Інтерв'ю на болючу тему

Говорячи про комфортність проживання в населених пунктах України, зазвичай, забувають про таку її складову, як безпритульні тварини. Як виявилося, для багатьох ця тема дуже болюча. Більш того, деякі люди настільки близько сприймають цю тему до серця, що бояться вийти з дому, щоб не бачити викинутих, хворих, покалічених обездолених тварин. Всіх не забереш, не порятуєш, а душа болить. На цю тему ми вирішили поспілкуватися з головою ГО Бориспільського міського осередку Всеукраїнської екологічної ліги Іриною Гах. 

 

— Ірино Ростиславівно, які, на Ваш погляд, основні причини виникнення проблеми безпритульності тварин?

— Якщо сказати коротко, то це результат того, що тварин (маємо на увазі котів, собак) народжується набагато більше, ніж потрібно людям. Тобто, пропозиція у багато разів перевищує попит і всі зайві опиняються на вулиці, що і створює проблему. Чому це сталося? Протягом багатьох десятків років в суспільстві не виховувалось відповідальне ставлення до домашніх тварин, що включало б відповідний догляд і контроль над розмноженням. Тих, що опинялись на вулиці, просто фізично знищували. Цьому сприяло і недосконале законодавство у цій сфері. Таким чином в основній масі суспільства замість відповідальності сформувались байдужість і жорстокість, а ще усвідомлення того, що можна легко свою проблему перекинути на чужі плечі — це я про тих, котрі підкидають тварин іншим людям, або у громадські місця. І, як результат, сьогодні маємо дуже велику кількість безпритульних тварин по Україні і екологічну проблему, яка не може бути вирішена зусиллями самих волонтерів. Було б розумно на рівні Міністерства з охорони навколишнього середовища розробити єдину для країни ефективну гуманну програму боротьби з явищем безпритульності тварин, котра була б направлена в усі населені пункти України до органів місцевого самоврядування для втілення в життя на місцях.

— Проте, законодавством передбачені місцеві Програми. Тобто кожен населений пункт на рівні органів місцевого самоврядування може розробити свою Програму з цієї проблеми і працювати по ній. Чи має наше місто таку програму?

— Так, має. Насправді є дві Програми. Одна — розроблена волонтерами і представниками громадських природозахисних організацій. Ця Програма досить практична і містить в собі механізми вирішення проблеми. Друга — розроблена депутатською комісією і представниками міської влади. Ця програма побудована на загальних фразах і стандартних положеннях, проте містить ряд заходів зі строками їх виконання та коштами, що на них виділяються. Обидві Програми так і залишились на папері.

Програми, які розробляються не фахівцями, далекі від вимог сьогодення і навіть в такому недосконалому вигляді все рівно залишаються без руху. Дієвими на сьогоднішній день є лише конкретні справи волонтерів.

— Які, на Вашу думку, шляхи вирішення проблеми безпритульних тварин?

— Має бути, звісно, комплексний підхід. Перш за все — це просвітницько-виховна робота з населенням починаючи з молоді — в дитячих садках, школах, інших навчальних закладах, за місцем роботи, за місцем проживання. Це — виховання екологічної свідомості, екологічної культури і стосується не тільки тварин, а загалом навколишнього середовища і співіснування на планеті людини та інших живих організмів. По-друге — це обов’язковий облік тварин. Всіх. І тих, що знаходяться у власності господарів, і тих, що проживають на різноманітних об’єктах — на ринках, складах, будмайданчиках, автотранспортних підприємствах, поблизу магазинів тощо, а також тих тварин, що проживають поблизу комунальних багатоповерхових будинків. Такий облік дає реальну картину проблеми по місту і значно підвищує ефективність і якість врегулювання цієї проблеми шляхом стерилізації. І по-третє — це, власне, біологічна стерилізація, тобто максимальне зменшення народжуваності. Ситуацію ми повинні змінити з точність до навпаки, щоб не пропозиція перевищувала попит, а попит — пропозицію. Тоді ми не побачим викинутих на вулицю цуценят чи кошенят. А кому потрібна тваринка — візьмуть з притулку вже стерилізовану і вакциновану. Таким чином трохи розвантажаться переповнені притулки.

