Визнання Бандери — це свідчення зрілості України як Держави

З латинської мови «бандера» перекладається як прапор. Невідомо, як це слово потрапило в Україну і стало прізвищем, але хлопчик, який народився з цим ім’ям на початку 1909 року, став прапором Українського визвольного руху ХХ століття. «Бандерівець» означало «свій» для тих, хто повставав за правду, і звучало як вирок із вуст катів. «Бандерівець» був продовженням «петлюрівця» та «мазепинця», тому цей термін не потребував роз’яснення ні для своїх, ні для чужих.

Трагедія народу без держави позначилася на долі Степана Бандери та всієї його родини. Австро-Угорщина, Росія, Польща, Німеччина, Радянський Союз — ці держави змінювали одна одну на нашій землі. Не змінювалося лише одне — їхнє ставлення до українців: останні заважали усім тут господарювати, а тому мали зникнути. Особливо заважали думаючі українці — священики, учителі, письменники, які відразу потрапляли під пильне око чергової влади. Степан Бандера, який виростав у священицькій сім’ї, відчув це ще в дитячі роки, під час Першої світової. Ситуація не змінилася і з появою адміністрації польської держави. Змінилися самі українці, які вже встигли відчути смак свободи, хай дуже мало, та все ж пожити у власній державі. І хоча цієї держави більше не існувало на мапах світу, боротьба за неї не припинялася. Колишні вояки українських армій продовжували її в нових умовах новими методами.

Справжнього розмаху боротьба набула, коли до неї долучається нове покоління, народжене на початку буремного століття. Це покоління представлене Романом Шухевичем, Ярославом Стецьком, Миколою Лебедем, Василем Куком та тисячами інших, які впишуть свої імена в історію Організації українських націоналістів (ОУН) та Української повстанської армії (УПА). Покоління, яке очолив Степан Бандера. На перший погляд він мало вирізнявся серед ровесників та побратимів, їхні біографії дуже схожі: навчання в школах, гімназіях, університетах, активна громадська робота у «Пласті», «Просвіті», участь у підпільній боротьбі Української військової організації (УВО), а згодом ОУН, тюрми польські, радянські, німецькі і знову радянські. Типовий життєпис українського революціонера.

Та все ж Бандера вирізнявся. Впевненість у своїй місії, харизма, вміння вести за собою — риси, які визнавали у ньому всі, хто з ним спілкувався. Завдяки лідерським здібностям Бандера впевнено просувався по щаблях керівництва ОУН, поки не став у 24 роки керівником підпілля у Західній Україні. Це була кар’єра смертника — направляючи людей на виконання вкрай небезпечних завдань, він знав, що може робити це тільки тому, що сам готовий піти на смерть. У 25 років на Варшавському процесі Бандеру вперше засуджено до смертної кари, однак він не зламався і перетворив цей процес на маніфестацію ідей Українського визвольного руху. Бандера не лише пояснював, за що і як бореться ОУН, але з трибуни суду звинувачував окупаційні режими, що нищили українців. 

Про Україну як східноєвропейську Ірландію заговорили у світі, про відважного 25-річного юнака в Україні стали співати народні пісні. До підпілля масово приєднувалися все нові й нові юнаки та дівчата, для яких Бандера став прапором. Польська влада змінила смертний вирок Степанові Бандері на довічне ув’язнення, проте сама проіснувала після цього далеко не вічність — лише 5 років, впавши у 1939 році під хижими ударами нацистської Німеччини та Радянського Союзу. Бандера та сотні його товаришів опинилися на волі. Проте ніхто в цій війні не ставив собі за мету звільнення українців, захисту вони могли чекати лише від самих себе. 

Степан Бандера швидко поринув у роботу, метою якої було підготуватися до наступного етапу війни. Пасивне очікування могло обернутися для українців повним геноцидом чи то через німецький план «Ост», чи то через новий радянський Голодомор. Під керівництвом Бандери було підготовлено тисячі людей, які мали з початком війни розпочати розбудову армії та державного апарату. 30 червня 1941 року німців поставили перед фактом проголошення незалежної України. Негайно заарештований після цього Степан Бандера відмовився відкликати Акт проголошення. 32-річний українець кинув виклик Третьому рейху, перед яким тремтіли керівники великих держав, і вдруге у своєму молодому житті глянув у вічі смерті.

Далі були чотири страшних роки у концтаборі Заксенгаузен, які мали зламати фізично і морально. Але не зламали, як не зламало воєнне лихоліття і всього Українського визвольного руху. І хоч його лідер Степан Бандера та практично все керівництво опинилося в гестапівських застінках, боротьба українців лише наростала. У роки війни вона охопила майже всю Україну і тривала ще десятиліття після 1945-го. Бандера, ув’язнений у таборі, чи Бандера, який жив далеко від рідної землі після війни у Німеччині, залишався символом нашої боротьби. Символом для окупантів, які писали про Bandera-bewegung чи «бандерівські банди», символом для повстанців, які тисячними тиражами випускали свою програму під назвою «Хто такі бандерівці і за що вони борються». 

Бандера залишався загрозливим для окупаційного режиму символом навіть тоді, коли в самій Україні повстання вже було остаточно розбите. У 1959 році він став жертвою кілера з КҐБ, вже після того, як радянське керівництво нібито відмежувалося від злочинів сталінізму. Сьогодні Бандера повертається в Україну, повертається, щоби посісти належне йому місце в пантеоні українських героїв. Він повертається як символ забутого Українського визвольного руху, оббріханого радянською пропагандою. 

Це повернення не буде легким. Ті, хто досі не можуть змиритися з фактом нашої незалежності, знову підніматимуть на щит тонни заготовленої радянським агітпропом брехні та наклепів. Адже вони розуміють: визнання Бандери — це свідчення зрілості України як держави, держави, яка сама вирішує, яких героїв їй шанувати і яке майбутнє їй будувати.

Володимир В’ЯТРОВИЧ,

директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України,

голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху

 

Від редакції. Бориспіль гідно вшанував пам’ять вірного сина України Степан Бандеру. Рішенням Бориспільської міської ради від 17 грудня 2015 року № 42-2-VII на його честь перейменована частина вулиці Лютнева (назва якої походить від Февральської революції в Росії) між вулицями Київський Шлях та Головатого. Думається, що невдовзі на одній зі стін будинків вулиці Степана Бандери постане й барельєф з його зображенням.