Чому варто віддати голос за «Свободу»

25 жовтня  — вибори до місцевих рад. Вся виборча кампанія для політичних партій — це величезний конкурс технологій, гасел і гро шових мішків власників. Політики всілякими методами намагаються перетягнути виборця на свою сторону. Але для простих українців — це не змагання, а передусім величезна відповідальність. Для всіх, хто ще не визначився, кого підтримати на виборах, — кілька аргументів на користь того, що в нинішній ситуації, як ніколи раніше, найбільш відповідальний вибір — віддати голос за націоналістів.

Сила, яка не допустить реваншу диктатури

Теперішні провладні партії й нові політичні проекти під личиною демократичних сил висувають у кандидати в депутати місцевих рад колишніх регіоналів і прихильників Януковича. Практично щодня у ЗМІ з’являється інформація про таких одіозних персонажів у лавах здавалось би «майданівських» партій. Мало того, нині зростає рейтинг «Опозиційного блоку» та дрібніших кремлівських проектів. Очевидно, що потенційні зміни до Конституції надихнули колишніх регіоналів, комуністів та промосковські сили взяти реванш на місцевих виборах. Ці зміни фактично дозволяють творити нові сепаратистські анклави і ставити ультиматуми про нові території з «особливим статусом».

За таких умов фракція «Свободи» у місцевих радах — це єдиний надійний щит для українців, гарантія недопущення реваншу колишніх прихвоснів Януковича. «Свобода» вже довела свою ефективність у місцевих радах. Пригадаймо «демократичні сили», які цілими фракціями лягали під антиукраїнський режим Януковича у місцевих радах. Тоді не стушкувалися і чинили системний спротив лише ті ради, в яких найбільші фракції отримало ВО «Свобода».

Режим боїться націоналістів

З часу приходу до влади так званих демократичних сил не покарали жодного регіонала, комуніста, суддю, прокурора чи високопоставленого працівника МВС, які служили режиму Януковича. Натомість цілу армію прокурорів, суддів і правоохоронців використовують для розправи над націоналістами — активними учасниками Революції Гідності, волонтерами та добровольцями у війні з Росією.

У домівках лідерів «Свободи» регулярно проводять обшуки, відкривають десятки кримінальних справ проти націоналістів, шиючи не тільки тероризм під ВР 31 серпня, хуліганство, непокору міліції, а ще й, вдумайтесь, — причетність до розстрілів Небесної Сотні. Методів реалізації влада вже не добирає — розправа в найкращих традиціях сталінського режиму. Для всякого очевидно, що система воює саме проти тих, хто становить реальну загрозу існуванню олігархічному ладу в Україні.

Партія, а не проект

Ідеологія, а не технологія В Україні офіційно зареєстровані кількасот партій, щороку створюють кількадесят нових, приблизно стільки ж партій перейменовують перед виборами заради творення ілюзії існування нового проекту. З українцями от уже десятиліттями бавляться в політичні ігри, бо насправді неможливо сформувати всеукраїнську політичну партію із реальними місцевими партійними осередками протягом кількох місяців. Членство і структура ВО «Свобода» формувались десятиліттям, стільки ж часу триває будівництво партійних осередків у кожній області, місті, містечку та селі. Кожен кандидат у депутати місцевих рад від «Свободи» проходить внутрішньопартійний конкурс, де поміж багатьох претендентів вибирають найдостойніших. Натомість більшість у провладних партіях і свіжих проектах сформована з політичних перебіжчиків, місцевих бізнесменів-князьків і кількох публічних діячів для обкладинки.

«Свобода» за 24 років існування не змінила ні ідеології, ні принципів діяльності. Націоналісти лише вдосконалюють та розширюють «Програму Захисту Українців», зважаючи на виклики часу й рекомендації прихильників.

Рада без «Свободи» — стадо без породи

Найбільшу надію українців, теперішній парламент, тепер називають найбільшим розчаруванням. Торік демократичні сили вперше отримали конституційну більшість голосів у Верховній Раді. За таких умов у країні можна було змінити все — провести реформи, ліквідувати олігархат, притягнути до відповідальності поплічників режиму Януковича, витягнути Україну з економічної ями.

Натомість коаліція розвалюється — із неї виходять фракції, а депутати, що залишились, — безперервно поливають одне одного брудом, викидають дози компромату, перекладають від- повідальність за економічні провали уряду. Пропрезидентські фракції, не досягши єдності з іншими членами коаліції, залучають «Опозиційний блок» і позафракційних екс-регіоналів, аби проштовхнути потрібні законопроекти.

Пригадаймо фракцію «Свободи» в минулому парламенті, яка була зразком дисциплінованості, послідовності і відважності. Націоналісти були єдиними, хто не прогулював сесії парламенту, не дав режиму жодної тушки, жодного разу не кнопкодавили й не голосували за антиукраїнські закони. За даними незалежних організацій, «Свобода» стала найактивнішою політичною силою на Майдані, найдисциплінованішою фракцією у Верховній Раді, а після усунення Януковича — найактивніше голосувала за реформаторські закони. За два роки роботи депутати-свободівці внесли близько 900 законодавчих ініціатив. Поставивши за мету знищити режим Януковича, свободівці не допускали жодної критики щодо тодішніх політичних партнерів і стали цементом для опозиційних сил.

А чим можуть похвалитися понад 300 депутатів демократичних сил нинішнього парламенту? Знову нардепи виходять із фракцій, триває кнопкодавство, масові прогули, кулуарні домовленості й голосування «кому як захочеться». Покращилася Верховна Рада без фракції «Свободи»? Невже варто повторити експеримент у місцевих радах?

Відсутність альтернативи

Кожен голос за провладну партію на місцевих виборах — це підтримка проолігархічного курсу уряду й президента, це голос за подальше зростання комунальних тарифів, урізання соціальних стандартів, розпродаж усіх стратегічних та прибуткових підприємств, продаж землі сільськогосподарського призначення, свавілля судів і каральних органів, амністію бойовикам і колишнім регіоналам, повзучу русифікацію та витіснення української мови, корупцію на всіх щаблях влади, панування олігархів у політиці та економіці України, переслідування політичних опонентів, кидання за ґрати націоналістів-учасників російсько- української війни та Революції Гідності.

Окрім «Свободи», в Україні немає політичної сили з ідеологією, багатотисячним членством, програмою, багатолітнім досвідом боротьби й діяльності в радах різних рівнів. «Свободу» не фінансують олігархи, довкола неї сформувалися різноманітні громадські та молодіжні організації. Це та політична сила, яка здатна делегувати 1000 партійців на війну з агресором і сформувати волонтерську мережу по всій країні — заради забезпечення необхідним побратимів-вояків. Це єдина випробувана альтернатива як силам реваншу, так і олігархічній владі.

Святослав КОСТЮК.

Газета «ВО «Свобода» № 327