Підсумую: я вирізняю у вирішенні цієї проблеми три складові: роз’яснювальна робота серед населення, облік та стерилізація.

Звісно, самі волонтери цей весь об’єм роботи не потягнуть. Тому має бути тісна співпраця з міською адміністрацією, очільниками підприємств, вуличними, будинковими комітетами, населенням. Оскільки лави безпритульних тварин поповнюють саме недобросовісні господарі, котрі викидають своїх тварин і приплід від них напризволяще, то мусить бути обов’язкова стерилізація самок котів і собак. Виключення можуть становити лише тварини, котрим по медичним показникам протипоказана операція (старі, хворі, виснажені тощо) та тварини цінних порід, котрих господарі утримують задля розведення. 

Якщо кожен господар простерилізує свою тварину, то, як кажуть, проблема «розсмокчеться» сама собою.

Хто відповідально ставиться до своїх тварин і розуміє проблему, той шукає шляхи її вирішення через співпрацю з волонтерами.»

— Серед деяких господарів побутує думка, що стерилізовані тварини втрачають охоронні та полювальні інстинкти.

— Ні, це не так. Після стерилізації тварини втрачають інстинкт розмноження. Охоронні і полювальні інстинкти не змінюються. Коти ловитимуть мишей, а собаки охоронятимуть територію.

— Деякі люди не бажають стерилізувати своїх тварин, мотивуючи тим, що вони завжди роздають молодняк в добрі руки.

— Так, це добре, що не викидають, але вони своїми діями збільшують поголів’я в той час, коли його потрібно максимально зменшувати. Такі люди сприяють розмноженню, нівелюючи роботу волонтерів по стерилізації.

— У центрі нашого міста, а також на деяких об’єктах ми бачимо багатьох собак з бірками у вухах. Це означає, що волонтери проводять роботу по стерилізації безпритульних тварин. Розкажіть про цю роботу. Чи багато волонтерів задіяні у цій справі?

— Перше, що я хочу зазначити, що волонтери, які возять тварин у Київ на стерилізацію, роблять це за рахунок власного вільного від основної роботи часу, власних зусиль і часто за рахунок власних коштів. Чому я з цього почала відповідь на Ваше запитання? Тому, що деякі люди думають, що волонтери за це отримують заробітну плату. Ні, це не так. На те вони і волонтери, шо виконують цю роботу за покликом серця і всіма своїми зусиллями намагаються покращити в нашому місті ситуацію з безпритульними тваринами. Насправді волонтерів небагато, їх можна перерахувати на пальцях однієї руки. Завдяки цим людям ми маємо вихід на київські ветеринарні клініки. Завдяки їх праці за минулий 2014 рік і поточний 2015 рік було стерилізовано понад 300 кішок з Борисполя. Собак на безкоштовну стерилізацію регулярно возить на Київ голова ГО «Артемон» Юлія Опанасюк. Транспорт для цього періодично виділяє Бориспільська міська адміністрація. Програму фінансує Німеччина і вона має обмежений термін до кінця 2015 р. За минулий 2014 і поточний 2015 роки було стерилізовано 260 собак. Крім того, в Борисполі є десятки небайдужих людей, котрі не тільки опікуються багатьма безпритульними тваринами, а й дбають про їх стерилізацію і вакцинацію, співпрацюючи з нашими волонтерами. Є також серйозні керівники бориспільських підприємств, котрі також, співпрацюючи з волонтерами, простерилізували охоронних собак на своїх виробничих об’єктах. Проте, таких мало. Користуючись нагодою, звертаюсь до керівників та власників бориспільських виробничих та інших об’єктів із пропозицією співпрацювати з волонтерами і простерилізувати собак, що проживають на підпорядкованих їм територіях. 

