вигубили мучительно». Вони вчинили жорстоку розправу не тільки із захисниками містечок, а й мирними жителями та дітьми. Звіряча дикість людиновбивства дивувала всіх своєю люттю і жорстокістю. Навіть гетьман Правобережної України Петро Дорошенко, який прагнув стати гетьманом по обидва боки Дніпра, у листі воєводі Шереметьєву докоряв йому гіркою правдою: «…А что же он боярин писал к нему о братолюбии, а сам посылал под Гоголев и под Баришполе ратных людей, и там много скотины побрали и людей побили, и ныне он потому ж посылает ратных людей под городы, и по тому де поступку как впредь дружбе состоятца» (Акты, относящиеся к кстории Южной и Западной России. — СПб, 1882. — Т.7. — С. 144).

Жахливі події пережили бориспільці в 1920 році, коли вони виставили застави навколо Борисполя і не пропустили червоноармійські війська в місто. Перший голова Бориспільського райвиконкому Іван Козуб писав у спогадах про те, що саме в Борисполі «були осередки найсвідоміших українців — петлюрівців та прихильників Центральної Ради. Якісь «Чепілка (треба Чепілко — А.З.) та Литовка підняли повстання проти радвлади, проти червоного російського війська, яке підтягувалося з фронту. Вони обстріляли ешелон і мали намір його роззброїти, але кількісна перевага, згуртованість та дисципліна червоних частин зробили своє діло: повстання було придушено».

Це було на початку червня в день зеленої неділі (Трійці). О шостій голині ранку навколо Борисполя розпочалася стрілянина. Зав’язався жорстокий бій. Він тривав до 2-ї години дня і затих лише тоді, коли бронепоїзд зі станції Бориспіль дав кілька гарматних залпів запалювальними снарядами. Запалало близько 500 дворів. У містечку зчинилася паніка. Опір повстанців було зламано. Кількасот їх потрапили в полон і були розстріляні за Борисполем біля Броварської дороги. А потім ще цілий місяць військовий трибунал розбирав справи повстанців і виносив смертні вироки. Іван Козуб пише: «Сам Бориспіль на дві третини спалили і розстріляли кожного п’ятого мужчину з його мешканців». Та знову воскрес Бориспіль, наче птах Фенікс.

Чергову трагедію пережив Бориспіль у вересні 1943 року, коли німецькі окупанти, тікаючи з нашої землі, спалили Бориспіль, залишивши в ньому руїни і згарища. У публікаціях післявоєнного періоду доводилося зустрічати дві цифри, що в місті з 3 тисяч будинків лишилося тільки 300, і з 4 тисяч будинків — тільки 400. Хай там як, але кожні 9 будинків із десяти були спалені. Про це можуть підтвердити і старожили, свідки тої трагедії. 

 На тисячовіковому шляху Борисполю доводилося не раз страждати від окупантів і загарбників різних мастей, не раз відроджуватися з руїн і попелищ. Сьогодні він постає молодим, красивим і нездоланним. 

Андрій ЗИЛЬ,

краєзнавець