Якщо брати до уваги, що кожна нестерилізована кішка чи собачка за рік за два окоти в середньому виводить 10 голів молодняка, то завдяки роботі волонтерів і небайдужих містян шляхом стерилізації було попереджено народження більш, як 5600 голів нікому не потрібного молодняка. Хоча ця цифра і здається великою, проте для Борисполя це — небагато, оскільки левова кількість самок котів і собак по місту залишається не стерилізованими. Тому я закликаю бориспільців співпрацювати з нами з метою стерилізації тварин, що проживають поблизу комунальних будинків та на вулицях приватного сектору.

— Стерилізація безпритульних тварин передбачає їх повернення після стерилізації на попереднє місце проживання під нагляд волонтерів, де вони доживатимуть віку, але вже не розмножуватимуться. Проте, є досить багато людей, яких дратує наявність на вулицях міста, поблизу багатоповерхівок таких тварин. Нам відомо, що деякі з цих людей йдуть на злочин і фізично знищують вже стерилізованих тварин, в яких вкладені і кошти і зусилля.

— Шляхом стерилізації у вирішенні проблеми безпритульних тварин йшли всі цивілізовані країни. Наявність певний час на вулицях міста стерилізованих, вакцинованих і не агресивних тварин — це перехідний період на декілька років. За умови максимального впровадження цілеспрямованої, комплексної Програми по ліквідації явища безпритульності тварин — кожна тваринка матиме свого господаря, а невелика кількість буде знаходитись у мініпритулках. Звісно, така Програма матиме успіх за умови її впровадження в усіх населених пунктах України. Щодо тих осіб, які зводять нанівець працю волонтерів і безжально знищують невинних живих тварин, то це просто нелюди, інакшого слова я не підберу. Свідома громадськість повинна виявляти таких осіб, не замовчувати такі факти, виводити їх на «чисту воду», щоб вони реально несли відповідальність за свої злочини згідно діючого законодавства. Міліція не буде ловити цих отруювачів, надія знов таки на свідомих громадян.

— Яка Ваша думка щодо притулків для тварин?

— На моє глибоке переконання, притулки не вирішують проблему безпритульності. Більш того, якщо наприклад, побудувати притулок, не провівши загальний облік і максимальну стерилізацію, то матимемо ще гіршу картину. Люди, котрі мають низький рівень свідомості і нульовий рівень совісті (а таких немало) замість стерилізації своїх тварин, будуть масово зносити приплід від них у притулок, керуючись лише однією тезою: «Аж притулок є!». У їхній деградованій свідомості притулки існують саме для того, щоб їм було куди підкинуть. Також, напевно, вони думають, що люди, які доглядають за обездоленими тваринами, отримують від цього насолоду, а не душевні страждання.

Разом з тим у кожному місті мають бути невеличкі (на декілька десятків голів) притулки, де буде надана допомога тваринам, що потрапили у біду, наприклад — помер одинокий господар, тварина загубилась, потрапила під авто, покалічилась і т.п. В складі таких притулків мають бути, як альтернатива приватним клінікам, ветеринарні пункти, де можна було б за доступною ціною, а в деяких випадках і безкоштовно, надати тварині ветеринарну допомогу чи простерилізувати. 

Більшість притулків, які зараз є в Україні (на тисячі голів) схожі на концтабори. Тварини сидять безвилазно по клітках, часто їх нема чим годувати. Про це іноді говорять по телебаченню. Загалом, вирішення цієї проблеми по Україні також відноситься до реформ.

— Тема впровадження гуманної програми по ліквідації явища безпритульності тварин звучить в стінах Бориспільської міської ради з 2009 року. Її порушували і Ви і голова ГО «Артемон» Ю. М. Опанасюк Проте, відверто кажучи, ця тематика просто не сприймалась більшістю депутатів. Звучали закиди: «Які безпритульні тварини?! Про дітей треба думати, а не про тварин!», «Не на часі!», а іноді й просто сміх.

— Так. На жаль, більшість депутатів демонстрували таким ставленням своє власне невігластво. В житті цивілізованого людського суспільства важливе все: одні речі — життєво необхідні, інші — створюють комфортність проживання. Плекаю надію, що новий депутатський корпус Бориспільської міської ради проявить більше розуміння цієї проблеми, ми ж говоримо про реформи і прагнемо до Європи, чи не так?

Запитував

Мстислав КУТАЛО